ФГ «Сади Полтавщини» стали справжніми сучасними садами не відразу. Спочатку його власники займались орендою старих садів, закладених у 1960-х роках у Полтавській області. «Ми їх „трусили” на сік, але нічого в них не вкладали. Тобто яблука зібрали, продали, заплатили оренду», — згадує пан Роман Цінченко, засновник господарства «Сади Полтавщини». Згодом ідея цього бізнесу, який, до речі, на той час був доволі рентабельним себе зжила, каже він.
На одній з ділянок пан Цінченко побачив яблуневий сад, якому було років 15, — невеличкі дерева на підщепі М4. Тоді у нього й виникла ідея посадити такий самий сад. Почали з 6 га на підщепах М9 і 106 по 3 га відповідно. Сорти брали в Артемівському, Глобинському плодорозсадниках та в Інтенсивному розпліднику сім’ї Маценко.
Так у 2009 році на землях запасу Диканського району, орендованих на 49 років, з’явилося господарство «Сади Полтавщини». Нині загальний земельний фонд підприємства налічує 150 га. З дерев на них вирощують 5 га черешні, 3 га сливи, 15 га яблуні, 2 га плодових розсадників. Решту площ займають ягідні культури та частина землі під паром.
Пан Роман Цінченко розповів виданню «Садівництво по-українськи» про те, які сорти він обрав би, закладаючи сад наново, як малина рятує яблуко та чому фермери не люблять супермаркети.
— Пане Романе, розкажіть про основні сорти, які ви зараз вирощуєте, та як вони себе поводять?
— У нас засаджено 7 га сортом Мутсу на підщепі М9. Заклали його у 2011 році. Загалом ми ним задоволені, якщо не враховувати, що у нього трошки кульгає стійкість до парші. Розмір та смак цього сорту — це перше, за що його беруть покупці. Поряд посаджений Ренет Симиренка, 2 га, також на підщепі М9. Я б сказав, що це яблуко-бренд, який купують і будуть купувати. Мені особисто воно не подобається за смаком, але на нього завжди буде попит. До парші це яблуко дуже вразливе, але більше особливих нарікань до сорту або збирання цього яблука немає. Ці два сорти посаджено за схемою 4 м — міжряддя та в рядах 1,25 м — для Мутсу та 1 м — для Симиренка. Їхня урожайність 20–25 т/га, попри те, що сади під зрошенням і обладнані шпалерою. Щось, напевно, йде не так, як хотілось би. Поряд через дорогу посаджені 3 га саду яблунь французького літнього сорту Дельбарестивале. Ми ним також задоволені, хоча цього року не вберегли його від парші, і яблука пішли на перероблення. Взагалі це яблуко лежить в холодильнику пару місяців, його дуже добре купують, воно кисло-солодке, хрустке, м’якуш щільний. Поряд росте Флоріна, сорт імунний від парші, що в наших умовах дуже важливо. Його фактично не треба обробляти від цієї хвороби. Ми обробляємо мідьвмісними препаратами на початку вегетації, проводимо профілактику від борошнистої роси. Основний розмір плоду невеликий — 65–70 мм, його ще називають «шкільним» яблуком. До того ж воно лежке, добре зберігається навіть без холодильника. Ці два сади (із сортами Дельбарестивале та Флорина) посаджено за схемою 4 . 1,25 м, міжряддя під задернінням. Шпалера на Дельбарестивале собою являє дворядний дріт, натягнутий на дерев’яні кілки. На Флорині шпалера на бамбуку, і цей спосіб виявився економічнішим, ніж деревина.
— Як організували полив яблуневого саду?
— Воду для зрошення беремо з відкритих водоймищ та свердловин, є накопичувальні місткості. Ми ставили доволі просту систему крапельного зрошення під час закладення саду. Обладнання ізраїльської компанії «А.І.К.» монтували практично самотужки. Звичайно, зараз можна тримати сад без зрошення, але прибутку він не дасть. У наших кліматичних умовах ростити сад без штучного поливу нонсенс. Треба і нам рухатися в ногу з часом: ставити автоматичне подання води, електромагнітні клапани, контролери, тензіометри. Метеостанцію на наші площі, я вважаю, поки ще ставити недоцільно. Через систему зрошення проводимо фертигацію, тому незабаром плануємо додати до неї фертигаційні столи та взагалі модернізувати всю систему. На це нам не вистачало коштів: яблука, на жаль, сьогодні не найрентабельніша культура. На відміну від ягід.
— Ягоди сьогодні вам дають змогу підтримувати розвиток яблуневого садівництва?
— Так. Ми вирощуємо малину, експортуємо її до Нідерландів, все виходить доволі непогано.
— На що звертали увагу під час вибору сортів для саду?
— По-перше, треба дивитися на багато різних чинників, зокрема на кліматичні умови регіону. Наприклад, Фуджі — добрий сорт, але у нас він не достигає.
