«Нам треба користуватися європейським досвідом, а не вигадувати велосипед» - вважає власник ФГ «Меринос-Захід»
Невеликі господарства потребують не фінансових подачок, а розумної державної політики протегування їхніх інтересів. Держава має турбуватися про тих українських фермерів, що працюють на власній землі та виробляють конкурентну продукцію.
Бурхливі суспільно-політичні зміни, що відбуваються в нашій країні, мають привести до якісних змін в усіх галузях сільгоспвиробництва. Усі бюрократичні перепони, що заважають нам розвиватися, та порожні державні гасла на кшталт «доженемо й переженемо» треба відкидати. Розумна політика держави передбачає підтримку власного виробника. Для цього варто скористатися напрацьованим європейським досвідом. Не треба вигадувати велосипед: Європа, до якої ми декларуємо рух, вже давно його винайшла!
Аграрна галузь є лакмусовим папірцем нинішніх реформ. Багато старих схем ще працюють, податки для дрібних фермерів не знижені, просування продукції на зовнішніх ринках, альтернативних російському, поки що немає. Ніхто з владних керманичів не згадує за дрібного фермера, не турбується про розвиток невеликих виробників курятини, свинини, баранини або іншої тваринницької продукції. Наші урядовці нині більше вболівають за агрохолдинги, великі господарства…
Дрібні фермери чекають не фінансової підтримки, що може розніжити їх, а створення сприятливих умов для розвитку реального бізнесу. Державні мужі мають займатися чітко спланованою підтримкою фермерів й відкласти порожні балачки.
Спочатку бажано створити фахові комісії при державних адміністраціях, що вивчать можливості розвитку вівчарства, свинарства, птахівництва саме в невеликих господарствах України. Треба враховувати місцеві особливості та традиції, логістику і перспективи подальшого просування готової продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках тощо.
Наступне завдання: оптимізувати використання такого ресурсу, як землі запасу, резерву та невитребувані паї. Ці значні земельні угіддя можна розподілити на умовах довгострокової оренди між невеликими фермерами, використовуючи названі державні комісії. Такі кроки одразу ж створять нові робочі місця та фермерські господарства в невеликих селах. З’явиться база для збільшення податків у бюджети, запрацює ланцюг бізнес-послуг на селі.
При цьому я абсолютно проти прямих дотацій для виробників продукції, бо це розхолодить фермера. Фермеру треба допомагати іншими дієвими механізмами. Наприклад, частково компенсувати кошти на кредитування основних засобів виробництва: придбання ферм, тракторів, батьківського поголів’я тощо. Є відпрацьований європейський досвід покриття кредитних ставок комерційних банків на купівлю дорогих складових аграрного бізнесу.
Не менш важливим є пошук державними мужами нових ринків збуту вітчизняної продукції, просування за кордоном вітчизняних товарів, зокрема м’яса. Дрібний фермер не повинен шукати можливості збуту продукції – це завдання для міністерства, різних управлінь. Перспективних ринків для вітчизняної продукції вистачає, але їх треба освоювати! Приміром, арабські країни є дуже привабливими для українських виробників м’яса, але на їхні ринки так просто не потрапиш. Треба, щоб хтось добре попрацював над цим на державному рівні. Якщо фермер думатиме про те, куди йому збути свій товар, то не зможе ефективно його виробляти, бо голова болітиме за інше.
Загалом підкреслю: сьогодні вже є чітка європейська модель розвитку партнерства держави та дрібних фермерів, тому вітчизняні можновладці мають прислухатися до порад європейських колег.
З іншого боку, не треба думати, що іноземні компанії будуть дбати про наш добробут та розвивати наші можливості експорту. Вони дбають про власний ринок і свого виробника, тому маємо брати їхній досвід на озброєння та конкурувати на світовому ринку. А не чекати, що хтось нам допоможе.
Нині головне завдання для вітчизняних виробників м’яса – нагодовувати українських споживачів якісним конкурентним продуктом. Тоді світ, можливо, також захоче спробувати наше – українське.