Садівники, особливо ті, хто займається яблуками, переживають великі виклики. У сховищах залишилося багато нереалізованого продукту, що позбавило виробників обігових коштів. Є господарства, в яких дотепер є яблука минулого року в той час, коли вже починається збирання цього сезону. Ті, хто передбачив цю ситуацію, відразу після початку війни здали яблука зі сховищ на сік по 3−3,5 грн/кг, хоча в попередні роки могли їх реалізувати у середньому за 7−8 грн/кг. Вони теж недоотримали за свою продукцію багато коштів.
У деяких затримки з продажами були пов’язані з відсутністю логістики у перші місяці війни. Загалом реалізація була низькою через те, що багато людей виїхало за кордон. Серед них переважна частина — пріоритетні споживачі фруктів, тобто молоді жінки та діти. Хто планував експорт цього року, отримав зменшення експортного потенціалу через те, що перекриті морські шляхи.
Усе призвело до того, що садівники перейшли у режим виживання, почали мінімізувати роботи в саду. Розглянемо наслідки цього та обговоримо, як підготуватися до наступного сезону, щоб зберегти садівничий бізнес.
КОМУ ВІДКРИЛИ ШЛЯХ
Обрізування більшість фермерів зробити встигли, проте великі господарства почали його пізно, а маленькі, у кого не було можливості або коштів, взагалі не обрізали або зробили це неякісно, тому що не вистачило робочих рук. Та, попри це, у господарствах Вінницької, Тернопільської, Черкаської та Дніпропетровської областей яблуко зав’язалося непогано. Хоча деякі не змогли його прорідити, отримавши велике навантаження.
Дистриб’ютори агрохімії в період весни — на початку літа зі зрозумілих причин продавали препарати лише за передоплатою, тобто не відпускали у кредит. Через це садівники застосовували те, що залишалося на складах, а ефективність цих залишків дуже різнилася. До того ж садівники прагнули економити на ЗЗР та добривах через те, що їхні яблука лежали непродані в холодильнику. Як наслідок, сади почали «ловити» хвороби.
Погодні умови, зокрема мало дощів у травні — червні, були сприятливі для основної хвороби — парші, та більшість садівників «проскочили», плоди залишилися більш-менш чистими. Проте розвились інші хвороби: борошниста роса та досить рідкісна — антракноз. Для борошнистої були ідеальні погодні умови — перепади температур день — ніч. Ця хвороба впливає не на цьогорічний урожай, а на подальшу зимостійкість та на закладання генеративних бруньок на наступний рік. Особливі проблеми з майбутнім урожаєм будуть мати господарства, які не прорідили плоди, тому закладання генеративних бруньок буде меншим, а розвиток борошнистої роси — більшим. Тож можна очікувати періодичність. Також перенавантаження у поєднанні з борошнистою знизить загартованість дерев зимою.
Перепад температур день — ніч мав й позитивний вплив — забарвлення червоних плодів добре та за графіком випереджає середньорічні показники. Дощі сприяли утворенню хорошої величини плодів. Зазвичай за два тижні до збирання 20% ваги яблука наростає, то яблука буде ще кращим. Непоганий урожай цього року може бути нівельований розвитком борошнистої роси та антракнозу, якого у минулі роки було мало.
Чому господарства його зараз «схопили»? Зазвичай препарат Делан, яким найкраще проводити профілактику від антракнозу, використовують від трьох до п’яти разів. Цього року садівники застосовували його хто один раз, хто два. І зараз листя, пошкоджене антракнозом, починає сипатися. Якщо не дати їм системних та контактних препаратів проти антракнозу — Серкадіс Плюс в парі з Деланом чи Делан та інший системний препарат, то можна очікувати, що антракноз швидко розвиватиметься і до середини осені дерева будуть наполовину лисі. Це вплине насамперед на їхню зимостійкість та підготовку генеративних бруньок до наступного року.
Цього року активізувався кліщ. Це вже позначилося на продуктивності дерев, хоча поки це не так помітно, бо яблук доволі багато. У тих, хто не поборов кліща зараз, на наступні роки він розповсюдиться ще більше. Якщо з яблуневою плодожеркою більш-менш садівники навчилися боротися, то східну плодожерку багато хто пропустив. І це вже не перший рік. Річ у тім, що східна плодожерка виходить пізніше за яблуневу та шкодить приблизно у липні-серпні. У цей час садівники, поборовши яблуневу плодожерку, вже розслабилися і східну пропускають. А вона більш шкідлива.
Ловити плодожерок треба за допомогою феромонних пасток, але у двох її видів різні феромони і потрібні окремі пастки. Ефективно знищувати цих шкідників у першому поколінні — шкодочинність наступних буде значно меншою. Для цього є препарати, які мають стерилізаційний ефект та зменшують плодовитість самок, наприклад Номолт. Цей препарат також добре працює по яйцю.
