Соєва індустрія очікує на фінальне рішення щодо EUDR
Тема впровадження Регламенту ЄС щодо запобігання знеліснення та деградації лісів (EUDR) №1115, ухваленого ще у середині 2023 року, викликає особливий інтерес на ринку сої та продуктів переробки.
Гіпотетично вже у цьому році ми могли підсумовувати перший рік експорту за новими правилами. Щоправда, Євросоюз ухвалив рішення про відтермінування дії Регламенту на рік. Проте з’ясувалось, що загалом ЄС не готовий до нових правил. Тож у 2025-му тут почали шукати шляхи мінімізації ризиків регулювання.
Зокрема, Польща – одна з найбільших країн-імпортерів сої досі не визначила компетентним органом, який буде перевіряти відповідність EUDR. І це є певним лакмусовим папірцем щодо готовності країн ЄС до нових правил.
Варто зазначити, що в Європейському Союзі всі рішення приймаються за згоди трьох інституцій: Єврокомісії, Ради ЄС та Європарламенту.
Ініціювати зміни до регуляторних актів може лише ЄК. І в середині жовтня інституція скористалась своїм правом, запропонувавши відтермінувати введення в дію Регламенту EUDR ще на 12 місяців, водночас спростивши дію регулювання впродовж 2026 року.
19 листопада Рада ЄС погодила свою позицію щодо відповідного рішення Єврокомісії. А 26 листопада Європарламент проголосував за відтермінування Регламенту щодо знеліснення та спрощення регулювання. Щоправда, пропозиції європейських інституцій дещо відрізняються. Тому згідно із процедурою має відбутися Трилог, під час якого органи влади ЄС повинні напрацювати спільну позицію, яку винесуть на голосування в Європарламент. Ураховуючи, що останнє засідання євродепутатів відбудеться в середині грудня, часу на погодження консолідованої позиції не так вже багато. Якщо ж Європарламент не встигне проголосувати за зміни Регламенту, регулювання стартує з 30 грудня 2025 року.
Європейський Союз щорічно споживає близько 35-40 млн тонн сої, вирощуючи лише 3 млн тонн. Тож левову частку Країни Співдружності імпортують з Бразилії, Аргентини, США, Канади, України тощо.
Наші виробники готувались до впровадження регулювання впродовж двох років. Наразі агропідприємства готові надавати усі підтвердження. Тож вони краще підготовлені, ніж підприємства Євросоюзу. Ураховуючи готовність бізнесу, підтягується і нормативна база, щоправда, поки на рівні законопроєктів.
До того ж Єврокомісія визнала Україну, на відміну від Бразилії та Аргентини, країною із нульовим ризиком щодо знеліснення. Це зберігає за нами конкурентну перевагу порівняно із основними виробниками сої. Адже близько 60-65% української сої, а це близько 4 млн тонн, експортується до ЄС як у вигляді сировини, так і продуктів переробки, зокрема олії та шроту.
Будь-яка регуляторна невизначеність впливає на формування цін та експортних партій. Регламент прописано таким чином, що навіть якби зараз європейські переробники активізували закупівлі сировини, у разі запровадження нових правил їх продукції вже підпадає під дію Регламенту. Тож наразі соєва індустрія перебуває у підвішеному стані, очікуючи будь-якого фінального рішення щодо EUDR у цьому році. Адже навіть контролюючі органи кожної з країн ЄС можуть застосовувати абсолютно різні підходи щодо перевірок та формування пакета документів.
Проте із великою ймовірністю відтермінування все ж таки відбудеться. Також оговорюються різні ідеї щодо спрощення, зокрема, що агровиробникам достатньо буде надати поштову адресу підприємства замість геоданних щодо кожної ділянки.