Лохина — культура, яка за товарного вирощування одразу ставить перед садівником обмежувальні чинники: ринок, фінанси, обсяг виробництва, природно-кліматичні умови, кадри. «Той, хто налаштований на експорт, закладатиме плантацію на площі 30–100 га і обиратиме найновіші дорогі ліцензовані сорти, вибір яких диктують закордонні ритейлери», — вважає Володимир Дмитрієв, фахівець з розсадництва. Він має 30-річний досвід вирощування лохини на Житомирщині, є творцем сорту Фіолент, який був занесений до українського реєстру 2015 року, та співавтором книги «Чорниця високоросла», написаної спільно з науковцями Уманського університету садівництва.
Якщо ви націлені на експорт, вигідно купувати посадковий матеріал іноземної селекції разом із технологією або залучати вузькопрофільного агронома, зауважує експерт. Такий виробник від початку припускає, що інвестиції в саджанці, догляд, техніку, а також сертифікацію будуть чималими. Зовсім інші підходи до бізнесу на лохині в людини, яка заклала плантацію площею від 1 до 10 га і збирається працювати на внутрішній ринок. Проте обмежувальні чинники залишаються ті самі, наголошує пан Дмитрієв. «Садівництво по-українськи» пропонує матеріал, створений на основі розповіді фахівця.
ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА
Обсяг перероблення лохини в країні незначний, тому є сенс розглядати ринок свіжої ягоди. Припустимо, аграрій провів моніторинг і знає, куди він збуватиме ягоду, в нього є капітал для перших вкладень і він усвідомлює, що інвестиції почнуть повертатися через кілька років, клімат підходить для вирощування цієї культури, є придатна земля, знайдено фахівців для вирощування та робітників для збирання. Тоді настав час визначитися із сортами. На вимогу ринку всі сорти повинні мати восковий наліт. У споживача до такої ягоди більше довіри.
Бажано, щоб вся ягода була однорідною, а для зручності збирання достигала одночасно. Великоплідна краще продається, проте дрібніша зазвичай солодша й дешевша, а не всі кінцеві споживачі готові платити за десертний продукт багато. Логічно мати сорти різних термінів достигання. Треба чітко розуміти, в які строки вони плодоноситимуть, адже від цього залежить, коли ягода продаватиметься і яку ціну за неї можна буде взяти.
Перша лохина достигає наприкінці червня, у 20-х числах. Її товарне збирання проводять із 1 липня, але дата початку плодоношення може зміщуватися залежно від зони вирощування, адже на лохину впливає навіть мікроклімат. Наприклад, помічено, що в Радомишлі ягода достигає на тиждень пізніше, ніж у Брусилові. А відстань між цими населеними пунктами становить лише 30 км. У цьому сезоні через холодну весну строки збирання всіх сортів змістилися два тижні. Пізні сорти закінчують плодоносити на початку вересня.
Висновок: важливо мати сортимент, який забезпечить продаж від липня до вересня. Максимальні ціни можна отримати за надранні сорти та пізні, коли ягода вже відходить. Під час масового збирання ціни мінімальні, але без середніх сортів теж не можна. Є споживачі, які готові купувати лохину по 200 грн/кг, і ті, хто не готові віддавати більше ніж 100 грн/кг (йдеться про оптові ціни, адже маючи гектар насаджень, уже можна розраховувати на оптові поставки). Не дочекавшись від вас постійного надходження товару, покупець переключиться на іншого виробника і може не повернутися до вас наступного року.
Велике значення має охолодження. Про нього треба подбати, вирощуючи навіть один гектар. Взагалі лохина — не малина, зберігається непогано. Найніжніший сорт має запас міцності з тиждень, але рідко буває, що сьогодні зібрав, а завтра — продав зібране. Якщо й так, то ягоду все одно бажано охолодити. Тим більше, якщо її збуватимуть через посередника. У холодильнику, залежно від сорту, лохина максимально зберігається до місяця.
