Про реформу рибної галузі зсередини
Реформу рибної галузі, про яку зараз багато говорять, можна порівняти з реформою нашої поліції: новий дизайн форми – це ще не реформа.
Головна проблема галузі незмінна вже багато років – керівництво Держрибагентства, що постійно змінюється, має такий стосунок до риби, як, до прикладу, я – до іспанського балету. Керувати галуззю приходять люди, які дуже приблизно розуміють, що таке рибництво, риболовля, промисел, не кажучи вже про аквакультуру. Перше питання, з якого починається їхня діяльність: «Де тут гроші?». Про це відкрито і багато років мені розповідають співробітники того ж агентства, що працюють там десятиріччями.
Щороку – що два роки в Держрибагентстві – новий голова, і щоразу починаються якісь реформи. Якась цифровізація галузі, якісь онлайн-аукціони. Людям, які все життя провели на баркасі, без допомоги юриста осягнути це дуже складно, настільки там усе заплутано.
До того ж я часто чую, що цими аукціонами Держрибагентство перемогло корупцію при отриманні квот. Але ж, окрім права на вилов, треба отримати ще й дозвіл від самого агентства – напряму, без жодної цифровізації. Тому, на мою думку, говорити про якісь перемоги зарано.
Аукціони на промисловий вилов риби у різних регіонах відбувалися по-різному. Так, одесити взяли великі квоти за мінімальні кошти, попередньо домовившись, що під час торгів не перебиватимуть ціну вище певної межі. На це пішли навіть закляті вороги й конкуренти.
На Київщині ж відбулася така собі «Гра престолів»: конкуренти билися за кожен лот, піднімаючи ціни до захмарних позначок.
Заплативши сотні тисяч за дозвіл рибалити багато хто з ФОПів обклав своїх же працівників «даниною». Мовляв, ми всі в одному човні: скидайтеся, хлопці. У результаті постраждали найнезахищеніші – прості рибалки, які зараз працюють не на благо своїх родин, а на дозвіл.
Дію реформи також відчуло й населення: завдяки сумам, сплаченим за дозволи, ціна на річкову рибу суттєво зросла. Сюди додається ціна на паливо, і нещодавній підрив Каховської ГЕС, і відповідний дефіцит. Гадаю, надалі ціни лише підвищуватимуться і, цілком імовірно, незабаром ми побачимо, як вартість нашого дніпровського судака дожене дорадо чи навіть лосося. Чи виграло від цього населення України – питання риторичне.
Стосовно корупції на місцях… За словами рибалок, вона була, є і буде. Раз на тиждень чи місяць до них навідується рибний патруль, як кажуть, на чай і до чаю.
Щодо реформи аквакультури мені сказати нема чого – бо нічого не відбувається, крім онлайн-конференцій. Я 15 років займаюся рибництвом, і щороку проводяться конференції на тему перспектив розвитку аквакультури. І весь цей час розвитку немає, натомість є перспективи. Жодної програми, жодної допомоги, жодних кормів – геть нічого!
Вважаю, єдиним лакмусовим папірцем роботи Держрибагентства є відсоток вітчизняної риби, що її споживають українці, а це – 17%. Усе інше у нас – імпорт. І це – відверта ганьба.