Попередні кілька сезонів геополітичний чинник відійшов на світовому ринку на задній план і віддав важелі впливу погодним чинникам. Однак усе змінилося з початком повномасштабної військової агресії росії проти України — одного провідного гравця на глобальній агропродовольчій арені проти іншого…
Україна вже традиційно вирощувала в рази більше агропродукції, ніж потрібно для внутрішнього споживання, і посідала високі позиції в рейтингу світових експортерів. Тож, коли на нашу землю прийшла війна й закрила вихід до моря та забрала низку територій, це відчули всі, й одразу заговорили про глобальну продовольчу кризу… Світові котирування злетіли до небес, почався процес пошуку заміни причорноморському продовольству і переналаштування ланцюжків постачання.
За таких умов у багатьох постає цілком логічне запитання: чому в такому разі ціни на українське зерно такі низькі? Загалом не все так однозначно. Протягом цих нескінченно довгих семи місяців війни передусім даються взнаки незмінні чинники внутрішньої кон’юнктури. Зокрема, великі перехідні запаси зернових та олійних за умов кволого експорту і заблокованої більшості портів, а тим часом завершується збирання ранніх культур і врешті почалися жнива пізньої групи та сівба озимого клину. Тож ще те питання — чи стане силосів, «клюшок» і «рукавів» для всього цього збіжжя?…
Український експорт, зрозуміло, вимушений переорієнтуватися на альтернативні шляхи постачання, які доводилося прокладати мало не навпомацки. Усе ускладнювали обмежена кількість країн-імпортерів, а також перевантажена і дорога логістика. Та ще й у низці країн Європи (зокрема, Польщі та Болгарії) зростав градус невдоволеності серед місцевих фермерів унаслідок тиску потоків українського збіжжя на локальні ціни, через що тривали акції протестів із вимогами часткового чи взагалі повного закриття кордонів.
Позиції України
Нехай там як, ринок таки поступово підлаштовується до нових турбулентних реалій. За підсумками 2021/22 МР Україні вдалося зберегти статус одного з основних експортерів зерна, увійшовши до першої п’ятірки світу. Зокрема, Україна посіла 5-те місце у світовому рейтингу щодо експорту пшениці, 3-є — за ячменем та 4-те — за кукурудзою. Країна лишилася у десятці найбільших виробників основної зернової продукції у світі і посіла 7-му позицію по пшениці, 4-ту — за ячменем і 6-ту — за кукурудзою.
Однак, незважаючи на позитивну динаміку експорту української продукції (якщо порівняти з показниками за перші місяці війни) та вжиті заходи урядом країни, профільними міністерствами й асоціаціями, керівництвом Укрзалізниці та відповідними структурами сусідніх держав-партнерів, цього було недостатньо, і темпи відвантажень вдвічі поступались довоєнним показникам. До того ж, попри збільшення попиту на пшеницю (на тлі скасування її ліцензування) та ячмінь, а також намагання багатьох гравців ринку експортувати більш маржинальні товарні позиції (такі як ріпак та нішеві), найактивнішою експортною культурою була кукурудза.
У зерновий сезон-2022/23 Україна ввійшла з колосальними перехідними запасами зернових та олійних культур. Зокрема, за оцінками аналітиків АПК-Інформ, станом на початок 2022/23 МР перехідні залишки пшениці в Україні становили 5,3–5,5 млн тонн (в 1,5 раза перевищує аналогічний показник попереднього сезону), ячменю — 1,1 млн тонн (+14%), кукурудзи — 7,7 млн тонн (у 3,8 раза більше).
Через припинення експорту соняшникової олії та суттєве скорочення переробки олійної всередині країни експорт соняшнику з України у 2021/22 МР сягнув історичного максимуму — 1,63 млн тонн. На лідерській позиції серед експортерів цієї культури у світі Україна найімовірніше протримається як мінімум ще один сезон.
Попри напружений світовий баланс (зокрема, по пшениці та соняшниковій олії), внутрішні й експортні ціни на локальному ринку були низькими. Довгі п’ять місяців на глибокій воді контракти на базисах FOB та СРТ-порт не укладали, а сам агроринок України лишався малоактивним і малочутливим до зовнішніх коливань. Ще й логістичні труднощі дедалі посилювались. І навіть деблокада портів не стала панацеєю.