ВИБІР СОРТІВ
Обирайте не більше 4–5 сортів, інакше складно буде за ними доглядати й збирати урожай, бо кожен має свої особливості. Якщо хочете оцінити перспективність справи й плануєте збільшувати площі, то посадіть по кілька кущиків 10–15 сортів, щоб спостерігати за ними й визначитися, які з них більше підходять до вашої зони. Ви маєте набути власного досвіду у ваших кліматичних умовах.
Звертайте увагу, як реагує рослина на погодні зміни, чи схильна до хвороб, який у ягоди вигляд, смак, лежкість. Не варто ганятися за найновішими сортами. По-перше, їхні саджанці дорожчі, по-друге, можуть за деякими показниками поступатися давнім, перевіреним часом. Узяти хоча би Дюк. Його популярність тримається кілька десятиліть поспіль. І є підстави: стабільна врожайність, високоякісні ягоди. У деякі роки він може підмерзати, але ризикувати варто — Дюк дає найперший лохиновий урожай.
Кілька десятиліть з успіхом використовують у промислових посадках середньоранній сорт Патріот. Він стійкий до хвороб, витримує морози мінус 35 °С, але має й недоліки. Сорт схильний до перевантаження, більше за інших потребує обрізування, його доволі складно збирати через щільну китицю й нерівномірне достигання. Незаслужено забутий зимостійкий ранній Блю Джей. Він легкий у догляді, транспортабельний. Його стиглі, середнього розміру ягоди міцно тримаються на гілках, не обсипаються. Завдяки цьому їх можна збирати одночасно, а не в кілька заходів, як у переважної більшості сортів.
Багато популярних сортів заткне за пояс середньоранній Торо, дуже врожайний. Відрізняється стійкістю до хвороб, посухи й морозів. Має великі ягоди, але не можна допускати їх перестигання. Цінний комерційний сорт — середньостиглий Блюкроп. І хоча він виведений півсторіччя тому, продовжує вважатися стандартом лохини. Зрозуміло, що Блюкроп, як і Дюк, присутній у держреєстрі сортів України. Цікавий середньопізній сорт Деніс Блю. Має гарну, смачну ягоду, стійкий до чинників ризику.
Окремої уваги заслуговують низькорослі сорти — 0,5 м висотою, особливо через їхню високу зимостійкість. Ягоди в них за розміром нагадують велику лісову чорницю. Висаджуючи їх, роблять менші інтервали: відстань між рослинами в ряду — 0,6–0,7 м, міжряддя — 1,5–2 м. Відповідно, на гектар потрібно вдвічі більше посадкового матеріалу, але ж і врожай із гектара збирають удвічі більший.
Наразі низькорослі сорти не мають попиту в товаровиробників. Та Володимир Дмитрієв переконаний, що це тимчасова ситуація. Рано чи пізно такі почнуть висаджувати, бо вони ідеально підходять для сушіння. До низькорослих належить, приміром, Нортблю. Ягоди солодкі, достигають одночасно, зібрані у великі китиці й тому легко збираються. До того ж сорт ніколи не підмерзає. Із середньоплідних варто згадати середньостиглий Нортленд, який теж характеризується надзвичайною зимостійкістю.
Спеціаліст-ягідник вважає, що треба повернути на ділянки пізній сорт Дарроу. Його великі ягоди добре тримаються на кущах, їх можна збирати хоч місяць. Серед пізніх ще варто назвати районований у нас Елліот, збирання якого триває з 20 липня до кінця серпня, та Нельсон із великими, гарними, смачними, транспортабельними ягодами. Мало поширений в Україні сорт Атлантіс із великими гарними ягодами, які він віддає до середини серпня, накопичивши чимало цукрів. Хороші комерційні сорти із великими плодами — пізні Аврора і Ліберті.
