М’ясне скотарство в Україні вже багато років поспіль розвивається в умовах турбулентності галузі. Якщо ще кілька років тому великої рогатої худоби м’ясних порід налічувалося понад 100 тис. голів, то нині лишилося близько третини. Серед причин скорочення поголів’я — тривалий строк окупності інвестицій, низька рентабельність, відсутність підтримки з боку держави та низька культура споживання яловичини в країні.
Утім, незважаючи на труднощі цього бізнесу, є чимало гравців ринку, які заробляють і готові надалі інвестувати в його розвиток. Серед лідерів галузі — компанія «Агрікор Холдинг» (входить до агрогрупи «Агрейн»). Підприємство має поголів’я близько 5 тис. голів і працює на Чернігівщині за однією з найефективніших технологій випасу м’ясних порід великої рогатої худоби у світі. У компанії бачать перспективу в розвитку цього напряму діяльності: почали втілювати стратегію нарощення поголів’я до 17 тис. голів, шукають нових закордонних партнерів й удосконалюють технологію.
Три плюс чотири
На сьогодні «Агрікор Холдинг» є єдиним у країні підприємством, що провадить розведення семи м’ясних порід «під одним дахом» (шароле, лімузин, абердин-ангус, поліська м’ясна, південна м’ясна, знамянська м’ясна, симентальська м’ясна). Крім того, що так «історично склалось», це ще й свідома позиція щодо розведення поряд із чотирма іноземними породами трьох українських.
«З погляду технології й інфраструктури вигідніше тримати 2–3 породи, — зауважує Олександр Буднік, керівник напряму тваринництва агрогрупи „Агрейн”. — Але всі наші породи дають прибуток, тому й присутні в стаді».
До того ж наявність кількох маточних порід забезпечує гетерозис (схрещування порід), завдяки чому підприємство отримує міцніших і красивіших тварин, більші прирости ваги. Частина корів — чистокровні, їх використовують для розвитку племінного напряму. Генетичні ресурси контролюють за допомогою спеціально встановленої програми.
Розвиток стада
Теличок у м’ясному скотарстві починають запліднювати з 15–16 місяців (на відміну від молочних голштинок, які у 12-13 місяці готові до запліднення). Плідний вік м’ясної корови становить близько 18 років, за цей час тварина має привести 15–17 телят. Відтворення поголів’я відбувається природним шляхом і штучним заплідненням у співвідношенні 75:25, що вкупі забезпечує відмінний показник заплідненості (97%).
Природне парування племінними бугаями триває з 1 березня по 1 серпня. Стислий строк дозволяє отримати максимально стислий період отелень (з 1 грудня по 1 березня), чітко організувати роботу працівників ферми та максимально їх завантажити, перевести телят на відгодівлю на пасовищі в найсприятливіший для цього період. Нетільних корів вибраковують зі стада.
Для штучного запліднення використовують спермопродукції відомих виробників із Франції, Канади й США. «Використання спермопродукції — це єдиний варіант для розвитку племінного м’ясного скотарства в Україні, — зауважує пан Олександр. — Адже генетичні ресурси вітчизняних племзаводів обмежені, та й зазвичай такі господарства не поспішають продавати племінних телиць, а розвивають цей сегмент у себе».
Найоптимальнішим варіантом для розвитку стада, скорочення періоду окупності інвестицій і зменшення ризиків вибракування тварин є імпорт племінних корів. Однак увезення однієї тварини стає підприємству в 3–4 тис. євро — це суттєве фінансове навантаження. «М’ясне скотарство потребує державної підтримки, — переконаний пан Олександр.— Адже на відміну від молочного напряму, яке навіть за умови підвищення ціни на корми щодня приносить живі гроші, у м’ясному скотарстві від початку і до першої заробленої гривні спливає мінімум чотири роки».
Вирощування по-американськи
Тварин вирощують за американською технологією, яка передбачає вільний випас і безприв’язне утримання, що дозволяє втримувати баланс між економією й рентабельністю. Так, телята на випоюванні здатні дати більший приріст, але зростають витрати на молоко чи його замінник, корм чи комбікорм; додаються витрати на зарплатню працівників. На випасі собівартість годівлі нижча завдяки наявності материнського молока та трави на пасовищі. Крім того, ця технологія вирощування передбачає мінімум інфраструктури — потрібні тільки навіси для захисту від сонця та вітру, приміщення для розтелення корови та вакцинації тварин.
Технологія складається з двох підпроцесів: вирощування телят і відгодівля. Після народження телят утримують із коровою на підсосі, а у віці 4–7 місяців відлучають і поміщають на відгодівельні майданчики на 12–15 місяців.
На випасах тварини перебувають із квітня по грудень: для підприємства тривалий період випасу — це можливість знизити собівартість виробленої продукції. Утім, у цьому питанні потрібно ухвалювати збалансоване рішення. «За відсутності снігу стадо може бути на випасі хоч до лютого, — додає пан Олександр. — Проте рішення збільшити строк використання природних пасовищ і зменшити витрати на годівлю може призвести до втрат поголів’я: якщо тільна корова отримує з травою недостатньо поживних речовин, це може призвести до народження слабкого теляти чи навіть аборту». Тому стандартний період випасу в підприємстві — 180–205 днів.
Улітку тварини харчуються тільки травою, кожні 2–3 дні їх переганяють на нову ділянку. Коли пашні меншає — підвозять сіно й солому. З переходом на стійловий період раціон тварин складається із силосу, сінажу та соломи.