— Я так розумію, що попередньо ви не робили акцент на імунності сортів…
— Так, для нас це не було важливим. А зараз я розумію, що у жорсткій конкуренції імунні сорти це дуже актуально. Хоча свою першу ділянку саду на 10 га, де у нас були Голден, Джонаголд і Айдаред, ми продали: тримати окремих агронома, спеціаліста з поливу та тракториста було не рентабельно. Тими сортами ми теж були задоволені. Якби ми розширювалися зараз, я в будь-якому разі зробив би акцент на Голдені як на найпопулярнішому яблуку в світі.
— Розкажіть про вашу тактику живлення та захисту?
— Проводимо 12–15 оброблень за сезон, зазвичай, сумішшю інсектициду, фунгіциду та вносимо позакореневе добриво. Запилювачами на Дельбарестивале та Флорині посаджено яблуні сорту Айдаред. А на Мутсу та Симиренка — декоративні яблуні Професор Шпрінгер і Еверест. Якістю запилення ми задоволені. Обов’язковою умовою вважаю пасіку — у нас своя є, на 25 вуликів. Також ми розвішуємо очеретяні будиночки для бджіл-осмій. Незмінна умова кожного року під час цвітіння — обприскування бором.
— Чи є у вас холодильне обладнання?
— Ми практично не зберігаємо яблука у холодильниках. Холодильний комплекс використовуємо тільки для ягідників. Продаємо яблуко або з поля оптовим покупцям, або супермаркетам, або у разі потреби орендуємо у Полтаві (50 км від нас) камери чи звичайні склади для нетривалого зберігання — до підвищення ціни. Іноді це рентабельно, а іноді «шкурка вичинки не варта». Наприклад, цього року ми не плануємо закладати яблуко на зберігання.
— За якою ціною продавали яблуко торік?
— Ми примудрилися продати його за середньою ціною 12 грн/кг із поля. Це було непогано. До того ж минулого року у нас був невеликий врожай, і майже половина яблук, пошкоджених паршою, пішла у перероблення — продавали місцевим виробникам алкогольних напоїв, на повидло. Це яблуко пішло за ціною 4 грн/кг. Тут свою роль грає маркетинг та зручна логістика: ми розташовані поруч з обласними центрами, за 135 км від Харкова, є покупці з Дніпра (200 км). Раніше у нас все забирали Донецьк та Луганськ.
— Що з хвороб та шкідників вас турбувало минулого сезону?
— По-перше, парша. Протистояли їй класично. Перше оброблення проводили препаратом 30Д. Зробили два оброблення мідьвмісним препаратом Косайд. Потім провели ще дві інсекто-фунгіцидні оброблення. Під час цвітіння обробили ще раз, а потім пішли дощі, і ми паршу пропустили. Все, що робили потім, було, так би мовити, навздогін, але було запізно. Шкідники наш сад майже не турбували, якщо не враховувати яблуневу плодожерку, на яку ми ставимо феромонні пастки. Люфокс дуже добре працює проти неї. Раніше декілька сезонів турбувала попелиця, але останнім часом її практично немає.
— Які висновки зробили з тих негараздів, що були цього сезону, з паршею та мучнистою росою?
— Працювати треба більше і краще. І більше думати головою (посміхається). А якщо серйозно, то просто не допускати значних інтервалів між обробленнями. Реалії такі, що треба робити оброблення системним і контактним препаратом фунгіциду одночасно. Хоча раніше прекрасно їх чергували, і проблем не було, а зараз з паршею боротися дедалі складніше.
— Чи використовуєте у своїх садах біопрепарати?
— Ми вирощуємо органічну малину, але, на мою думку, зовсім нереально захистити яблуню біопрепаратами. На черешні й сливі цього року застосовували Актофіт — спрацювало, а на яблуні — ні.
— Розкажіть про кісточкові культури вашого господарства.
— Сливу посадили у 2011 році на підщепі Венгерка Вангенгейма. Сорти: Ханіта, Стенлей, Елена. Більш-менш задоволені середньораннім сортом Ханіта та Стенлеєм. Сортом Елена не задоволені: він виходить на плодоношення ледве не в перших числах жовтня, один з найпізніших сортів, але плоди дуже дрібні. Така нікому не потрібна, навіть коли вона йде не в сезон. Врожайність слив у середньому 15 т/га. Схема садіння 5 . 3 м. Міжряддя під задернінням, сад обладнано крапельним зрошенням. Інсектицидні, фунгіцидні оброблення 5–6 разів за сезон. Можливо, в перспективі будемо ставити обладнання для сушіння сливи. Продаємо її також або гуртовим покупцям, або у супермаркети. Поруч вирощуємо черешню, яку посадили в 2011 році. Дерева, посаджені за схемою 5 . 3 м. Це сорти Валерій Чкалов та Донецька Крупноплідна. Саджанці на підщепі Магалебська вишня з інтеркалярною вставкою Гізела-6 для зменшення сили росту. Дерева виросли заввишки 5 м, крона розріджено-ярусна. Врожайність від 5 до 10 т/ га. Поряд ще 2 га саду, посадженого у 2014 році, із сортами Кордія, Регіна, Лапінс та Бігарро Бурлат на підщепі Колт.