ПОХОДЖЕННЯ САДЖАНЦІВ
Якісний саджанець — половина справи, та однозначної відповіді, де його купувати, немає. Великі плантації, як правило, закладаються іноземними рослинами. За масового завезення їхня ціна доволі приваблива. Якщо закладати пару гектарів, для чого буде потрібно трохи більше як 6 тис. саджанців, краще звернутися до вітчизняних розсадників, які навчилися вирощувати посадковий матеріал найперспективніших сортів, не гірший за іноземний.
Наразі відводками, здеревілими чи зеленими живцями створювати тисячі саджанців нераціонально. Деякі сорти погано вкорінюються, потім потрібен час для їх дорощування. Такий саджанець виходить золотим. Тому низка розсадників перейшла на розмноження in vitro. У лабораторії процес прискорюється, до того ж триває цілорічно.
Із вихідного матеріалу вирощують маленькі рослинки, ріжуть на частини — буквально по одному листочку, вкорінюють у поживному середовищі, висаджують на торф’яний субстрат, дорощують, загартовують — і через деякий час маємо готові саджанці. Такий метод позбавляє рослину вірусів, які у відкритому ґрунті розповсюджуються бджолами та сисними комахами (кліщами й клопами). Отримання початкового безвірусного матеріалу — справа теж не з дешевих, але подальше тиражування менш витратне.
ЯКІСТЬ МАТЕРІАЛУ
Як правило, плантацію закладають одно та дворічками.
«Що таке „однорічка” і „дворічка”? У цьому є певна плутанина, — розмірковує пан Дмитрієв. — Рослини (живці) після висаджування кілька місяців проводять у касеті. Щойно вони досягнуть 10 см заввишки, приблизно в травні, їх можна пересадити в контейнери місткістю 0,5–1 л, доростити й наприкінці літа отримати готовий для висаджування матеріал. Рослина може бути пересаджена в контейнер і в розпал літа, і восени. Виходить типова однорічка, що закладали в касети минулого року. Тоді що називають „дворічкою”? Я б прибрав з обігу ці поняття та ввів стандарти саджанця: місткість контейнера, висота рослини, стан кореневої системи та надземної частини, кількість пагонів, діаметр стебла біля основи».
Купуючи саджанці, передусім треба звернути увагу на кореневу систему. Якщо рослина перебувала в одному контейнері два, а ще гірше три роки, то корінці закручуються в клубок. Грудка субстрату, пронизана корінцями, стає щільною, наче повсть. Такий переросток не годиться. Оскільки кореням немає куди розвиватися, рослина в середині літа, коли має відбуватися її активний ріст, закладає бруньки та йде у сплячку.
Якщо подібний саджанець таки придбано, то перед садінням грудку треба буде розрізати або розірвати на чотири частини, щоб дати корінцям можливість розростатися, а надземну частину вкоротити. Такий саджанець довго не рухається в ріст. Для промислових плантацій переростки не годяться, бо вони економічно недоцільні — з ними багато мороки, вони відставатимуть у рості, а якісні однорічки їх швидко наздоженуть.
В якості саджанця можна бути впевненим, якщо він росте в контейнері 1–1,5 л; його висота становить 25–40 см, кількість пагонів — 3–4; діаметр біля основи — 3–4 мм; субстрат заповнений кореневою системою, але не ущільнений, усмоктувальні корінці видно. Якщо на дворі ще не осінь, листя має бути великим, темно-зеленим, почервоніле вказує на голодування. Навесні на гілках можуть бути бруньки, а можуть уже з’явитися листочки, тоді з рослинами треба поводитися обережно, щоб не пошкодити їх.
Чим доросліша рослина, тим просторішим має бути контейнер: для трирічки — понад 2 л. Такі саджанці дорожчі, їхнє перевезення в машині займе більше місця, висаджування — більше часу, тому робітнику в полі треба буде сплатити більше. Купувати таку лохину є сенс, якщо фермер хоче закласти комбіновані посадки з однорічок і більш дорослих рослин, щоб від дорослих раніше отримати врожай, вийти з ним на ринок і, поки підростає основна частина плантації, напрацювати канали збуту.
