Яким має бути зв'язувач мікотоксинів

Ефективний зв’язувач мікотоксинів повинен адсорбувати полярні та неполярні, а також умовно малі та великі молекули мікотоксинів, пише журнал «Наше птахівництво».

Найчастіше для цього застосовують алюмосилікати. У природній формі глинисті мінерали ефективно зв’язують високополярні мікотоксини малого розміру, як-от афлатоксин. Багато з них обмежені або неактивні щодо неполярних і великих мікотоксинів, як-от зеараленон, дезоксиніваленол, фумонізини і T-2 токсини. Та фізичні й хімічні властивості поверхні глини можна покращити, дозволяючи їй зв’язувати ширший спектр мікотоксинів.

Крім того, компоненти стінок клітин дріжджів (наприклад, β-глюкан) мають адсорбційні властивості, що зв’язують мікотоксини за допомогою різних механізмів, зокрема водневі сполуки та гідрофобні взаємодії. Отже, поєднання модифікованих глинистих мінералів і відібраних компонентів стінок клітин дріжджів відкриває можливості для широкого спектра зв’язування мікотоксинів.

Для багатьох зв’язувальних речовин адсорбція мікотоксинів є зворотною та чутливою до змін pH. Кількість навколишніх Н+ і ОН- впливає на взаємодію між мікотоксинами та поверхнею адсорбенту. Мікотоксини краще адсорбуються в кислих умовах, ніж у нейтральних.

Рівень рН шлунково-кишкового тракту сільгосптварин і птиці швидко змінюється від високої кислотності в шлунку до приблизно рН 6-7 – у тонкому кишківнику. Аби адсорбент мікотоксинів був ефективним, хороша зв’язувальна здатність у кислому середовищі є ключовою, але здатність до утримання в нейтральному рН не менш важлива.