Мінеральне живлення ягідних насаджень незрідка здійснюють за так званими підручниковими схемами. Вони передбачають універсальні підходи до внесення добрив, зорієнтовані на забезпечення рослин азотом, фосфором та калієм. Поряд з тим не завжди враховується потреба у забезпеченні рослин ключовими для розвитку кожної культури мікроелементами, а також пріоритетністю і особливостями засвоєння NPK.
СМОРОДИНА
Чорна смородина вимоглива до рівня мінерального живлення, передусім до азотного й фосфорного. Найбільш інтенсивне споживання смородиною азоту, фосфору і калію відбувається в період розпускання бруньок і цвітіння. Серед ягідних культур чорна смородина найчутливіше реагує на внесення мінеральних добрив і, зокрема, висуває високі вимоги до родючості ґрунту. Ця культура погано переносить підвищену кислотність ґрунту, оптимальне значення рН для неї становить 6,4–6,6.
Порічки (червоні й білі) стійкіші до посушливих умов, але більш чутливі до хлору, аніж чорна смородина. Вони більше виносять азоту і калію з урожаєм і обрізаними пагонами, натомість фосфору — менше, аніж чорна смородина.
Смородина чутлива до поліпшення фосфорного живлення. При цьому слід враховувати, що більшість поширених видів фосфорних добрив є фізіологічно кислими, а ця культура погано росте в кислому середовищі. Слід ретельно обирати фосфоровмісні добрива для смородини, а також напрацювати технологію листових підживлень насаджень препаратами, що містять доступний фосфор.
АҐРУС
Аґрус висуває більш високі вимоги до рівня вмісту елементів живлення в ґрунті, особливо до калію, аніж чорна смородина. Основна маса коренів (80–90%) кущів аґрусу розташовується близько від поверхні ґрунту (6–35 см) і не більше 40 см вбік. Найбільш високі врожаї (до 8–12 кг ягід із куща) ця культура дає на супіщаних і легкосуглинистих, добре гумусованих ґрунтах. На відміну від смородини, аґрус добре переносить підвищену кислотність ґрунту, оптимальне значення рН для нього становить 5,2–5,4, однак аґрус може рости і на карбонатних ґрунтах.
Система удобрення аґрусу, як й інших ягідних кущів, включає хорошу заправку ґрунту органічними, фосфорними і калійними добривами до посадки в траншеї (борозни) або стрічкою під глибоку оранку, періодичне внесення фосфору і калію під час плодоношення і щорічні весняні азотні підживлення.
До посадки восени вносять 60–80 т/га гною, 100–200 кг/ га Р2О5 і 150–300 кг/га К2О. Якщо до посадки були внесені органічні, фосфорні та калійні добрива, то в перші 2–3 роки вносять лише азот в дозі 40–60 кг/га. У період плодоношення вносять повне добриво: N і Р2О5 по 60–70, К2О — 80–90 кг/га.
Слід звернути увагу, що за вирощування ягідних кущів на легких ґрунтах часто проявляється критична нестача магнію, яка усувається внесенням магнієвмісних добрив, таких як сульфат магнію чи калімагнезія. При цьому на кислих ґрунтах рекомендованим є внесення доломітового борошна.
МАЛИНА
Ще одна популярна на ягідних плантаціях культура — малина — має мичкувату, добре розгалужену кореневу систему, основна маса якої залягає завглибшки 10–30 см. Малина більш вимоглива до рівня мінерального живлення, родючості ґрунту і забезпечення вологою, аніж інші ягідні культури, що обумовлюється високим споживанням елементів живлення на утворення великої кількості пагонів і щорічним відмиранням до половини надземної маси рослин.
Оптимальна реакція середовища для малини рН 5,4–5,6, проте вона погано переносить надлишок кальцію, тому вапнування доцільне лише на середньота сильно кислих ґрунтах. При цьому врожайність малини (як і смородини) можна відчутно скорегувати шляхом продуманого додаткового фосфорного живлення.
Поживні речовини малина використовує впродовж усього вегетаційного періоду. Однак найбільш інтенсивне їх споживання відбувається в період розпускання бруньок, цвітіння і зав’язування ягід. Водночас високий уміст азоту в ґрунті у другій половині літа затягує ріст пагонів, погіршує визрівання деревини і знижує морозостійкість. Наприкінці літа слід забезпечити в ґрунті підвищений уміст калію і фосфору, які позитивно впливають на визрівання пагонів і бруньок майбутнього врожаю.
Оскільки мичкувата коренева система малини розташована в основному у верхньому шарі ґрунту, то для підвищення доступності поживних речовин глибина закладення добрив у ґрунт у міжряддях малини не повинна перевищувати 16–20 см.
Малина також чутлива до дефіциту магнію, який часто проявляється на легких ґрунтах. Високі дози калійних добрив знижують доступність магнію рослинам внаслідок антагонізму. У разі виявлення ознак нестачі магнію треба внести доломітове борошно або використовувати калійні добрива, до складу яких входить магній. Застосування магнієвих добрив на легких ґрунтах дає прибавку врожаю малини до 20–30%.
Існують також загальні рекомендації для живлення ягідних культур препаратами, до складу яких входять мікроелементи. Так, обов’язковим є листове внесення бору до та після цвітіння. Бор безпосередньо відповідає за формування зав’язі, тим самим позитивно впливаючи на збільшення врожайності. Окрім цього, бор посилює стійкість рослин до тривалих високих температур.
Не можна оминути увагою такий мікроелемент, як цинк, який прямо впливає на розвиток кореневої системи рослин. Це особливо актуально як для молодих кущів, так і з метою посилення стійкості ягідних культур до посушливих умов вегетації.
Слід взяти до уваги, що такі елементи, як мідь та сірка, мають фунгіцидні властивості. Регулярне внесення мікродобрив із сіркою та міддю дає змогу профілактично контролювати хвороби ягідних культур.
Плантатор