Найперший показник якості — наявність хорошого приросту поточного року, який може бути до 50 см. Якщо він відсутній, значить, із рослиною не все гаразд: з’явилися хвороби, кореневі гнилі або не вистачає поживних речовин у затісному контейнері. Сильний зелений пагін упродовж вересня та частини жовтня продовжує вегетацію, встигає визріти, здерев’яніти та підготуватися до зими. Саджанці можна купувати й без контейнерів, такий матеріал буде дешевшим. Вирощують їх на замовлення.
Ґрунт із рослинами нарізають кубами і транспортують до місця посадки. Головне завдання — не зруйнувати грудку землі й не пересушити коріння. Для садіння таких саджанців потрібні кваліфіковані робітники, адже непідготовлені можуть наламати дров у прямому й переносному сенсі. Висадити саджанці з відкритою кореневою системою треба доволі швидко, щонайбільше за три дні.
ОСОБЛИВОСТІ САДІННЯ
На постійне місце вирощування саджанці зазвичай висаджують навесні (починаючи з кінця березня) чи восени. На полі їх обрізують, щоб усі рослини були рівномірними й кущилися. Для осіннього садіння є ризик підмерзання, тому на випадок безсніжної зими з температурами мінус 20–25 °С треба мати під рукою запаси хвої чи тирси, щоб підсипати саджанці на висоту у 10 см. Оскільки кущики садять у гребені, замульчовані чорною плівкою та обладнані крапельним поливом, на постійне місце їх можна переносити й улітку. Єдина перепона — влітку багато іншої роботи.
Стрічки крапельного зрошення укладають з двох боків ряду рослин із невеликим інтервалом між крапельницями, оскільки важливо забезпечити вологою корені, поки вони не опанували весь об’єм ґрунту навколо. Якщо крапельниці далеко від них, ґрунт пересихатиме й рослина може загинути. Під час посадки кореневу шийку саджанця заглиблюють на 2 см. Субстрат із кореневою системою слід щільно обжати ґрунтом. Щоб проконтролювати якість посадки, треба рослину потягти за верхівку. Якщо вона легко висмикнеться, значить, посадка проведена неправильно. Саджанець має міцно триматися за землю.
Мульчувати лохину потрібно обов’язково. Краще використовувати чорний плівковий або нетканий матеріал, під яким прокладають стрічки крапельного зрошення. Приміром, мульчування деревною тріскою потім потребуватиме прополювань або ручного видалення бур’янів. Найбільш поширена схема садіння: міжряддя — 3 м, між рослинами — 1 м, для низькорослих сортів — 0,8 м, високорослих — 1,2 м. На гектар плантації потрібно понад 3 тис. рослин, на 30 га — до 100 тис. Ширина міжряддя диктується наявною в господарстві технікою, яку використовують для скошування трави, проведення хімічних оброблень та інших агрономічних операцій.
ВЗАЄМИНИ З РОЗСАДНИКАМИ
Власник плантації повинен розумітися на лохині. Варто спочатку посадити кілька кущів, поспостерігати за їх динамікою, вивчити особливості сортів і догляду за ними. Далі довідатися про розсадник, який зацікавив найбільше, дізнатися, яка в нього репутація. Потім на місці оцінити якість посадкового матеріалу, і не лише лохини, а подивитись, як почуваються в розсаднику інші саджанці, чи немає серед них занедбаних, хворих. Завжди є більше довіри до розсадників із досвідом, та не виключена поява новачка, який до всього підходить професійніше, ніж бувалі в бувальцях. За всіма правилами, розсадницьке господарство повинно мати державну реєстрацію, сертифікат на посадковий матеріал, який свідчить про ідентичність вказаному сорту. Якщо лабораторія займається розмноженням in vitro, вона раз на два роки має тестуватися на безвірусність.
Садівництво по-українськи