— Що скажете про якість плодів черешні?
— Валерій Чкалов дуже сильно розтріскується. Кордія і Регіна мають відмінний хрусткий м’якуш. Але загалом я не скажу, що українські сорти дуже програють. Хоча некоректно їх порівнювати, бо це різні підщепи.
— Яка ваша найбільша проблема під час вирощування яблук? — Захист від парші й плодожерки. Звичайно, маючи певний досвід, ці проблеми можна розв’язати.
— Як, до речі, у вас відбувалося розтріскування черешні цього сезону?
— Феєрично. Ми не обробили її від розтріскування. І правильно зробили, бо просто б марно витратили гроші. Тому що дощі були такі, що оброблення не врятувало б черешню у будь-якому разі. Продавали її після цього навіть по 18 грн. У результаті з 5 га черешні ми заробили лише 70 тис. гривень, тобто спрацювали фактично в нуль. Ми були просто шоковані.
— Як проходить збирання сливи та як вона продається?
— Ми виходимо за урожайністю мінімум на 15 т/га. Сливи зараз (15 вересня — ред.) надлишок на ринку, тому продаємо по 6–8 грн/кг. Велику частину сливи, що залишиться, я думаю, будемо продавати на перероблення по 3 грн/кг. Перевиробництво сливи по всій Україні в цьому сезоні дуже значне.
— Які роботи плануєте в саду на другу половину жовтня і далі?
— Протруєння від мишей, обприскування карбамідом, можливо з міддю і бором для закладання бруньок. Обрізування будемо починати або в грудні, або в січні. Також буде поточний ремонт шпалери, техніки, консервація системи зрошення.
— Яку тактику вибрати виробнику в нинішній складній ринковій ситуації щодо яблук?
— Треба навчатися продавати. Вже покупець не буде вишиковуватися в чергу навіть до найпрекраснішого яблука. Були часи, коли смородину контрактували зимою, вносили передоплату, навіть яблука контрактували ще навесні після цвітіння. Зараз ми бігаємо за покупцем. Досі пам’ятаю ситуацію п’ять років тому, коли один місцевий виробник розповідав мені про свій урожай яблука, який він не може продати. Я його запитую: «Який обсяг, розмір?». Відповідає: «400 т. Яблука не дуже великі — середній калібр 85 мм, але є й більші». Питаю, а хто про твої яблука знає? Відповідає: «У селі знають». Коротко кажучи, продав він їх на перероблення. Висновок: яблука самі себе не продадуть, тому треба посилювати маркетинг. Ми малину навчилися продавати на експорт, треба постаратися і з яблуками це зробити, хоча це й важче.
— Щоб успішно продавати, потрібна якість. Що ви плануєте робити, щоб її поліпшувати?
— Головне, що нам треба, — модернізувати систему зрошення та оптимізувати систему мінерального живлення.
— А щодо сортування, тари, транспортування?
— Поки що в багатьох випадках на це складно вплинути. Ринкові гуртовики завантажують яблука в тару, яка не витримує жодної критики. Це «бананки», які давно розлізлися, і вони намагаються завантажити в один такий ящик 20–22 кг плодів та забити ними свої буси. Виняток — мережі супермаркетів. Вони використовують зручну якісну пулінгову тару, розкладну, куди заходить рівно 17 кг. Ми також з нею працювали. Взагалі пулінг — дуже зручна система для роботи з мережами. Сьогодні якість тари залежить від покупця, але ситуація не може залишатися на тому допотопному колгоспному рівні, як зараз. Коли фермер вважає, що йому всі винні, і максимум, що може дати, — це дерев’яний ящик на 20 кг. Говорити їм про супермаркети взагалі неможливо.
Фермерам важко виконувати вимоги мереж, а невелике відстрочення платежу з боку мереж їх шокує. Мовляв, супермаркети на них наживаються. І вони все чекають, що їхні яблука заберуть базари. Але базари не заберуть, вони вже відходять у минуле. Відмирають і маленькі магазини «біля дому», а крафтові магазини, локальні ринки, як у Європі, у нас не дуже швидко розвиваються. Треба привчатися до вимог сучасності. А ринок все розставить по місцях — змусить продавати не в дерев’яних ящиках на базарах, а в нормальній тарі, сортованими, каліброваними спочатку вручну, а потім на сортувальних лініях.
— Чи плануєте розширювати площі, висаджувати нові сорти?
— У 2023 році плануємо розширюватися по кісточковим і яблуках, але незначними обсягами: по 3 га яблуні, черешні та сливи. Саджанці на цей раз братимемо в іноземних розсадниках.
Садівництво по-українськи
