Наш сад був одним із перших в Україні, закладених під керівництвом спеціалістів із Нідерландів і на їхньому посадковому матеріалі. Сьогодні ми розкорчовуємо старий голландський, якому вже понад 20 років, і потрохи засаджуємо молодим садом усю нашу плантацію.
Цього року ми посадили на його місці близько 1 га нових дерев сортів Гала Шніко Шніга Ред, Чемпіон, Ренет Симеренка, але вже за дуже щільною схемою 50–60 см, за новою технологією, яку пропонують канадські спеціалісти. Відстань між рядами можна було б робити 2,8 м, але ми не можемо змінити наші 3,5 м, адже стовпчики й крапельне зрошення в нас від старого саду.
Наприклад, англійці не тримають карликових садів на М9 більше ніж 6–7 років, а ми тримаємо понад 20 років — у таких насаджень не може бути ні стандарту, ні смаку, ні кольору, а отже, не буде й попиту і ціни. Це залізне правило, тому ми поступово оновлюємо весь наш сад. Цей процес у нас триває вже третій рік, правда, спочатку ми садили не так густо: у першій рік — 1 м, у другий — 80 см, і вже отримаємо на цій схемі добрий урожай.
Про технології, які ми застосовуємо, як сад перебуває зміни клімату та чим наша продукція відрізняється від решти України, я хочу розказати у цьому матеріалі.
ГРУША ПІД НАХИЛОМ
Площа нашого саду на сьогодні — 10 га, який складається з маточника, розсадника і плодоносних дерев. Це переважно яблуні, є трохи груш, але ними ми не захоплюємось, бо це така культура… оманлива. Як кажуть у народі, грушка-манушка. З одного боку, мороз може знищити її деревину, і хоча останні зими були без сильних морозів, але клімат став дуже непередбачуваним, що всі помітили по минулому і цьому роках.
Два ряди груші ми посадили за системою формування, яку ми підгледіли в саду нашого знайомого садівника з Вінниччини. Штамб має нахил 45°, і від нього пагони «вистрелюють» догори. Самі дерева невисокі, але плодів на них виходить багато завдяки великій кількості пагонів. Вони конкурують один з одним висотою, а найвищі обрізають на пеньок — на пагін заміщення, щоб відстань між гілками була на ширину кулака. Груші на таких пагонах ростуть щільно, виходять чималі й важкі. Вся ця конструкція тримається на рівні рук — не вище. Проте врожай вона дає вдвічі більший за звичайне формування. Це нам тільки належить оцінити в нашому саду. Ціна цього сезону на грушу була у 2,5 раза вищою за попередній, і все це разом обіцяє непоганий прибуток.
ВЕСНЯНІ ПРИМОРОЗКИ
Вони в нас були набагато меншими за всіх сусідів, адже наше місце — найкраще в селі Шевченкове для саду — на височині, а навколо тільки глибокі яри, які витягують від нашого саду холодне повітря. А який буде вплив на сад такої незвичайної весни, як цього року, ми ще не знаємо, адже ніколи не бачили такої погоди. Однак уже можна сказати: врожай цього року буде невеликий — через перенавантаження врожаєм торік дереву забракло сил закласти плодову бруньку. Найбільше реагує на періодичність Голден Делішес.
Торік ми мали досить великий урожай, що позначилося на його якості, тому значна частина відійшла на «збиранку», частина — на черкаську базу, яка забезпечує соціальні заклади харчування. Причина — сад був недостатньо обрізаний, тому що просто не встигли, адже завадили інші проблеми. Через це яблучка мігрували на краї й вийшли дрібними.
Основне обрізування плодових дерев проводять наприкінці зими або ранньою весною — до початку активного сокоруху. Щодо обрізування верхів, яке рекомендують проводити після цвітіння, то, коли після цвітіння йде сокорух, і елементи живлення виходять догори, ми під час обрізування відкидаємо гілку з речовинами, щоб не спровокувати в ріст плодову бруньку майбутнього врожаю. Восени обрізування не бажане, оскільки рани можуть не встигнути загоїтись до морозів, а дерево ще не завершило перерозподілення поживних речовин.
Навесні, вже після цвітіння, можливе додаткове формування крони або нормування навантаження, але такі втручання треба проводити обережно.
У цей час дерево активно споживає накопичені речовини: поживні сполуки з коренів і деревини підіймаються до точки росту. Тому обрізування в період активного сокоруху може призвести до втрати частини потенційного ресурсу для росту й плодоношення.
Нормувати врожай ми будемо, коли плоди будуть розміром із волоський горіх, а інші осиплються. У кроні не має бути більше ніж як 80–100 яблук, тоді ми отримаємо стандарт, повернемо витрати на вирощування цих яблук і ще заробимо на догляд майбутнього врожаю. Прорідження у нас тільки ручне.
Кілька слів про запилення. Бджілки літали, хоч було й холодно. Спочатку комах спровокувало тепло, потім хмари налетіли, стало холодно, але тільки-но хмари пройшли, знову ставало тепло, і так могло відбуватись кілька разів протягом дня. Отже, бджоли не ховалися й запилювали квіти. До того ж ми розташовані поруч із великим селом, і пасік тут вистачає — у нас ніколи не буває проблем із запиленням.
ШКОДОЧИННІСТЬ СЕЗОНУ
Десь у першій декаді травня я забирав свою тару з магазинів у Черкасах. Вона ще пахла яблуками, а дещо пізніше я відчинив задні двері мікроавтобуса, і звідти вилетіла хмара метеликів яблуневої плодожерки. Звідки вона взялася, якщо перша квітка акації з’явилася 20 травня? Нагадаю, що плодожерка летить тільки на сильний запах — чи це яблука, чи то квітуча акація.
Відповідь виявилася простою: достроковий вихід плодожерки з яєць спровокували попередні теплі періоди. 10 днів тому ми обробили сад препаратами від шкідників і хвороб, за 4–5 днів після цього я знайшов у феромонній пастці тільки одного-єдиного метелика яблуневої плодожерки. Утім, є ще одне запитання: плодожерка — це нічний метелик, але ночі й досі є холодними. І мені цікаво, коли настануть теплі ночі, а плодожерка не з’явиться, чи означатиме це, що їх вбили обробки, які ми зробили, чи холодні ночі?
Тривалий дощовитий період квітня-травня також вимагав особливої уважності всіх садівників. Якщо хтось не обробить сад у цей період, волога спровокує дуже великий сплеск грибних хвороб, буде дуже лютувати парша й борошниста роса. Кожний продукт, яким ви захищаєте сад, має чітку інструкцію використання, по ній і треба працювати. Я вважаю, що більші дози нічого не змінять, гірше не буде, але й краще теж.
Щодо борошнистої роси, то з нею існує гостра проблема: дуже мало кому вдається її вивести — всі препарати проти неї майже не працюють. Незмінними в захисті від неї навесні є тільки Хорус і Актара — вони працюють за найнижчої температури, а весною зазвичай ночі холодні, особливо цього року. Проте обробляти ними треба через раз з іншими засобами, щоб продукт не лягав на продукт, залишки якого є в саду. Якщо один раз працювали Актарою, другий раз цього робити не будемо. Зробимо захист якимось іншим препаратом, а потім знову Актарою, якщо холодно. Коли потеплішає, починаємо працювати контактними препаратами — і проблем немає.
ЗМІНА ТЕХНОЛОГІЇ
23 роки тому ми разом з Олександром Мельником, професором кафедри плодівництва Уманського національного університету, вперше поїхали за кордон подивитись на виробництво яблук. Коли я побачив сучасне садівництво, то зрозумів, що ми марно втратили багато років, працюючи за старими технологіями. Саме тоді я перевів свій сад зі 106 підщепи на М9.
Закласти сад за голландською технологію свого часу запропонували трьом господарствам в Україні — державному саду на Подільській дослідній станції ІС НААН (Ведмеже Вушко), Тарасівському радгоспу і приватному підприємцю. У пошуках останнього вони об’їздили п’ять областей із найбільш розвиненим садівництвом, і Мельник запропонував мене.
Ще тоді мій сад на 106-й підщепі здивував голландського спеціаліста. Він бачив напівкарликові дерева, які формувались, як карликові. У Нідерландах так не роблять, бо вважається неграмотно, проте він побачив високий результат від такої системи вирощування, який був можливим завдяки іншим ґрунтам та іншому клімату, ніж у Нідерландах. У нас це виходить — а в них ніяк. З іншого боку, те, що виходить у них, не завжди може піти в нас. У результаті мене затвердили як третього учасника проєкту, і ми посадили перший показовий голландський сад на 2,5 га сортами Джонаголд, Чемпіон, Голден Делішес і Айдаред — так я потрапив у тренд карликових дерев.