Зараз виробники, які мають вільні кошти, закуповують найнеобхідніші препарати на наступний рік, хоча зазвичай це робили лише у грудні. Сьогодні ніхто не знає, яка буде далі ситуація. З одного боку, запасаються препаратами, а з іншого, вкладають у агрохімію, яка, напевно, дорожчатиме через курс долара. Передбачити наскільки, ніхто сьогодні не може, бо все залежить від воєнних дій та як вони вплинуть на економіку.
ЩО РОБИТИ ДАЛІ
У кого яблука дрібнуваті, потрібно провести два або навіть три збирання врожаю, якщо є робоча сила. Перший раз вибрати із саду великі плоди, а потім менші. Що робити з ними далі? Передусім шукати нові ринки збуту, краще в Європі: Велика Британія, Нідерланди, Німеччина та скандинавські країни. В Азію везти буде важко, дай Боже, щоб частину зерна хоча б вивезли. Враховуйте, що відносно непоганий урожай буде у Польщі, але загалом по Європі трохи менший через посуху. Хоча, наприклад, з Італією нам поки важко конкурувати. Провінція Південний Тіроль дає високоякісні плоди.
Господарствам України, особливо великим, які мають товарне оброблення, фасування, варто націлюватися тільки на експорт. Тоді вони знизять тиск на внутрішній попит на яблука та залишать його фермерам, які не мають змоги вийти на зовнішні ринки. Лише так можна буде всім вижити та мати свою ціну та зиск.
Ягідні господарства на територіях, вільних від бойових дій, навіть мали невеликий прибуток, особливо суничники. Бо суницю не привезли з окупованого Херсону та Закарпаття, де не було логістики. Непогано себе почували нішеві культури. Набуває попиту малина, бо раніше її багато покорчували, а в Європі вона має непогані ринки збуту (особливо заморожена).
Внаслідок окупації стала актуальною черешня. Її перспективи підсилює те, що місцеві сорти зараз запилюються набагато краще та дають якісний урожай, ніж іноземні. Наприклад, багато садівників робили ставку на Регіну, проте останні роки вона себе не виправдовує — зав’язується слабо. На це впливають як кліматичні умови, так і підбір запилювачів. Сорт Крупноплідна та інші вітчизняної селекції, навпаки, показують себе добре.
ЧИ ВАРТО ЗАКЛАДАТИ
Держава почала давати гранти на закладання нових садів. Та робити зараз нові яблуневі насадження не на часі. Щодо яблучників, то їм краще брати грант на лінії перероблення, побудову холодильників, щоб зберегти, переробити та вивезти вже вирощену продукцію. Та більшість подається все ж на закладання садів. У нинішніх умовах це ризик: треба чекати 3−4 роки, поки дерева почнуть плодоносити, не знаючи, що буде навіть у наступному році.
Сьогодні важливіше зберегти те, що є. Наприклад, у Чернівецькій області насаджено багато садів, а нормального збуту нема, бо бракує холодильників, товарного оброблення, сушіння та іншого, що може створити додану вартість. Садівничій галузі треба дати нове дихання у вигляді технологічного перероблення, зберігання та експорту продукції.
На відміну від яблук, у кісточкових та ягід поки є ринок збуту в Україні. Хоча ціна на лохину впала внаслідок того, що частку продукту все одно реалізовували в Україні, а посадили її багато. Вона лише набирає пік плодоношення, і з кожним роком лохини буде дедалі більше. Зазор від рентабельності зменшується через падіння ціни на внутрішньому ринку, тому є перспективи для експорту. На експорт іде 80-90% української лохини. Інші культури теж треба розвивати, щоб ягідництво було більш широким, не зациклюватися на лохині та суниці. Малим фермерам краще орієнтуватися на малопоширені культури: жимолость, актинідію, кизил, глід та інші. Європа потребує багато різної ягоди, а в Україні вона високої якості.
Виноградарство в Україні йде до того, що залишиться певна кількість великих та середніх господарств, яка забезпечуватиме виноробну промисловість. Внаслідок того, що не було нормального експорту нашого вина, багато виробництв скоротили, особливо тихих вин. Якщо зупинимося на відмітці 15−20 тис. гектарів технічних сортів винограду, це буде оптимальним для того, щоб була нормальна ціна та насичений ринок. Конкуренція у виноробстві доволі велика, поставляють багато виноробних продуктів з європейських країн. Хоча треба міняти законодавство та давати преференції українським виробникам, особливо у коньячному виробництві, щоб менше купувати імпортний коньячний спирт.
У столового винограду ніша доволі велика. Від Запорізької області, яка давала левову частку винограду на столовий ринок України, ми зараз мало чого очікуємо. Втім, з’явилися столові сорти, які можна вирощувати у Вінницькій та Чернівецькій або Черкаській та Кіровоградській областях. Слід садити їх по 2−5 га для того, щоб спокійно продавати у сезон на ринку країни. Якщо є холодильники, можна закладати більше, 5−10 га, та поставляти виноград на новорічні свята в січні та мати економічну вигоду.
Садівництво по-українськи