Зернова угода
Нагадаю, що 22 липня Україна, Туреччина та ООН уклали так звану «зернову угоду» про експорт продовольства з портів Одеса, Чорноморськ та Південний. «Дзеркальний» договір Туреччина та ООН уклали з росією, однак чи так це насправді — достеменно не відомо й досі. Попри великі очікування світової спільноти на досягнення цих домовленостей, гравці локального ринку багато сподівань на цю подію не покладали (особливо з огляду на масовані авіа удари, внаслідок яких і далі потерпали не лише інфраструктурні об’єкти по всій країні, а й їхні працівники та аграрії в полях). Крім того, одразу насторожила різниця в термінах дії «дзеркальних» версій «Стамбульської угоди» — 120 днів з Україною (з нібито автоматичною її пролонгацією на таких самих умовах і на той самий період) і відразу на три роки — з рф.
Спочатку судновласники та міжнародні трейдери зайняли вичікувальну позицію на тлі відсутності деталей процедури вивезення та страхування продовольчих вантажів із портів України. Страховики, банки й брокери також не поспішали укладати угоди. Деяку надію на пожвавлення судноплавства та здешевлення фрахту дала заява британських страховиків Lloyd’s of London про створення спецпрограми та забезпечення покриття ризиків. І що більше кораблів із зерном виходили з портів Великої Одеси, то оптимістичнішими ставали настрої щодо збільшення темпів експорту української агропродукції морем. І хоча всі розуміли, що немає жодних 100%-их гарантій відсутності провокацій із боку російських військових, це сприяло зростанню цін на локальному ринку й зменшувало градус напруги на глобальній арені, тим самим вирівнюючи баланс між цінами в Україні та світі. Однак не так сталося, як гадалося…
Вплив на ціни
На початку дії «зернової угоди» більшість трейдерів була сконцентрована на вивезенні сформованих запасів, згодом активізувалися закупівлі зерна врожаю-2022. Дедалі більше компаній відновлювало закупівлі в чорноморських портах України, зростала й кількість терміналів, що працюють. Конкуренція між трейдерами та переробниками посилювалась. Усе це на тлі стримування продажів незадоволеними ціновою кон’юнктурою аграріями та неоднозначних перспектив озимої сівби (прогнозів зменшення площ і суттєвих змін у портфелі культур на користь рентабельніших) сприяло зростанню цін. Поряд із цим аграрії Півдня країни побоювалися зберігати врожай у межах регіону й були вимушені продавати його «з-під коліс», тож проблем із пропозиціями не було.
Утім, ціни в портах Великої Одеси (базис СРТ-порт) все одно лишалися на низькому рівні, зіставному з цінами в портах Дунаю. А індикативні ціни на базисі FOB знижувалися, попри очікування їхнього підвищення. Це пояснювалося доволі низькими темпами відновлення експорту української агропродукції та надлишковими її запасами всередині країни, а також спробами збільшити її конкурентоспроможність і вирівняти різницю між цінами на локальному та глобальному ринках за умов тривалого обвалу світових котирувань під тиском макроекономічних чинників і деблокади частини українських портів. Ба більше: імпортери очікували на подальше зниження цін через насичення ринку пропозиціями врожаю-2022. Тож спред між цінами попиту/пропозиції лишався дуже широким. Через високі ставки фрахту (зокрема затрати на страховку) та неготовність судновласників заходити до розблокованих портів Чорного моря українське зерно доводилося пропонувати за цінами, нижчими за ринкові. Наприклад, турецькі імпортери наполягали на 25% знижці.
Локальні експортні ціни лишалися розбалансованими й залежали здебільшого від активності імпортного попиту та ситуації з наземною і морською логістикою. Якщо торік вартість перевезень залізницею та автотранспортом становила близько 7 дол./т, то з початку війни вона зросла в середньому до 100 дол./т. Вже на початку серпня УЗ звітує про збільшення обсягів передачі вагонів-зерновозів на прикордонних переходах, а у Мінагрополітики заявили, що завдяки розблокуванню частини українських портів вартість страхування знизилася майже втричі, а вартість фрахту в Дунайському регіоні до кінця місяця знизиться на 30–50%, що сприятиме здешевленню перевезень альтернативними маршрутами до рівня логістики з портів Чорного моря. Але гравці ринку цього особливо не відчули. Логістика лишається дорогою і напруженою як у напрямку портів Великої Одеси й Дунаю, так і за експорту суходолом. Через невизначеність і відсутність гарантій щодо подовження дії «зернової угоди» трейдери активізують торгівлю через деблоковані порти, що призводить до черг на вивантаження зерна в чорноморських портах.
Ситуація дедалі ускладнювалася дефіцитом флоту й труднощами з пошуком фрахту на суднах для відправлення з деблокованих портів Великої Одеси. Попри надлишкові запаси, зниження цін на кукурудзу було найменшим через відносно високі обсяги торгівлі, а ціни зрівнялися з вартістю продовольчої пшениці. Ячмінь дешевшав активніше за кукурудзу, але менш активно, ніж пшениця, що пояснювалося невисоким імпортним попитом, з одного боку, й обмеженими перехідними залишками та скороченням його виробництва в поточному сезоні — з іншого. Ситуація дещо змінилася з початком збирання кукурудзи врожаю-2022 і її сезонним здешевленням, а також з відновленням імпортного попиту Китаю та інших традиційних, але географічно віддалених ринків збуту кукурудзи та ячменю.
Невизначеність зростає
На початку вересня агроринок, причому як український, так і світовий, сколихнула заява президента країни-агресора щодо «змін умов зернової угоди» через те, що росія не змогла вивезти жодного судна з продовольством у рамках зернової угоди, а Україна експортує зерно до ЄС, а не до «найбідніших країн». Тож, мовляв, «варто замислитися про те, щоб обмежити напрямок вивезення зерна й іншого продовольства за цим маршрутом». Пізніше неоднозначні заяви пролунали й від президента Туреччини. Все це тільки підігріло ціни на світовому ринку, тоді як судновласники, від яких найбільше залежить дія «зернового коридору», продемонстрували свою лояльність до потенційної співпраці з Україною в умовах війни.
На світовому ринку зростає вплив погодного і спекулятивних чинників, посилюються стрибки вартості нафти та енергоносіїв. Країни-експортери періодично вводять і знімають обмеження на вивезення того чи іншого продовольства, вводять нові умови допуску до міжнародних тендерів тощо… Країни-імпортери то активізують закупівлі, то звітують про сформовані на пів року запаси, то послаблюють, то посилюють вимоги до продукції… Чого вартували тільки постійні зміни в поведінці Індії та Єгипту… З іншого боку, звичайні торги за кращу ціну.
Щодо України, то тривалі дощі усунули ґрунтову посуху, але затримують збирання соняшнику та сої, а якщо у жовтні-листопаді дощі й далі триватимуть, то збирання деяких посівів кукурудзи буде перенесено на зиму або весну, відповідно, це затримує або унеможливлює сівбу озимини на цих площах. Це сукупно із загальними інфляційними процесами та недоотриманням прибутків місцевими аграріями вносить занепокоєння щодо перспектив майбутнього врожаю (зокрема, озимої пшениці в Україні, площі під якою можуть зменшитися, за різними оцінками, на 30–60%). До того ж, на думку експертів, не можна буде експортувати зерно з полів, де йшли бойові дії, адже воно міститиме значну кількість токсичних елементів (зокрема свинцю).
Загалом ситуація на локальному ринку зернових є складною насамперед через невизначеність щодо подальшої долі «зернової угоди» на тлі зростання воєнної напруги й проведення на окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей України псевдореферендумів і намагання агресора анексувати ці регіони. І хоча представники світової спільноти неодноразово заявляли про невизнання такого рішення, проте побоювання подальшої ескалації конфлікту аж до застосування ядерної зброї по території України надавали підтримку цінам. Надалі це призведе до нових санкцій з боку Заходу й обмежить присутність російської агропродукції на світовій арені. Наразі темпи експорту пшениці з рф невисокі, а реалізація експортного потенціалу малоймовірна. Вплив мають так звані «приховані» санкції. Тож українська продукція була доволі таки конкурентною в Причорноморському регіоні (однак здебільшого через цінові поступки).
