Озима пшениця: сіяти чи ні? 

Попри те, що умови для сівби озимої пшениці в нас наразі досить сприятливі, як порівняти з іншими регіонами, ми вирішили скоротити площі посівів цієї культури. Зазвичай пшениця займає в нас 27-32% площ у загальній структурі посівів (980-1300 га), а цього року відводимо під неї лише 13% (475га). Ринкова ціна в Україні на пшеницю нині нижча від собівартості, тож прийняли рішення не продавати цьогорічний урожай, поки не зросте ціна на зерно. У нашому господарстві собівартість пшениці цього року становить 6,2 тис. грн/тонна, адже значна видаткова частина у вирощуванні цієї культури припадає на добрива, а ми купували їх на піку цін, щоб встигнути вчасно підживити посіви. Ціна ж пшениці на ринку нині – 5,4-5,7 тис. грн/тонна. 

Маємо власний автотранспорт і зазвичай самі експортуємо своє збіжжя в Європу або ж веземо у порт. Утім, цього року ситуація інакша: західний кордон поки що закритий для нашого зерна, а в порту ціна надто низька, як і на внутрішньому ринку. Тому заклали пшеницю на зберігання на власних складах до наступного року. Приміщення вентилюється, до того ж періодично здійснюємо фумігацію зерна, відтак якість його зберігається. 

Ми зібрали цього року пшеницю з урожайністю 75 ц/га. Це середній показник для нашого господарства. Головним лімітаційним чинником урожайності стали нерівномірні опади, адже в нас в один і той самий час на одному полі міг іти дощ, а на іншому могло не впасти й краплі вологи. І це в межах одного господарства. Тому деякі поля дали по 82 ц/га, а деякі – 69 ц/га. Сусідні господарства, на чиїх полях було більше вологи, зібрали пшеницю із середньою врожайністю і 80, і 90 ц/га. А ось якість зерна різна: продовольчої і фуражної пшениці у нас вийшло приблизно порівну. 

Щодо підживлення, скоротили норми внесення добрив під пшеницю і торік, і цього року, щоб знизити її собівартість, утім, за нинішньої ціни на зерно це мало на що впливає. З одного боку росія усіляко блокує експорт українського зерна, щоб витіснити нас із основних ринків збуту. З іншого боку західний кордон закритий для нашого збіжжя. А внутрішній ринок пшениці в Україні дуже незначний, порівняно з тими обсягами, які ми виробляємо. Тож наші пшеничні перспективи цілком залежать від того, чи переможемо ми ще й у цій битві. Відмовлятися ж від пшениці повністю також, вважаю, нераціонально, бо, по-перше, потрібно зберігати сівозміну, по-друге, пшениця – це хліб, нам потрібно годувати нашу армію, і по-третє, рано чи пізно настане мир і все стане на свої місця. Принаймні хочеться в це вірити.