Ситуація під контролем
В агрофірмі «Колос» підвищують рентабельність вирощування пшениці, комбінуючи органічне та мінеральне живлення, біологічний і хімічний захист
ТОВ «Агрофірма “Колос″», що на Київщині, відома своїми інноваціями далеко за межами області. Адже господарство є виробничим плацдармом, випробувальним майданчиком для наукових розроблень селекціонерів, мікробіологів, яких об’єднав довкола себе керівник господарства професор кафедри землеробства та гербології Національного університету біоресурсів і природокористування України, доктор сільськогосподарських наук Леонід Центило. Особливу увагу тут приділяють рослинництву та насінництву, зокрема вирощуванню озимої пшениці, яка є чи не основною культурою в сівозміні.
Як в умовах нестабільних погодних та економічних умов виростити добрий урожай цієї культури, The Ukrainian Farmer розповів заступник директора з наукової роботи ТОВ «Агрофірма «Колос», кандидат с.-г. наук Володимир Багатченко.
— Пане Володимире, майбутній урожай закладається під час посівної. Як правильно її провести?
— Я б сказав, що урожай закладається ще раніше — після збирання попередника. Відомо, що найбільше на врожайність впливає волога, тому перш ніж сіяти озиму пшеницю, ми визначаємо запас продуктивної вологи в метровому шарі ґрунту. Він залежить від кількості опадів і потреби попередника у вологозабезпеченні. Достатнім в осінній період уважається рівень вологи 90–120 мм в метровому шарі, але останніми роками в нашій зоні він значно менший, адже опадів випадає в 1,5 раза менше, ніж раніше.
Є гірші та кращі попередники для пшениці. Наприклад, соняшник, кукурудза — гірші попередники. Вони пізніше звільняють поле, тож лишається менше часу на обробіток ґрунту, більше забирають вологи для вегетації, її менше для наступної культури. Після таких попередників краще сіяти сорт пшениці екстенсивного типу, який здатний формувати урожай за гірших умов.
Добрі попередники — горох, ріпак, ультрарання соя, кукурудза на силос. Вони раніше звільнять поле, тож можна вчасно його підготувати до сівби пшениці, якщо є опади, забезпечити збереження вологи. Після таких попередників ми висіваємо інтенсивні сорти, які потребують більше вологи й добрив.
Як визначилися з вологою та сортами, визначаємося з нормами висіву насіння та строками сівби. Після гороху, ріпаку сіємо інтенсивні сорти пшениці в оптимальні ранні строки 10–20 вересня з меншою густотою 2–3 млн схожих насінин/га. Тоді рослини можуть закласти більше генеративних стебел, краще розкрити свій потенціал. Після кукурудзи на силос, яку збирають пізніше, раніше 20 вересня пшеницю посіяти не вдається. Норма висіву насіння становить уже 3,5–4 млн схожих насінин.
Після кукурудзи чи соняшнику посівну проводимо до 15 жовтня, норми збільшуємо до 4,5–5 млн схожих насінин/га. Більшими нормами в нашій зоні сіяти не варто через невеликий запас вологи.
Взагалі чинник вологи все одно буде визначальним для формування врожаю. Наприклад, торік восени було дуже мало вологи — ми сходи пшениці після соняшнику отримали тільки в кінці жовтня. Рослини увійшли в зиму в фазу шильця, але завдяки тривалій і вологій весні, проведеного весняного підживлення рослини утворили достатню кількість продуктивних стебел. Однак у кінці весни вологи вже не було, літо видалося посушливим, тож навіть по кращих попередниках у нас, та й в сусідніх господарствах, пшениця вродила по 5 т/га. Хоч зазвичай отримуємо 8–10 т/га, навіть максимум майже 12 т/га, щоправда, на насінницьких посівах, де сіємо з меншими нормами, ширшим міжряддям, проводимо сортові, видові прополювання.
— То як ви зберігаєте ґрунтову вологу?
— Як я вже сказав, сіємо з оптимальною нормою висіву. Адже, щоб прорости, насінина втягує певну кількість вологи — 150–500% маси насінини. Надалі їй волога потрібна ще й для розвитку. Якщо ми посів загустимо, під час кущення, виходу в трубку вологи в ґрунті буде недостатньо, рослина буде пригнічена, не зможе розвиватися.
Окрім того, як тільки є можливість, навесні закриваємо вологу ротаційними боронами.
До речі, дієвий спосіб раціонально використати ґрунтову вологу — сидерати. У цьому напрямі ми також проводимо дослідження. Звісно, сидерати й пшениця в нашій зоні несумісні, бо сидерати в нас висівають з кінця серпня до кінця вересня. А загалом сидерати виконують кілька функцій: утримують ґрунтову вологу, перешкоджаючи її випаровуванню своєю вегетативною масою, мікси сидератів з різною кореневою системою покращують структуру ґрунту. Окремі види сидератів, наприклад, гірчиця, мають фітосанітарні властивості й таким чином покращують стан поля. І, звісно, сидерати — це зелене добриво.
