Агромаркет
Головне:
Точка зору

Зерно – найкращий депозит

Олександр Сокол
голова ФГ «Сокіл», Київська обл.
Поділитись:

Цінова кон’юнктура зернового ринку в Україні наразі склалася таким чином, що більшість аграріїв не поспішають зі збутом збіжжя, особливо ті, в кого є власні потужності для його зберігання. За моїми підрахунками, середня вартість зернових культур, порівняно з минулим роком, знизилась щонайменше на 20-30%.

І хоч статистика вже показує рекордні обсяги експорту вітчизняного зерна, втім, на мою думку, активізації продажів, зокрема, пшениці та соняшнику слід очікувати не раніше лютого-березня наступного року. Зазвичай саме в цей період ціни на зазначені культури набирають свого пікового значення.

Якщо брати пшеницю, то цього року був пізній посів і дуже багато господарств не отримали сходів озимини, тому є перспектива подорожчання цієї культури. А щодо соняшнику – ми вже маємо власну статистику за минулі роки, яка показує, що соняшник найбільш вигідно продавати в лютому-березні.

Тому ми наразі збуваємо переважно кукурудзу в тих обсягах, виручка від яких покривала б основні витрати господарства: зарплата співробітникам, сплата податків тощо. Решту збіжжя зберігаємо на власних потужностях, адже зерно – це свого роду депозит, застрахований від інфляції. 

Уже три роки поспіль наше підприємство працює на внутрішній ринок. Наразі реалізовувати кукурудзу та соняшник нам вигідніше на переробку, ніж відправляти на експорт, адже ціни у переробників вищі, ніж у трейдерів. Наприклад, на сьогодні за озиму пшеницю трейдери пропонують 4750 грн/тонна, переробники – 4900 грн/тонна, а за кукурудзу – 3700 і 4000 грн/тонна відповідно.

Саме тому ФГ «Сокіл» вирощує виключно круп’яні гібриди кукурудзи, а пшениця в нас – майже вся другого класу, тому продаємо її на борошномельні підприємства. І, звісно, соняшник також увесь іде на переробку, як і по всій Україні.

Такий канал реалізації своєї продукції ми обрали не навмання, а після аналізу ринку і різних можливих варіантів. Думаю, кожне господарство має змогу обрати для себе найбільш оптимальний шлях. Важлива складова тут – логістика. Комусь більш вигідно везти зерно одразу в порт (маю на увазі господарства з припортових регіонів), а нас у такому разі витрати на логістику заведуть у «мінус». У когось немає під боком переробних підприємств, а є елеватори трейдерів. Нам же територіальне розташування підприємства дає всі переваги для збуту продукції на переробку.

До речі, маємо у планах запустити і власну переробку, але тільки після того, як проясниться ситуація з ринком землі. А наразі всі інвестиції заморозили в очікуванні зняття мораторію. 

Поділитись: