«Валюта» з полів

Правильне планування, помножене на любов до землі та досвід, плюс сучасна техніка дають в результаті непогані врожаї й дохідність агропідприємства.  

Кіровоградщина обіймає лідерські позиції за обсягами зернових та олійних. Тож конкуренція в регіоні доволі висока, і щоб бути успішним, доводиться вивчати ринок, ретельно прораховувати ризики та виклики, щоб мати прибуток попри примхи погоди. 

Альберта Нурхаметова та його фермерське господарство добре знають у регіоні. Адже навіть під час війни він отримує врожаї, розвиває власне господарство й активно допомагає громаді. В інтерв’ю The Ukrainian Farmer пан Альберт розповів про підсумки сезону, економіку врожаю та перспективи весняної посівної. 

— Пане Альберте, підбийте, будь ласка, підсумки сезону. 

— Минулого сезону ми заклали 300 га під соняшник, 300 — під кукурудзу, 200 — під пшеницю й 200 га — під ріпак. 

Урожайність кукурудзи в нас була на рівні 70 ц/га. Реалізував я її по 8 тис. грн/т. 

Середня врожайність соняшнику по господарству становила 27 ц/га. Високоолеїнового було небагато — близько 200 т, я його реалізував по 29 тис. грн/т, а частину звичайного продав по 27 тис. грн/т. 

Наразі у мене лишилось близько 300 т на весну. Станом на сьогодні вартість соняшнику становить 25 тис. гривень + олія (загалом близько 26 тис. грн/т), і, найшвидше, ціни поки що не зміняться. 

Ураховуючи те, що буквально у 20–25 км від нас «Королівський смак», веземо соняшник туди. Адже вони пропонують хорошу ціну, подекуди навіть вищу за ту, що декларують у портах. 

Пшениця в нас торік трішечки і підмерзла, і її підсушило, тож отримали врожайність на рівні 35 ц/га. Я взяв хороший контракт, тож реалізував її майже всю за ціною близько 8 тис. грн/т. 

Аналогічна ситуація і з кукурудзою та ріпаком. Урожайність олійної ми отримали на рівні 20 ц/га. У мене його було близько 400 т. У серпні продали ріпак за хорошою ціною: близько 25 тис. грн/т. 

— Соняшник Ви здаєте на переробний завод, а чи везете інші культури до портів або ж реалізуєте їх на місці? 

— Поруч із нами в Знам’янці є елеватор «АТК Груп» — вони дають хорошу ціну на ріпак. Пшеницю везли на Павлиський елеватор — там за зернову також пропонували добру ціну. Тож виходить вигідніше, ніж возити потягами зерно до портів. Коли є обсяг от 500 т, просто тендеруєшся й декларуєш наявну масу продукції, натомість потенційні покупці пропонують свої ціни. Тобі ж треба тільки обрати, хто пропонує кращу ціну та умови. 

З усіма основними трейдерами, з якими працюю з року в рік, переукладаю контракти, тож затримань із реалізацією не буває. Інколи я можу впіймати ціну під час жнив, законтрактувати партію й відповідно до умов договору протягом 10 днів підготувати партію й відвезти її покупцю. Проте ціну вже зафіксовано, і це насправді вигідно. 

— Які культури виявились для господарства найбільш маржинальними? 

— Соняшник перегнав минулого року навіть ріпак. Я продав три тонни в середньому за 26–27 тис. гривень із ПДВ й отримав майже 80 тис. гривень. Позаторік ріпак був більш маржинальним. 

Тож торік наймаржинальним виявився соняшник, на другому місці — кукурудза, на третьому — ріпак. Пшениця — на останньому місці: вона не була збитковою, ми вийшли навіть у невеличкий плюс. Хоча, якщо бути чесним, у нас ця культура ніколи не була прибутковою: збираєш її багато — немає ціни, збираєш мало — є ціна. Як кажуть, ринок стабілізує попит і пропозицію. До того ж пшениця, особливо некласна, стає нецікавою для експортерів. І хоч вкладаєш у цю культуру багато: купуєш якісне насіння, добрива, ЗЗР, але не отримуєш доброї якості. 

Та й віддача по добривах не така, як у соняшнику. На олійну даєш, умовно кажучи, 100 кг комплексних добрив, які наразі коштують 4 тис. грн. За ці гроші наразі можна придбати 150 кг добрив для соняшнику. Натомість для пшениці потрібно 0,5 т добрив. І навіть після внесення не гарантовано отримаєш результат, щоб відбити витрати. Тож інколи рахуєш і виходить, що технічні культури вигідніше вирощувати, ніж пшеницю. 

Загалом основна витратна частина припадає на обробіток, а вартість посівного матеріалу по всіх культурах однакова. 

— Чи планували структуру посівів на 2025 рік? 

— Так, у мене сівозміну прописано на 3–4 роки наперед. Фактично структура лишиться на рівні попереднього року. Нині посіяли 200 га пшениці, 200 — ячменю, 200 га ріпаку. 

Щоправда, останній — під питанням, адже літо й осінь були посушливими, тож сходи отримали трішки запізно, й у зиму вони ввійшли не в кращому стані. Звісно, вони перезимують, а весна покаже, чи переорювати ці посіви, чи лишати.  

До ярого клину крім соняшнику та кукурудзи хочу ввести в сівозміну горох, щоб був хороший попередник для пшениці. 

Під горох плануємо відвести 100 га у ярому клині. Він фактично слугуватиме полупаром. Горох точно не збитковий, до того ж покращує якість ґрунтів, насичуючи їх азотом. Крім того, землі під горохом звільняються вже наприкінці червня, тож їх можна засіяти ріпаком або пшеницею. А ще горох не потрібно везти до портів — достатньо проїхати 70 км і продати його компанії, з якою я співпрацюю по інших культурах. Наразі вони дають 17 тис. гривень за тонну, і це, як на мене, непогана ціна. 

— Як зросла собівартість вирощування проти попереднього року? 

— Насправді собівартість лишилась плюс-мінус на рівні останніх кількох років залежно від культури. Фактично маємо намір лишити витрати на гектар на рівні 15–20 тис. гривень. 

Трішки подорожчало пальне, натомість вартість добрив, якщо піймати ціну не в сезон, майже не змінилися. 

Збільшились витрати на орендну плату та Фонд оплати праці через підвищення військовий збір до 5%. До того ж я намагаюсь раз на рік підвищувати зарплату на 5–10% з урахуванням інфляції. 

З культурами на межі маржинальності, зокрема пшеницею, можна трішки скоротити витрати на посівному матеріалі, проте не вдасться заощадити на системах захисту й живлення. Тож фактично бажано б скорочувати площі, але без озимини якось незвично. Тож озимий клин щоразу закладаємо й сподіваємось на нормальну весну. 

— Яку технологію обробітку ґрунту Ви застосовуєте? 

— Наразі в основному класичну. Практикуємо оранку або глибоке розпушення, далі вже — культивація та сівба. 

Мінімальний і нульовий обробітки тестуємо локально — буквально на 5–10% площ, залежно від наявності вологи. Наша сівалка дозволяє сіяти й по «нулю», й по мінімалці. 

До того ж ми спостерігаємо за сусіднім великим господарством, яке дотримується цієї технології — чесно кажучи, у них хороший результат буває раз на кілька років. Тож дивлячись на чужий досвід, дещо побоюєшся переходити на нові технології. Адже в мене є зобов’язання перед працівниками й орендарями, тому експериментувати наразі я не можу. 

До того ж у нашому регіоні близько 90% господарств дотримуються класичної технології, а ті, хто намагався перейти на нульовий або мінімальний обробітки, все одно повертаються до класики. Поступово в нас раз на 3–4 роки застосовують глибоке розпушення, і ця технологія дає непогані результати. 

— Чи вдається зменшувати собівартість витрат? 

— Як на мене, зменшувати собівартість без зміни технології можливо, якщо купляти агрегати, що дозволяють збільшувати обсяг виконаної роботи за зміну. 

Торік я придбав глибокорозпушувач українського виробництва від компанії ArkGroup, скориставшись програмою часткового відшкодування вартості сільгосптехніки. Відповідно, продуктивність завдяки цьому агрегату збільшилась в 1,6– 1,7 раза, а витрати на годину пального лишились такі самі. Вартість оранки з урахуванням зарплати механізатора становить близько 1 тис. грн/га. Якщо за оранки витрати в середньому становлять 15 л, то з глибокорозпушувачем вони зменшились до 11 л. До того ж застосовування відвального обробітку для трактора важче, ніж глибоке розпушення. Ось і виходить, що модернізація та збільшення можливостей трактора зменшують витрати пального на гектар. Фактично ж глибокорозпушувач, яким я минулого року обробив третину полів, заощадив три літри пального на кожному гектарі. А більше ні на чому не можна зекономити: ані на живленні, ані на захисті. 

— Який маєте парк техніки? 

— Трактори й комбайни в мене від Case. Трактори від 160 до 200 кінських сил, їх у парку чотири одиниці. З цієї торгової марки починали й далі її закуповуємо, адже запчастини там універсальні й підходять до різних моделей. За допомогою моторної техніки робимо все швидко. 

