НЕтипове господарювання: час контролювати ризики
Чи може аграрій розраховувати на «типовий» рік? І взагалі, що таке «типовість» у світі, що постійно змінюється? 2020 рік точно запам’ятається: комусь — пандемією, комусь — початком земельної реформи. Комусь — як рік, коли сніг випав у травні, а наступні за ним опади були першими за багато місяців. Брак ґрунтової вологи був ключовим чинником низьких прогнозів щодо валового збору продукції рослинництва в сезоні-2020. Зниження виробництва за різними оцінками коливалося в межах 5–12% проти минулого сезону, на рівні 70 млн тонн. Що ж очікувати від 2020 року і чи поліпшать ситуацію травневі дощі?
Після перезимівлі стан озимих більшість експертів оцінювали як «задовільний». Утім, поточний прогноз урожайності суттєво різниться по регіонах. Так, на Півдні України (60% загальних площ під озимими культурами) посушливі умови в осінньо-зимовий період створили передумови до суттєвішого, ніж це показано у звіті USDA у травні (4%, або 1,17 млн тонн), зменшення валового збору озимих злакових. За відсутності продуктивного кущення восени, слабкого розвитку кореневої системи, весняних приморозків і посушливих умов навесні сценарій майбутніх жнив має більш песимістичний вигляд.
Травневі опади сприяли покращенню ситуації й створили передумови для запилення і наливу зерна. Варто врахувати, що стресові умови під час закладання колоса призвели до зменшення загальної кількості зернин у колосі, а на масу зерен ще впливатимуть погодні умови червня. Наразі Укргідрометцентр прогнозує спеку, а це, своєю чергою, створює небезпеку повітряної посухи, зменшення виповненості зерна й, відповідно, валового збору, особливо в південних регіонах. Прогнозовані опади відносно нівелюють ці ризики, хоча й можуть спричинити втрати врожайності через можливі шквали та зливи. А за таких умов кінцеві цифри щодо валового збору озимої пшениці варто оцінювати на рівні 26,5 млн тон.
Приморозки навесні спричинили відмирання квіток і затримали вегетацію озимого ріпаку, проте прогнози залишаються на рівні 2019 року — у межах 3 млн тонн. Кінцеву врожайність цієї культури по регіонах визначатиме система захисту, адже погодні умови сприяли як розвитку шкідників, так і захворювань.
Стан невизначеності з озимими, як і відсутні запаси продуктивної ґрунтової вологи, передалися й на прогнози щодо ярих культур. Дощі, як і збільшення посівних площ під кукурудзою та соняшником, відповідно на 15% і 9%, сприяли росту прогнозованого валового збору цих культур (до 39 млн тонн). Щоправда, хоч вони і здатні витримувати приморозки на ранніх етапах свого розвитку, тривалі низькі температури призведуть до 5% втрат.
На кукурудзі важливим чинником формування врожайності відіграватиме система гербіцидного захисту. Рясні опади створили небезпеку промивання ґрунтових гербіцидів, що зменшать їх ефективність і негативно вплине на розвиток культури. Затримка з внесенням страхових гербіцидів призводить до конкуренції кукурудзи із бур’янами та зниження її продуктивності через зменшення висоти кріплення качана (до 10% втрат) та формування меншої, ніж визначено генетичним потенціалом гібрида, кількості рядів у качані (втрати до 2 т/га).
На відміну від кукурудзи рослини соняшник має високу компенсаторну здатність у формуванні врожаю, що дозволяє зменшити можливі проблеми з якістю сівби й сходами. Важливе значення матиме контроль забур’яненості та фунгіцидний захист, необхідність яких лише збільшилася із опадами. Загалом прогноз валового збору соняшнику — на рівні минулого року (16,5 млн тонн).
Кінцеве коригування прогнозів валового збору відбудеться пізніше, під час запилення, коли визначальне значення на потенціал урожайності й прогноз виробництва матимуть технології вирощування та погодні умови.
Зменшення посівних площ під соєю наразі є основним чинником низьких прогнозів валового збору цієї культури (3 млн тонн). Затримки із сівбою вже дозволяє говорити за зменшення потенціалу її врожайності, а власний досвід вказує на невдячність прогнозування розвитку цієї культури, адже соя упродовж сезону здатна як зменшувати, так і збільшувати свою врожайність.
Наприкінці хотілося б згадати застереження багатьох спеціалістів щодо необхідності перегляду «типових» практик вирощування продукції рослинництва. Поточну ситуацію це вже не виправить, проте умови, що склалися, мають схилити ваги до якісних змін у технологіях, підходах до планування, оцінюванні ризиків і розбудові стратегії розвитку агробізнесу України.