— Тема удобрення нині дуже актуальна — через значне здорожчання міндобрив багато хто зменшує норми внесення і навіть відмовляється від них. Яка стратегія живлення пшениці у вашому господарстві?
— Справді, нині тонна добрив коштує понад 30 тис. гривень, тож, звичайно, навесні думатимуть, як обійтися мінімальними нормами, щоб дати можливість рослині відновити вегетацію, зав’язати більше вузлів кущення, щоб потім утворити більше продуктивних стебел. Нам простіше — наше господарство має тваринництво, тож ми з гною й інших видів органічних відходів виготовляємо компост і раз на три роки вносимо його на поле — цього достатньо, щоб у ґрунті накопичилися поживні речовини. От і нині на 30% полів внесли компостні маси у нормі 10–20 т/га, що відповідає 30–60 т/га свіжого гною — таким чином зекономимо на мінеральних добривах. Наші компости безпечні — якщо навіть в органічних відходах є насіння бур’янів, то після процесу компостування на 95% воно гине. Окрім того, наше органічне добриво ми заселяємо корисною мікрофлорою, яка робить рослину здоровішою. За 10 років, протягом яких ми практикуємо внесення компостів і використання біологічних препаратів «Мікробіофіт» та «Вермибіогумат», уміст гумусу в ґрунті збільшився на 1,2%, що дуже добрий показник.
Минулі роки під попередники озимої пшениці вносили компост, тому безпосередньо під пшеницю органічні добрива вносимо нечасто, тільки на деякі поля. Навесні по мерзлоталому ґрунті або перед виходом у трубку підживлюємо пшеницю міндобривами. Це одна з основних фаз, коли треба проводити підживлення, бо саме в цей період закладаються генеративні органи, тобто колос. Тоді на колоску утворюється більше колосочків, він буде довшим, відтак у ньому буде більше насінин. Також утвориться більше продуктивних стебел. Норму добрив визначаємо за запасами доступної вологи: якщо вологи немає, то норми мінімальні — до 20–40 кг/га в д. р. азоту.
— Яким видам міндобрив віддаєте перевагу?
— Звичайно, якщо є можливість, варто вносити рідкі добрива — це дешевше і краще для культури, вона їх швидше засвоїть. Але, на жаль, не всі мають відповідну техніку для такого внесення. Для підживлення добрий КАС, який містить азот у трьох формах, кожна з яких починає діяти залежно від температури — +5, +12, +15 градусів.
По мерзлоталому ґрунту найкраще підживлення аміачною селітрою. Бо в ній азот міститься в аміачній формі й стає доступним для рослини, як тільки температура піднялася вище за +5 градусів. Під дією сонячної радіації та середньодобової температури вище за + 5 градусів рослина відновлює вегетацію.
У нашому господарстві ми використовуємо для підживлення різні види добрив, які доступні на ринку.
— Як проводите підживлення пшениці по листку?
— У фазу виходу в трубку — перед початком виходу колоса та по прапорцевому листку — підживлюємо препаратами власного виробництва «Вермибіогуматом» на основі витяжки з вермигумусу каліфорнійського черв’яка, низинних торфів і леонардиту та «Мікробіофітом» на основі корисних для рослини мікробних організмів. Засвоюючи ці добрива, рослина краще розвивається, закладає більшу вегетативну масу, менше уражується хворобами, адже корисні бактерії в «Мікробіофіті», заселяючи рослину, не дають розвиватися патогенним організмам.
Ці біопрепарати ми застосовуємо і як протруйник. До речі, застосовуючи таку технологію, багато господарств в Україні відмовляються від хімічних протруйників і фунгіцидів. Але, звісно, треба зважати на фітосанітарний стан поля. Є хвороби, які біопрепарати не контролюють, зокрема, сажкові. Тому, якщо є ризик виникнення сажкових хвороб, треба додавати до бакової суміші хімічний протруйник. Ми так і робимо.
Щодо подальшого підживлення, то для підвищення якості зерна пшениці ми посіви обробляємо карбамідом у нормі 3–5 кг/га, додаючи до суміші гуміновмісний препарат і «Мікробіофіт».
— З вашого досвіду, який чинник найбільше впливає на якість зерна пшениці?
— Це сукупність чинників. Перший — природний, сонячна радіація. Відомо: чим далі на південь, тим більше рослина засвоює сонячну радіацію, що позитивно впливає на якість зерна. Другий чинник — сорт. Від селекціонера залежить, як рослина засвоюватиме необхідні для якості зерна елементи живлення, які впливатимуть на вміст білка, клейковини тощо. Третій чинник — технологія вирощування. Треба підбирати відповідну технологію для кожного сорту залежно від його інтенсивності, враховуючи попередник, удобрення, вологозабезпечення, захист.
— У вашому господарстві багатий вибір попередника для пшениці. Чи відрізняється нормування міндобрив залежно від кожного з них?
