За no-till говорять цифри
За 30 років роботи господарство виросло з 50 га до 1 тис. га. На no-till я перейшов у 2015 році, коли в обробітку було 550 га. Головним поштовхом до цього стала вітрова ерозія, адже в нас 80% полів – це супіщані суглинки або сірі лісові ґрунти, які за сильних вітрів просто здувало. Перейти з «класики» на технологію нульового обробітку і тоді, і зараз – це все одно що перекинутися з ніг на голову, настільки це різні підходи до господарювання. Але нині, маючи за спиною сім років no-till, один рік повномасштабної війни, енергетичну й економічну кризи, розумію ціну всіх ризиків. Адже за no-till говорять цифри.
У нас у сівозміні 25-30% займає пшениця озима, 20% – соняшник, 25-30% – кукурудза, 16-20% – соя, 6-8% – ярий ячмінь (в останні три роки обов’язково з підсівом люцерни або конюшини) і 10% – ріпак, хоч і кажуть, що ріпак і no-till – це несумісні речі.
За рентабельністю за останні сім років, якщо брати в середньому, у нас на першому місці соняшник (65%), на другому – кукурудза (59%), на третьому – соя (57%), на четвертому – пшениця (50%) і на п’ятому – ячмінь (27%). При цьому у 2022 році рентабельність соняшнику була на рівні 51% (у 2021-му – 71%), кукурудзи – 25% (2021 – 68%), сої – 33% (2021 – 61%), пшениці – 17% (2021 – 67%), ячменю – 15% (2021 – 45%). Як бачимо, за рік маржинальність більшості культур знизилася щонайменше вдвічі через зниження ціна на зерно та зростання собівартості на 50-100%, залежно від культур.
Так, якщо порівняти собівартість вирощування культур (грн./т) за сім років застосування no-till, маємо таку картину:
Наприклад, на одному з полів у 2016 році ми зібрали озиму пшеницю з урожайністю 4 т/га. За прямих витрат 8,03 тис. грн/га й собівартості 2,01 тис.грн/т отримали 7,97 тис. грн/га прибутку. Тобто її рентабельність становила 50%. Це був перший рік застосування нульової технології обробітку. А вже у 2020 році ми отримали урожайність 4,5 т/га. І за прямих витрат 9,05 тис. грн/га та собівартості 2,1 тис. грн/т прибуток становив вже 19,4 тис. грн/га, тож рентабельність була на рівні 68%.
Вважаю, що саме no-till дає нам змогу досі лишатися в «плюсі» ( хоч і значно меншому, ніж раніше) завдяки збереженню природної родючості ґрунту, більш щадному ставленню до ґрунтових мікроорганізмів, оптимальному використанню вологи та потенціалу рослин, меншому хімічному та механічному навантаженню на ґрунт, тощо. Втім, є чинники, на які ми не можемо вплинути, як-от ціна на зерно, вартість енергоносіїв, логістики та ін. Але можна шукати варіанти. Якщо з місця за кукурудзу нам дають 6,2 тис. грн/т, тоді як собівартість сирої становить 2,4 тис. грн/т, а сухої – 4,54 тис. грн/т, а якщо додати логістику, це буде десь 5,2 тис. грн/т. Тому ми возимо зерно в Ізмаїл, де за неї дають 8,6 тис. грн/т. Тож є сенс возити так далеко.
В цілому no-till забезпечує відносну стабільність з точки зору економіки виробництва, тоді як «класиці» більш притаманні «американські гірки» через більшу залежність від зовнішніх ринкових чинників, як-от вартість пального, міндобрив тощо. Але не слід забувати, що і з no-till не все так просто, а його переваги – це результат не одного року роботи.