Маємо два комбайни Volvo. Плуги в нас Gregoire Besson, а оборотні — українського виробництва. Вітчизняні плуги й дискові борони нічим не гірші за іноземні, тож немає сенсу переплачувати. Сівалка від HORSCH — безсумнівного лідера ринку. На моє переконання, на сівалках точно не можна економити. 

Є у нас і причіпний обприскувач KUHN, який якісно виконує роботу. В перспективі хочемо придбати самохідний агрегат, швидший за наявний і з більшою кількістю секцій вимкнення. 

Також у нас є власна модульна сушарка українського виробництва, яка працює на пропані. Вона нам допомагає і підсушити соняшник, і вологий соняшник після дощів можна збирати. І, звісно, сушимо кукурудзу. Сушарку обслуговує одна людина. 

— Яким підходом керуєтесь, обираючи сорти й гібриди? 

— Кукурудза, ріпак і соняшник у мене від компанії Syngenta. Звісно, випробовую сорти й гібриди від інших виробників, але за співвідношенням ціна — якість поки що немає кращих. До того ж у Syngenta є партнерські програми й певні заохочування. 

Нині на демоділянках у мене 54 гібриди соняшнику, який на дослідних ділянках сіємо з різною густотою, різною масою на тисячу тощо. По кукурудзі 15–20 гібридів, залежно від ФАО. Дають інші компанії по 3–5 гібридів. 

А ось пшениця в нас української селекції від Одеського інституту. Щороку купую в них еліту й раз на 3–4 роки науковці пропонують нові сорти. Українські сорти більш пластичні, пристосовані до наших кліматичних умов і не такі вимогливі до технологій, як іноземні. 

Торік посіяв три супереліти й чотири еліти. Подивлюсь, як вони себе проявлять. Якщо буде хороший результат, уведемо кілька нових сортів у сівозміну. 

— Ви впроваджуєте певні елементи точного землеробства? 

— Так, поки що ми застосовуємо точний висів. Є можливості й для диференційованого, але маємо нестрокаті поля — нерівні поля в структурі зембанку обіймають усього 10%. Тому наразі дифсівба не дає сенсу та економії, тож ми точно сіємо на точну глибину. 

Я придбав новий комбайн уже з функцією картографування, користуємось програмою «Кропіо», тож дані синхронізуються навіть із програмою Trimble, яку встановлено на техніці. 

— Чи вивчаєте питання застосування сидератів у господарстві? 

— Дуже хочу спробувати. Раніше не розумів їх сенс, але агроном, з яким я поспілкувався на семінарі, мене переконав. Вони впроваджують ці новинки. Тож я консультуюсь із ними. 

— Який земельний банк має господарство, і чи викуповуєте паї після відкриття ринку землі? 

— Наразі земельний банк мого господарства налічує 1150 га. Почали потроху викуповувати землі в пайовиків, починаючи з 1997 року. Тоді оформлювали доручення, якщо людям конче були потрібні гроші. Коли ж уже відкрили ринок, ми узаконювали офіційно купівлю-продаж ділянки. 

З 2021 року 10–15 пайовиків щороку продають свої ділянки, тож щороку додаємо у власність щонайменше 30 га. 

2021-го був пік продажів, бо люди чекали на відкриття ринку. До того ж і ціна виросла вдвічі — до 2 тис. дол./ га. Та і я багатьох закликав загальмувати з продажем паїв до відкриття ринку землі. З одного боку, люди отримали більше грошей, з іншого — і мені це було вигідно. Бо я можу оформлювати право власності, нічим не ризикуючи. 

Адже робиш доручення й заповіт, а коли людина вмирає, за законом є обов’язкова частина, яка надається у володіння неповнолітнім і пенсіонерам серед родичів першої черги. Тож бувало таке, що доводилось викуповувати й обов’язкову частину, хоч раніше люди отримували гроші за весь пай. До того ж, щоб провести купівлю-продаж цієї частини, все одно потрібно додатково платити нотаріусу. 

Коли почалася повномасштабна війна, у нас була велика кількість пропозицій. Адже багато хто з людей виїжджав, тож була потреба не у землі, а в обігових коштах. Щоправда, більшість таких власників, які продали паї, молоді люди, яким наділи перейшли в спадок. Натомість літні люди цінують землю, бо вона дає постійний дохід. 

