Головне:
Точка зору

Сподівання на великі валютні надходження від зернового експорту свідчать про згоду на низьку ціну заради швидких грошей

Павло Коротич
головний редактор The Ukrainian Farmer

Україна вирішує двоєдине завдання: по-перше, якомога більше продати пшениці на самому початку маркетингового року, тобто прямо з-під комбайна; по-друге ― провести цю процедуру якомога «біліше», тобто зі сплатою всіх належних податків. Ясна річ, держава прагне оптимізувати свою економіку ― їй потрібні гроші для наповнення бюджету, а тим більше ― тверда валюта, яку дають за наше зерно на зовнішніх ринках. Так, прем’єр-міністр Арсеній Яценюк під час наради з трейдерами озвучив очікування, що до кінця календарного року кожен третій експортний долар, що надійде в економіку України, буде з аграрного сектора. А загалом АПК має до нового року забезпечити надходження валютної виручки на рівні 4 млрд дол.

 

Отож, за грубими підрахунками, в цей період Україна має продати на експорт не менш як 20 млн тонн зерна, тобто на рівні пропускної здатності нашої транспортно-перевалочної інфраструктури. Враховуючи те, що кукурудза на ринок виходить доволі пізно (з листопада), переважна частина з цього обсягу припаде на пшеницю і ячмінь. За офіційними даними, пшениці ми зібрали цього року 26,8 млн тонн, ячменю ― 8,5 млн. Внутрішні потреби по пшениці ― 12 млн тонн, по ячменю ― 4,4. Якщо від зібраного врожаю відняти внутрішні потреби, то виходить експортний залишок ― 18,9 млн тонн. Звісно, є ще перехідні запаси, буде кукурудза, але все одно ― таке враження, що на другу половину маркетингового року пшениці майже не залишиться. Тобто дотягувати до запланованого (точніше ― прогнозованого міністерством) зерноекспорту в 36 млн тонн будемо суто фуражем ― кукурудзою.

 

Хотілося б звернути увагу на ще деякі моменти, що відрізняють нинішню експортну кампанію від попередніх. Перший з них полягає в тому, що зерно з-під комбайна завжди продають ті господарства, яким немає де його зберігати, на яких висять непідйомні фінансові зобов’язання і які прагнуть якомога глибше оптимізувати свою економіку. Бажано навіть у безготівковій формі. А купують це зерно ті перекупники, які готові йти аграріям назустріч в такій оптимізації. В умовах жорсткого обліку кожної інвалютної копійки це може призвести до певних ситуацій, які, власне вже і мали місце.

 

Другий момент ― цього разу не чути закликів з боку міністерства притримати зерно, не продавати його за безцінь, очистити і покласти на зберігання, дочекатися кращих цін. Тобто традиційно низькі ціни початку маркетингового року всіх уже влаштовують. Також не лунають повчальні розмірковування про те, що, мовляв, перш ніж експортувати зерно, треба його пропустити через свиню або принаймні змолоти на борошно. Усе це зайвий раз доводить, що українській аграрній галузі не до жиру. Україна цього року ще раз підтверджує свої позиції «зернофуражного кошика світу». Інформація зі світових ринків не дає помилитися. Ось, наприклад, агентство Reuters повідомляє, що причорноморська фуражна пшениця хлинула на азійський ринок, переробники контрактують дешеве зерно аж до грудня. Низька ціна пшениці з України знижує залежність азійських виробників комбікормів від імпорту кукурудзи зі США і Південної Америки. Українська пшениця, що надходить на азійські ринки за ціною близько 210–220 дол./т C&F, змусила подешевшати бразильську кукурудзу з 220 дол. до 190 дол./т.

 

Ще одне повідомлення з братньої Грузії. Керівник Асоціації зерновиків країни Леван Сілагава заявив про готовність Грузії переорієнтуватися з традиційного кубанського напрямку поставок пшениці на альтернативні — казахстанський і український. Але водночас пан Сілагава уточнює, що Україна переважно є постачальником фуражного зерна.

 

Цікаво, що в очах міністра Олексія Павленка картина не така похмура. В одному з інтерв’ю він каже про співвідношення в новому врожаї продовольчого та фуражного зерна як 50/50. Повірити у це важко. Особливо якщо згадати, що вирощування цього врожаю відбувалося на фоні фінансової кризи, а отже, було недовнесено добрив і засобів захисту рослин. А також якщо згадати про дощову й прохолодну погоду в червні-липні, яка спряла розвитку хвороб на колосових.

 

Утім, схоже на те, що світові покупці у продовольчий характер нашого зерна особливо й не вірять.

 

Журнали