Якщо уявити собі головний провідник яблуні широкою рікою, а бічні гілки — притоками, то що більш однаковими вони будуть (але не більшими за діаметр половини центрального провідника) на відстані один від одного на ширину кулака, то більш чималий і стандартний продукт ми отримаємо. Звісно, на периферії дерева буде якась кількість дрібного, так званого шкільного яблука, яке може піти в навчальні заклади, які не потребують великого яблука (там свої стандарти — не важче за 100 г).
Не так давно я побачив, як канадські садівники садять дерева на відстані в ряду 50–60 см залежно від сили росту сорту. Це майже вдвічі більше, ніж садили ми, 170–180 рослин у ряду завдовдки 92 м. Отже, ми почали переводити свій сад на нову систему вирощування, взяту в канадців. Застосовуємо сьогодні тільки кроновані саджанці, безвірусний посадковий матеріал, який отримали з Німеччини, й вирощуємо його у своєму маточнику.
На нову ділянку цієї весни внесли вже дві вантажівки гною, адже дуже відчувається ґрунтовтома від старого саду. За технологією на один гектар такого саду треба вагон гною, тобто понад 60 т. Уявляєте, скільки треба органіки, щоб зробити повну реанімацію ґрунту, на якому був 20-річний сад! Сподіваюся, ті, хто буде експлуатувати цей сад після мене, будуть успішнішими, ніж я. Я вчився на власних помилках, але це краща школа, попри те, що вона важка й досить затягнута, але її результат у тому, що ці помилки ти не повториш ніколи.
Додатково крім органіки нещодавно вносили нітроамофоску, калій і кальцій, а ранньою весною давали аміачну селітру в ґрунт і карбамід позакореневим живленням.
Мені соромно у цьому зізнаватись, але я майже не робив роками аналізи ґрунту, навіть коли виконував умови контракту з голландцями, тільки один раз надавав зразки. Проте цьогоріч я зроблю це обов’язково: мені цікаво, на чому ми вирощуємо зараз. Я вже знаю, що в нас забракло сірки, яка є воротами для всіх інших поживних речовин. Після її внесення ми побачили зовсім інше листя — зеленіше, яке не так гостро реагує на спеку, не скручується.
Щоб сьогодні отримувати ще вищу якість яблук, на мою думку, треба застосовувати новітні препарати позакореневого живлення, які дають колір і смак, до того ж достатньо давати їх неповну норму, навіть четверту частину в кожне обприскування.
РИНКОВА СКЛАДОВА
Чого очікувати від ринкової ситуації нового сезону, легше сказати, коли яблука вже зірвано і вони стоять у холодильнику. Адже попереду може бути ще град, а зміни клімату роблять це явище все частішим. Словом, погодні чинники на сьогодні є, на мій погляд, найголовнішою проблемою у садівництві. Не можна нічого прорахувати, швидко зорієнтуватись.
Увесь свій урожай ми збуваємо на внутрішньому ринку. Останні яблука продали зі сховища на початку травня. Ми маємо дві камери сукупно на 350 т. Основний обсяг яблук продаємо відразу, на зберігання закладаємо небагато. Яблуко дуже швидко розходиться ще восени і йде на продаж добре. Ми живемо у такому регіоні, де яблука виходять дуже смачні.
Якщо взяти один і той самий сорт, вирощений на Вінниччині та на Черкащині, вони можуть відрізнятись і забарвленням і смаком, як небо я земля. Один відомий садівник із Вінницької області навіть не впізнав сорт Чемпіон, скуштувавши його. «Не може бути! У нас Чемпіон зовсім не такий», — сказав він. А вся справа у ґрунті. На Вінниччині це сірі лісові ґрунти, а в нас — суглинки й чорноземи. На їхній землі дерева дають малі прирости — для садівництва це просто знахідка: треба мало обрізувати, не буває приростів по півтора метра, які затіняють яблука. А ті мають краще забарвлення, адже люди купують очима. Однак смаку там немає. Чому він зникає? Маючи той ґрунт, вони дають багато хімічного живлення, а синтетичне добриво смаку не додає.
Секрет родючості черкаської землі простий: хочете вірте, хочете — ні, але я вважаю, що тут досі працює органіка старовинних овечих пасовищ. Може це перебільшення, але насправді ми живемо у раю й не знаємо, що це рай, така ця земля ідеальна для садівництва. Тут і прирости нормальні, і яблука смачніші та кращі.
Садівництво по-українськи