У нашому районі є негласний договір між фермерами — не переманювати пайовиків. Виняток, коли в людини закінчився строк оренди, й вона вже обирає господарство з кращими умовами. Такі люди приходили до мене й пропонували купити землю. Буває, що замість викупу паю люди просять орендну плату на кілька років наперед. І я зазвичай йду на такі умови, даю їм орендну плату до п’яти років наперед, але не більше. Проте ми прописуємо в договорі, що орендна плата фіксується на рівні того року, коли було видано аванс. 

— Скільки постійних працівників у господарстві? 

— Хлопець, який у сезон сушить зерно, на постійній основі виконує підсобні роботи й працює охоронцем. Ще один підсобник працює в сезон водієм і відповідає за належне зберігання засобів захисту рослин. Також у нас два механізатори та водій. Та і я можу виконати будь-яку операцію. Тож на кілька годин спокійно можу підмінити, зокрема, під час сівби. Також я постійно відводжу врожай — у мене п’ять автівок, а нас із водієм двоє. Тож ми приганяємо всі машини в поле, комбайнер по черзі їх завантажує, а ми відвозимо автівки із зерном на елеватор. 

Фактично ж троє хлопців роблять усю роботу, але й зарплата у них непогана. Оплата механізаторам під час сівби становить 150 грн/га, у жнива — 200 грн/га. 

Сумарна зарплата за рік становить до 500 тис. гривень на рік. Мається на увазі в період із квітня по жовтень. Узимку я їм плачу ставку, адже ми у цей час виконуємо ремонтні роботи. Комбайнер заробляє понад 500 тис. гривень, бо в нього дещо інші обсяги та й працювати доводиться із сучасною технікою — у мене вся техніка не старша за п’ять років. 

Навіть за останні кілька років я непогано оновив парк. 

Ураховуючи те, що у нас нова сучасна техніка, я сію по 50 га на день. І це, на мою думку, хороша продуктивність. Оремо також по 50 га на день, але трьома тракторами. Можу бризкати 200–300 га на день. Тобто ми все встигаємо, і хлопців це влаштовує, бо це їхня зарплата. У нас на 1000 га земель найменша кількість працівників у районі. 

— Яка вартість зняття тонно-відсотка Вашої сушарки? 

— Цього року сушарку навіть не запускали, бо через посушливі умови отримали зерно з базовими показниками вологості. А загалом закуповую газ за гуртовою ціною, що наразі становить 26–27 грн/кг. Однак, якщо додати витрати електроенергії, амортизацію й зарплату, в середньому вартість зняття тонно-відсотка становить 30–35 грн залежно від культури. Адже кілька відсотків вологи соняшнику можна зняти, навіть не запускаючи сушарку, а кукурудзу так не посушиш. До того ж різні гібриди віддають вологу по-різному. Продуктивність сушарки становить 15 т/год. За годину я можу зняти до 10% вологи кукурудзи. 

Навчив хлопця, адже робота сушарки автоматизована, погодинна оплата якому становить на рівні 50 грн. По завершенню сезону він виконує інші роботи в господарстві. 

— А чи маєте власні потужності зберігання? 

— У нас підлогові склади, де я можу сумарно зберігати до 3 тис. тонн зернових або 1,5 тис. тонн соняшнику. Звісно, ці потужності не здатні зберігати всю продукцію — вони працюють сезонно. Проте на сусідньому елеваторі в нас є можливість зберігати на пільгових умовах — за 1 грн/т протягом 90 днів. А далі вже послуги зі зберігання коштують 3–4 грн/т на день. 

— Чи вистачає потужностей зберігання, або ж маєте намір їх збільшувати? 

— У нас є пільгове зберігання, є сезонне. Адже всю продукцію не лишаю. Колись вичитав у журналі й дотримуюсь принципу, що третину врожаю варто продати відразу, третину — до Нового року, і ще третину — навесні. Тож на такий обсяг у нас вистачає. 

До того ж ріпак — така культура, яку не тримають довго: прибрали, перевіяли й протягом двох місяців продали. Адже у цей період пікові ціни. По кукурудзі взяв хороший контракт, тож фактично возив її з поля й трішки — до 100 т — лишив. По пшениці також лишаємо резерв. А соняшник складуємо, і останню третину продам у лютому-березні або ж лишу до літа, щоб було людям на зарплати або на виплати відсотків і податків. Адже збіжжя — це своєрідна валюта, тож тримати товар це доволі вигідно. Ба більше, така практика себе виправдовує, бо зазвичай долар росте на новорічні свята. Нині ринкова ціна на соняшник просіла на 1 тис. гривень, а за рахунок курсу фактично вона стабілізується. 

Товар — це фактично тверда валюта, тільки не доводиться міняти гривні на долари. Намагаюсь усе продавати за безготівковий розрахунок — так простіше і чесніше.