Війна і бізнес: живемо від місяця до місяця
Повномасштабна війна в Україні й завершення так званої гібридної фази стали для бізнесу та промисловості серйозним викликом, з яким, очевидно, не всі впораються.
У перші дні, коли більшість українців була шокована тим, що відбувається, бізнес теж потрапив у ситуацію тотального нерозуміння як працювати, на що очікувати, наскільки це масштабна загроза. Оговтавшись від першого шоку, спробували проаналізувати ситуацію для себе як підприємства, скласти хоча б мінімальний план дій, щоб впоратися з ситуацією. Все це відбувалося на тлі серйозної кількості критично важливих питань для функціонування птахофабрики.
Першими кроками, щоб промисловість не пішла остаточно на дно через війну, стали рішення, затверджені керівництвом держави. Зокрема, щодо стабілізації курсу валюти. Воно було важливим і для Володимир-Волинської птахофабрики. Хоча наш основний ринок – український, однак ми маємо потребу закривати критичний імпорт для функціонування підприємства.
Коли з імпортом для птахофабрики стало відносно зрозуміло, паралельно вирішували питання реалізації продукції на внутрішньому ринку. В перші дні війни нам було складно доставити її у торговельні мережі: пересуватися країною було небезпечно, і рух був практично паралізований.
Водночас ми першими розпочали довозити продукцію до Києва, Харкова, Одеси, коли інші виробники ще не наважувалися. Сказати, що це були регулярні поставки не можу, однак із певною періодичністю і за першої можливості. Цю роботу продовжуємо і зараз, здійснюємо поставки до Харкова, який постійно під обстрілами, та інших міст поблизу фронту.
Тоді ж ми почали безплатно передавати частину продукції для волинських військових бригад, щоб вони створили запаси. Водночас з’явилася можливість співпрацювати з військовими адміністраціями. Таким чином ми не перевантажували склади зберігання та суттєво не корегували виробництво курятини.
Це був надскладний період для бізнесу, і ми знаходили позитив лише в тому, що стали надійним тилом і допомагали ЗСУ.
За деякий час наше підприємство побачило перші позитивні зрушення у цьому «польоті донизу». Стабілізувати ситуацію та зупинити просідання допоміг потік людей, які шукали прихисток у західних областях України. Володимир-Волинська птахофабрика розташована на заході країни, й збільшення населення у цьому регіоні позначилося зростанням попиту на місці.
Наступним стабілізаційним моментом для нас стало часткове здешевлення агросировини – зерна, кукурудзи та іншої. Як не парадоксально: хоча держава втрачає через закриті ринки експорту, та в країні накопичилося чимало сировини. Ця тенденція, безумовно, дуже болюча для аграріїв… Для птахофабрики ж та інших виробників, які залежать від такої продукції, це забезпечило певний ґрунт під ногами, адже на початку могли не підвищувати вартість ціни на продукцію, при тому, що логістика стала різко дорожчати, до того ж зростала вартість усіх інших сегментів виробництва.
І ось дзеркальна тенденція: за кордоном через дефіцит української сировини вона досить серйозно подорожчала і, як наслідок, серед іншого зросли ціни на м’ясо. Це дало змогу українському великому підприємству досить швидко наростити експорт, повернувшись на довоєнний рівень. Коли ж найбільший виробник курятини став постачати більше продукції на експорт, це вивільнило внутрішній ринок від перенасичення і дало змогу меншим підприємствам реалізовувати свою продукцію в Україні.
На початку повномасштабної війни для нашого підприємства, як я згадував, був важливим стабільний імпорт. Серед іншого ми опинилися в ситуації, коли наші партнери відмовилися постачати молодняк птиці через ризик ракетних обстрілів на час їхнього перебування в Україні. Вигідне розташування птахофабрики – за декілька кілометрів від кордону з ЄС – допомогло розв’язати цю проблему. Наші водії могли сісти за кермо, забрати курчат з митниці та привезти їх на підприємство, а потім повернути автомобілі постачальникам. А іноземні партнери були спокійні за свій персонал, який не наражався на ризик, перетинаючи кордон України. Інші ж фабрики, розташовані далі від кордону, не мали такої можливості, і їхня ситуація була складнішою.
Ми також розуміємо, що раніше працювали по всій Україні, а тепер на певний період повністю втратили для бізнесу території, охоплені активними воєнними діями. Деякі активи нашої компанії на цих територіях втрачені назавжди: і кошти, і продукція, яка була поставлена до 24 лютого. Однак ми не опускаємо руки і до сьогодні забезпечуємо доставку продукції в прифронтові регіони України, адже чітко розуміємо, що люди потребують продуктів харчування.
Наш бізнес відчув і значний відтік населення з країни. Водночас ті, хто залишилися в Україні, втратили або стали обмеженими у плані роботи, ощадливіше планують покупки та швидше відмовляться від м’ясних продуктів на користь товарів першої необхідності. Це обертається спадом і зниженням купівельної спроможності.
Серед інших суттєвих моментів – те, що ми були змушені заморозити інвестиційну діяльність, адже не можемо взяти кредити для добудови нашого Комплексу переробки. Банки сьогодні практично не кредитують під інвестиційну діяльність, тим паче під такі великі проєкти. Це серйозний удар для компанії та її майбутнього.
Зараз ми не можемо будувати стратегію на рік, навіть на пів року, як раніше, коли планували на 2-3 роки вперед. Ми живемо від місяця до місяця. Далі немає розуміння ситуації та чого чекати, тому маємо розглядати для себе різні сценарії з точки зору ведення бізнесу.