— Норми добрив, мінеральних чи органічних, все одно плануємо під запланований урожай. Також ураховуємо інші елементи: кількість загорнутих у ґрунт пожнивних решток попередника, які стали поживою для мікроорганізмів, що продукують поживні елементи, або ж атмосферний азот, який фіксують бобові культури.
Звичайно, треба, щоб було правильне співвідношення елементів живлення в ґрунті, бо інакше рослина неправильно розвиватиметься, хворітиме. Щоб визначити це співвідношення, робимо хімічний аналіз ґрунту раз на п’ять років.
— На вашу думку, зважаючи на достатній рівень гумусу на ваших полях, чи можна обійтися тільки підживленням по листку?
— Якщо на один рік — це можливо, але не бажано. Тут я можу навести приклад кінця 1990-х — початку 2000-х років, коли через брак коштів на поля не вносили добрива. У результаті врожайність впала дуже сильно. Тому вирощування пшениці, та й будь-якої культури, без добрив — це крок назад. Все одно є закони рослинництва, згідно з якими скільки рослина з урожаєм виносить із ґрунту поживних речовин, стільки їх треба туди повернути. Якщо ми не будемо повертати хімічні елементи в ґрунт — в органічній чи мінеральній формі, ми будемо його збіднювати, гумус падатиме. Тому треба тримати баланс.
— Щодо балансу: ви сказали, що поєднуєте біологічні та хімічні методи захисту. Як саме їх комбінуєте?
— Насамперед проводимо лабораторний аналіз насіння щодо наявності патогенів. Якщо насіння чисте, протруюємо його біофунгіцидом із додаванням біоінокулянта. Якщо є патогени, додаємо до біологічного препарату хімічний.
Окрім того, зважаємо на фітосанітарний стан поля. Так, восени найбільше посівам озимини шкодять мухи, особливо якщо сіємо в ранні строки, а осінь тепла. Тож ми розставляємо феромонні пастки й визначаємо динаміку льоту комах. Якщо вони переважають ЕПШ, вносимо інсектицид.
Обов’язково восени контролюємо бур’яни, особливо в ранні строки — не можна, щоб вони заглушили пшеницю. Навесні в період кущення — виходу в трубку також моніторимо забур’яненість.
Загалом наш принцип захисту базується на вирощуванні здорового насіння, враховуючи економічний поріг шкодочинності хвороб і шкідників. Звичайно, ми схему захисту складаємо, проте корегуємо її залежно від стану посівів.
— Ви зазначили, що сорти треба обирати залежно від наявності ґрунтової вологи та попередника. На які ще особливості сорту треба звертати увагу?
— У Державному реєстрі сортів рослин, придатних до поширення в Україні, зареєстровано багато сортів вітчизняної та європейської селекції. Багато господарств нині вирощують європейські сорти, вони інтенсивніші, але менш стійкі до посушливих умов, що складаються останнім часом в Україні, слабо витримують морози. Натомість вітчизняні сорти районовані, виведено з використанням донорів стійкості проти збудників хвороб, морозостійкі, посухостійкі, що особливо важливо для Півдня України. Вони краще витримують весняні заморозки. Усі ці характеристики дають можливість вітчизняним сортам краще себе показувати за екстремальних умов, не поступаючись урожайністю іноземним.
У нашому господарстві ми в основному вирощуємо на насіння власні сорти озимої пшениці — усього їх зареєстровано дев’ять, різних груп стиглості інтенсивного (Центилівка, Світило, АФК Пауер, АФК Лайт Грін, АФК Стабіліті, АФК Фул Спайк) та екстенсивного типів (Пустоварівка, АФК Еліт Грейн, АФК Стронг). Також виробляємо насіння сортів Миронівського інституту пшениці — Фаворитка, Подолянка, Богдана, Смуглянка. Це старі сорти, які практично вийшли з ринку, але фермери їх знають і хочуть вирощувати, бо вони в нестійких умовах добре себе показують.
— Нині основна проблема аграріїв — зменшення рентабельності виробництва зерна. На вашу думку, як можна здешевити технологію, щоб підвищити його прибутковість?
— Наша технологія якраз і дає змогу зменшити собівартість виробництва зерна. Насамперед удобренням. Так, вартість гуміновмісних препаратів, які ми вносимо у нормі 1 л/га, становить 120 грн/л. Порівняйте це з вартістю міндобрив — 30 тис. грн/т, які вносять по 100–150 кг/га. Затрати вдесятеро більші проти наших.
Також технологію можна здешевити, вносячи добрива залежно від наявності вологи. Але весняне підживлення хоча б мінімальними дозами 20 кг/га у д. р. азоту проводити потрібно.
Без хімічних фунгіцидів також не обійтися — якщо є розвиток хвороб. Але загалом біозахист є дешевшим, ніж хімічний. Тому треба моніторити, контролювати, комбінувати хімічний і біологічний захисти. Тобто діяти залежно від ситуації в полі.