Які перспективи
На тлі невизначеності щодо майбутніх постачань причорноморської сільгосппродукції спостерігалося різке підвищення світових котирувань, що дещо підтримало й локальні ціни. Українські зернотрейдери нарощують темпи експорту морем й альтернативними шляхами, проте на заваді, як і раніше, стоїть напружена і дорога логістика. Не вносить оптимізму і збільшення ракетних обстрілів південних областей та їхньої інфраструктури. За два місяці роботи «зернового коридору» з українських портів вийшли майже 250 суден із 5,5 млн тонн агропродукції, призначеної для країн Азії, Європи й Африки. Це мало, як порівняти з довоєнними можливостями України, але це більше, ніж сукупний експорт альтернативними шляхами. Це надає підтримку цінам, покращує українським аграріям умови для проведення сівби під урожай 2023 року і сприяє відновленню балансу цін між зерновими культурами та різними базисами (зокрема, глибоководними та дунайськими портами, базисами FOB, СРТ-порт і DAP), а також між локальними та світовими цінами. Подальші відправлення суден зерновим коридором стимулюватиме розподілення вантажопотоків і в перспективі призведе до здешевлення логістики. Ситуація може змінитися з досягненням реальних результатів активного просування ідеї експорту продукції з доданою вартістю (і з метою зменшення навантаження на логістику й інфраструктуру). Однак, попри новини про масштабні проєкти, швидкого результату і впливу на ціни очікувати не слід.
Наразі модним стало вести оптимістичні та песимістичні прогнози розвитку подій. Наприклад, за умови автоматичного подовження зернової угоди та стабільної роботи сектору переробки відвантаження соняшнику на зовнішні ринки у 2022/23 МР можуть становити 1,1–1,2 млн тонн, що буде другим за розміром обсягом експорту з України за всю історію й одним із найбільших серед країн-постачальників на світовому ринку. Якщо ні, то обсяги відвантажень соняшникової олії з країни знову знизяться, а експорт сировини може сягнути 2,5–3 млн тонн. Якщо говорити про кукурудзу, то за умов припинення експорту морем, вона точно зимуватиме в полях.
За таких обставин і надалі ставатиме у пригоді сталий попит імпортерів ЄС на тлі зменшення локального виробництва через сильну посуху. Однак експорт ускладнюватиме сезонне збільшення навантаження на всі ланцюжки постачання. ЄС завжди був одним з основних ринків збуту кукурудзи, ріпаку та соняшникової олії, але навіть за поточних умов не компенсує попит Китаю, Індії, Індонезії, Єгипту, Бангладеш, Пакистану та інших покупців української агропродукції (особливо в контексті кукурудзи, пшениці та ячменю).
Утім, куди важливішим є те, скільки ще ринок буде вимушений працювати в умовах невизначеності. Оскільки важливо відрізняти поняття «гроші заробляються на коливаннях» і «гроші люблять тишу». Адже навіть якщо припустити, що ідея переходу України від сировинної моделі економіки до продовольчої та розвиток біопаливної галузі відбуватиметься семимильними кроками, то для цього потрібні інвестиції й немалі. Не кажучи вже про фіксований курс гривні, який було переглянуто тільки один раз і який не відповідає ринковим реаліям, про не розв’язану проблему повернення експортного ПДВ за реалізацію сільгосппродукціїі зростання на тлі всіх цих чинників частки тіньового бізнесу.
Більшість учасників ринку вважає, що повернення до масштабних проєктів і традиційного експорту можливе тільки за умов припинення активних бойових дій на всій території України. В іншому разі важко налагодити повноцінну роботу за всіма ланцюжками постачання і зберігаються всі ризики. До того ж всі вже зрозуміли, чого вартує «гра в одні ворота» — морські порти, тому вважають за доцільне подальший розвиток експорту суходолом і дунайськими портами.
Питань наразі ще багато. Ясно тільки одне — якщо закрити експорт і країна буквально захлинеться в запасах пшениці й соняшнику, то олія і хліб на полицях магазинів дешевшими не стануть, а ось виробникам доведеться несолодко. Тож одним міфом менше. А далі буде цікавіше… і Перемога.
The Ukrainian Farmer
