Усі польові роботи зупинили через дощі
Цього року на Чернігівщині випала аномальна кількість опадів. І хоч працюємо в зоні достатнього вологозабезпечення, навіть для нас це – забагато. Такої кількості опадів я не пам’ятаю щонайменше останні двадцять років. Через це довелося зупинити всі польові роботи – в поле не може зайти жодна техніка.
Зазвичай у цей час ми активно сіємо озимі і збираємо пізню групу. Просо й гречку вже мали б зібрати і приступати до збирання соняшнику. Натомість усе стоїть. А це негативно впливає і на врожайність, і на якість збіжжя.
Озиму пшеницю встигли посіяти лише на 20% запланованих площ і вже маємо перші сходи. Тож чекаємо погожого дня, щоб продовжити роботу. Всього під озимі плануємо відвести, як і зазвичай, 40% площ.
Сіємо цього року без добрив через їх сильне подорожчання та брак обігових коштів. За такої їх вартості та низької ціни на збіжжя вони навіть не окуповуються. Відсутність добрив частково компенсуємо введенням у сівозміну бобових культур, а також заорюванням пожнивних решток. Завдяки достатній кількості вологи вони перегнивають самі, без додаткових препаратів. Тож частина необхідних поживних речовин повертається у ґрунт після кожної культури. Аби заощадити на пальному, зменшимо також кількість культивацій.
Ріпак наш нині у хорошому стані, ми отримали гарні, дружні сходи. Щоправда, вже час здійснювати його захист, але й тут перезволожений ґрунт не дає цього зробити. Щойно буде змога зайти в поле, обробимо посіви фунгіцидом з регулятором росту (через надмірну вологість активніше розвиваються грибкові хвороби) та інсектицидом, а також внесемо бор. Маю надію, що ріпак добре перезимує і матимемо гарний урожай.
Ранню групу ми зібрали з непоганим показником урожайності, хоча жнива також затрималися через дощі. А завдяки «зерновому коридору» маємо змогу по-трохи продавати зерно, щоб покривати поточні витрати. Про якісь інвестиції нині годі й думати. Коли в країні війна і гинуть люди, не час думати про прибуток. Ми працюємо на півночі Чернігівщини, в 40 км від кордону, і головне для мене зараз – зберегти господарство. Бо колеги із прикордонних сіл через постійні обстріли не можуть ані зібрати урожай, ані посіяти озимі. Тому все сьогодні дуже непевне. Та моя позиція така: нехай без прибутку, нехай поки що і в мінус, головне, що ми маємо змогу працювати. А час Перемоги рано чи пізно настане.