Що три місяці тварин, які перебувають на відгодівлі, зважують. Холдинг досяг добрих середньодобових приростів: у телят на підсосі, в період споживання молока та комбікорму — 1,9 – 2 кг, у період відгодівлі — 1,150 — 1,650 кг. Після досягнення необхідної товарної ваги (для шароле і лімузин — 700–750 кг, абердин і поліська — 500–600 кг), тварин відправляють на продаж.
Смачно та безпечно
Для випасу м’ясної худоби Чернігівщина із заливними лугами підходить якнайкраще. М’ясна корова генетично запрограмована їсти все — траву, листя й кору дерев тощо. І хоча на пасовищах за тваринами ретельно стежать, щороку, на жаль, гине 3–5 голів через поїдання отруйних рослин.
За останні кілька років компанія значно просунулась у питанні оптимізації раціону поголів’я. Бичкам на відгодівлі щодоби додають близько 6 кг комбікорму на голову. На своїх полях вирощують пшеницю, кукурудзу, соняшник і сою, заготовляють люцернове сіно, віко-вівсяну сумішку, кукурудзяний силос. Годівлю здешевлюють шляхом використання відходів зерна, побічних продуктів переробки — у відгодівлі ВРХ, на відміну від свинарства, це дозволено. Докуповують соняшникові та соєві шроти, премікси й вітаміни.
По преміксах працюють з австрійською фірмою — платять дорого, зате впевнені у якості продукції. Свого часу підприємству довелося відмовитися від поставок українського виробника, який не міг забезпечити постійність у якості, через що підприємство мало стрибки в прирості. Після того випадку підприємство тримає питання якості продукції на контролі: корми щокварталу перевіряють в акредитованих лабораторіях, премікси — під час поставки. Щоб отримувати неупереджені висновки лабораторії, аналізи замовляють від приватних структур.
Пастухи для стада
Тварин на випасі формують вісьма групами згідно із породним складом — вочевидь, менеджмент тут простіший, ніж на молочній фермі. Худобу випасають табунами від 290 до 650 голів за допомогою переносних електропастухів. «Це раціональне рішення, завдяки якому ми відмовилися від випасання за старою системою, що потребувала залучення загоничів, спричиняла стрес у тварин, призводила до неефективного використання пасовища», — аргументує Олександр Буднік. В обладнанні підприємство віддало перевагу виробнику з Фінляндії — воно служить уже п’ятий сезон.
На випасі є дві людини: вони стежать за наявністю води для тварин, обслуговують і встановлюють електропастух (щодня загороджують нові 1,5–2 га для кожної групи тварин — таким чином постійно переміщають територію випасу), переводять худобу на нове місце. На одне і те саме місце повертають не раніше, ніж через 38–40 днів, як відросте першостій.
«Хочу звернути увагу колег на те, що держава зобов’язана надавати безкоштовно вакцину проти сказу й сибірки — ми цим користуємося уже два роки»
Олександр Буднік
Закласти здоров’я
За такої технології вирощування поголів’я цікаво було дізнатися й про схильність тварин до захворювань, формування імунітету. Адже в м’ясному скотарстві, зокрема, є така проблема, як диспепсія. Це пов’язано насамперед із брудним вим’ям корови та високою ймовірністю потрапляння хвороботворних бактерій теляткові під час ссання молока.
Вакцинацію в «Агрікор Холдингу» вважають ефективним заходом у боротьбі з хворобами й уже виробили власну дієву систему. Вона передбачає вакцинацію корів у листопаді-грудні після закінчення випасання та проведення ректального дослідження для оцінювання ступеня їх тільності.
Телят вакцинують на 60–80-й день після народження залежно від сформованості груп, що дозволяє раціонально використати препарат. На якість вакцини звертають особливу увагу. Завдяки удосконаленню технології вирощування, зокрема застосуванню високоякісних препаратів, агрохолдингу вдалося підняти збереженість поголів’я з 68 до 94% на рік! Використання продукції компанії Zoetis продовж кількох років сприяло створенню потужного статного імунітету проти найбільш поширених збудників інфекційних хвороб. Результати досліджень на напруженість імунітету, які «Агрікор Холдинг» проводить щороку, виявляють наявність титрів антитіл на 96-й день після вакцинації. Отже, якщо бізнес-модель господарства не передбачає відгодівлю молодняку, достатньо вакцинувати корову протягом 2–3 років і провести першу вакцинацію теляті. «Ця інформація не сподобається виробникам вакцин, але для виробника — хороший лайфхак, — зауважує Олександр Буднік. — Тепер ми вакцинуємо тільки тих тварин, які будуть вирощуватися на відгодівлі».
З березня по квітень телят обробляють антигельмінтами й проводять стандартне вакцинування проти сказу й сибірки. «Хочу звернути увагу колег на те, що держава зобов’язана надавати безкоштовно вакцину проти сказу й сибірки — ми цим користуємось уже два роки», — розповів пан Олександр. Перед переведенням на пасовище тваринам кріплять бирки флектрон, завдяки чому зменшують стрес від набридливих мух і комах.
З 1 серпня по 1 вересня відбувається вакцинація корів і теличок. У цей період телят відлучають, проводять їх дегельмінтизацію та переводять на відгодівлю. Питання лікування, якщо виникає така потреба, вирішується в індивідуальному порядку. Адже інколи тварину вигідніше продати, ніж вкладати кошти в препарати — такі реалії м’ясного скотарства.
«Це важкий бізнес, але водночас дуже цікавий технологічно та рентабельний», — підсумовує Олександр Буднік.
Лариса Степанушко
журнал The Ukrainian Farmer, лютий 2021 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет–сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
