Нинішнього року селяни забрали паї в сусіднього холдингу й приєдналися до нас

Відтоді як я, громадянин Німеччини, вперше приїхав в Україну, минуло майже 15 років. Сьогодні можна сказати, я вже наполовину українець. Невелике село Роги на Черкащині, де я заснував фермерське господарство, стало моєю другою батьківщиною. І коли з Німеччини сюди приїжджаю, то немає відчуття, що їду в іншу країну — повертаюся додому… Я ніколи не гнався за кількістю гектарів, натомість намагався якнайкраще обробити ті угіддя, що мав. Може пафосно сказано, але я — спадковий фермер, разом із добривами в кожен фунт землі вкладаю частинку своєї душі. Земля це відчуває й віддячує мені високими врожаями. А ще мені приємно, що за ці 15 років я став «своїм» в українському селі. Це тому, що дбаю про його соціальний розвиток. Загалом, принцип моєї роботи такий: отримав прибуток — поділися ним з іншими.

Вважаю, Україна сьогодні робить правильно, що залучає капітал іноземних інвесторів. Адже за іноземні інвестиції можна створити додаткові робочі місця з конкурентоздатною зарплатою. Наприклад, завдяки «Дукра агро» майже 100 працівників села мають роботу зі стабільним заробітком. За 15 років, що працюю в Україні, відбулося багато змін, більшість із яких позитивні. Проте головний ворог бізнесу — бюрократія — ще має свою силу. Наприклад, нещодавно ми зіштовхнулися з проблемою реєстрації та зняття з обліку техніки, яку завозимо з Європи. Раніше такими питаннями опікувалася сільгоспінспекція, після її розформування повноваження передали іншій службі. Однак там ще не набрали персоналу, й з грудня минулого року по лютий нинішнього зняття з обліку та реєстрація техніки фактично була заблокована. Інше питання. Ми збиралися диверсифікувати виробництво, для цього запланували на 2016–2020 роки будівництво молочного комплексу на 550 голів. Уже підібрали земельну ділянку й розробили детальний план проекту. Орієнтовний обсяг інвестицій — 3,5 млн євро. Проте плани довелося змінити, оскільки загальмувалося виділення земельної ділянки. Її нам запропонували на дуже невигідних умовах — на короткий період (до 7 років). На жаль, сьогодні в Україні земельними ресурсами розпоряджається найбільш корупційна структура — Держгеокадастр. Хоча вже внесено в першому читанні законопроект про передачу повноважень користування землями за межами населених пунктів сільським громадам, але поки що голосувати за нього депутати не поспішають.

Щоб Україна швидше здолала перехідний період і стала європейською державою, вважаю, ведення бізнесу потрібно спростити — до мінімального контролю за роботою підприємств із боку держави. Лише тоді, коли країна досягне певного економічного рівня, можна вводити якісь важелі контролю. А нині так: виробництво ще не розпочало працювати, а ти вже мусиш усім і всякому платити немалі кошти. Це стосується як іноземного, так і вітчизняного бізнесу. Також за прикладом європейських країн треба розвивати промисловість не лише в містах, а й розбудовувати індустріальну інфраструктуру в селах: наприклад, у Німеччині великі машинобудівні заводи розташовано в сільській місцевості. До речі, це і є основним «секретом» процвітання європейських сіл. Щоб до України не ставилися як до сировинного придатка Європи, треба переконати транснаціональні компанії, що в Україні бізнес розвиватиметься краще, ніж, наприклад, в Китаї. Проте слів для цього недостатньо: потрібні якісні дороги та комунікації.

Нещодавно в Рогах жваво обговорювали питання проведення територіальної реформи. Більшість людей до можливих змін ставляться негативно. Адже внаслідок реформування ті села, де є одне чи два підприємства, що сплачують податки й створюють робочі місця, вже не розвиватимуться. Тому, на мою думку, з територіальною та земельною реформами слід зачекати. Хоча б до закінчення АТО, доки країна витрачає значні кошти не на розвиток економіки, а на ведення бойових дій.