Риболовецькі кооперативи ‒ шанс подолати корупцію і заробляти всім легально

Мета запровадження аукціонів із права користування водними біоресурсами нібито дуже благородна та правильна. Та чи відповідає дійсності те, що заявляють організаторами торгів?

Наприклад, «аукціони допомагають забезпечити, щоб водні біоресурси використовувалися стійко та відповідально, не завдаючи шкоди довкіллю». Насправді, в процесі реалізації права на користування водними біоресурсами нічого суттєво не змінилося. Якихось кардинальних заходів за цим напрямом не відбувалося, риба добувається традиційними способами без якогось значного поліпшення.

Також очевидно, що заява про те, що держава отримуватиме дохід від продажу права на користування водними біоресурсами на аукціонах не відповідає дійсності: всі кошти від реалізації лотів спрямовуються до місцевих бюджетів. Тобто фактично держава не отримує ці кошти й не сприяє розвитку рибного господарства, а місцеві стратегії розвитку рибного господарства в реальності залишаються виключно словами на папері. Механізму та повноважень для цього будь-якими законами для місцевих рад не передбачено.

Чимало лотів виставляється на торги вчетверте чи вп’яте, що свідчить про те, що ці аукціони жодним чином не стимулюють розвиток рибної галузі. І немає навіть мови про залучення інвестицій чи створення значної кількості робочих місць. Рибалки, які традиційно працювали на водних об’єктах, так і працюють, але під іншими вивісками та за іншими схемами.

Ажіотажу з придбання лотів на рибні квоти немає. Як правило, на аукціон виходять дві компанії, що одночасно беруть участь у змаганнях по двох лотах, де умовно домовляються хто який лот виграє чи програє. Так, це, можливо, незаконно, але довести факт змови сьогодні майже нереально.

Та й не потрібно нічого доводити, бо ті маленькі лоти, на які претендують рибалки, не дають можливості думати про системний розвиток галузі та планувати інвестиції. Адже аукціон ‒ це буквально рулетка, де без попередньої змови з чинними гравцями в неї грати ризиковано через втрату коштів.

То який є вихід? Створювати риболовецькі кооперативи, як, до речі, й було колись в історії. Це ‒ єдиний реальний спосіб, що дозволить усім отримати відповідний результат. Ще наші предки організовували побутові артілі, бо розуміли, що лише колективно зможуть добувати необхідні для виживання ресурси.

Риболовецька артіль ‒ колективне підприємство, члени якого спільно володіють засобами виробництва (суднами, знаряддями лову) та спільно займаються риболовлею й іншими видами рибної промисловості.

Основні характеристики риболовецької артілі:

‒ колективна власність. Члени артілі спільно володіють засобами виробництва. Тобто мають рівні права на майно артілі та її прибуток;

‒ самоуправління. Члени артілі самі обирають її керівні органи й ухвалюють рішення щодо її діяльності;

‒ спільна діяльність. Члени артілі спільно працюють на суднах та в рибопереробних цехах;

‒ розподіл прибутку. Прибуток артілі розподіляється між її членами відповідно до їхнього трудового внеску.

Механізм формування артілі надзвичайно простий і не потребує жодних затрат із боку держави. До того ж спрощує комунікацію між колективним органом, а також органами виконавчої й місцевої влади.

Отже, на базі окремого водного об’єкта формується риболовецький кооператив шляхом зборів учасників. Після реєстрації організація підтверджує свій статус у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері рибного господарства, й отримує квоти на всю водойму. А тоді вже ці квоти розподіляються між рибалками відповідно до внесеної ними в загальну касу оплати за водні біоресурси.

Обов’язками кооперативу мають бути прийом риби, обов’язкове її перероблення (щонайменше 50% від вилову), звітування, охорона водойми від ННН-рибальства, заходи із зариблення. За такої організації роботи та промислу точно не буде жодного браконьєра, бо всі матимуть можливість легально ловити рибу, отримавши дозвіл від кооперативу. І це реально зупинить корупцію, дасть можливість усім легально заробляти, дійсно забезпечить сталість використання водних біоресурсів, дозволить створити багато робочих місць, стане драйвером місцевого гастротуризму, джерелом наповнення місцевого й державного бюджетів.

І, до слова, наділення повноваженнями професійних спільнот прописане в директивах Євросоюзу. Саме такі об’єднання мають керувати спільним, визначати на місці свої потреби, знаходити шляхи вирішення питань, отримувати інвестиції, розвивати рибне господарство насправді, а не на презентаціях і папері.