Маєте якісь технологічні секрети — діліться з колегами!

Це не зменшить вашу конкурентність, адже ви успішні завдяки тому, що можете постійно находити нові й нестандартні рішення.

Фермери не повинні боятися ділитися власним досвідом. Досвід є сталою величиною, чимось на зразок капіталу. А для конкуренції, для підкорення ринку потрібна здатність до творення, тобто здатність розпорядитися капіталом. Творчість — річ суто індивідуальна, її не скопіюєш.
Другий момент: самостійно, поодинці, ринок не збудуєш. Серйозна торгівля (прибуткова та з постійними клієнтами) можлива лише там, де йдеться про значний обсяг товару та великі партії продукції, формувати які можна лише гуртом. Так само потрібна масовість за лобіювання інтересів галузі.
Проте, чи потрібна масовість у запроваджені вдалих технологічних рішень? Тим більше, якщо ці рішення — особисте надбання конкретного агронома чи фермера? Чи повинен агроном (зоотехнік, ветлікар, керівник господарства) ділитися з колегами власноруч набутими секретами професії? Чи є конкурентами фермер — фермеру, а агроном — агроному? 
Переконана, фахівці, які діляться досвідом, не втрачають нічого. Вони, навпаки, отримують розвинену галузь, для якої буде створено розумні закони; стійкий ринок, на який приходитиме оптовий покупець; технологію, яка буде забезпечена якісним обладнанням за розумну ціну. 
Під ноу-хау місцевого Кулібіна-одинака ніхто не напише законопроект. Якщо ж певна виробнича практика поширюється повсюдно, то навіть простий здоровий глузд підкаже необхідність її узаконення. 
Одна справа — самому вдосконалювати культиватор чи посівний пристрій, і зовсім інша — купити їх, належно виготовлені, у професіоналів. Своєю чергою, машинобудівні компанії зацікавляться новим видом техніки лише тоді, коли потреба в ньому буде масовою.
Хтось із читачів скаже: «А як щодо схем внесення добрив, раціонів годівлі та режимів утримання? Там можна тихенько віднайти новий спосіб збільшити прибутки і нікому про ті знахідки не розповідати — нехай колеги, самостійно експериментуючи, помучаться». Насправді ж зі схемами та раціонами — те саме. Щоб вони стали справді досконалими, ними має зацікавитися наука та бізнес. Дослідження, широкомасштабні експерименти, аналіз результатів — усе це не під силу простому фермеру. Навіть агрохолдингу із цим важко. 
Я вважаю, що кожен має продавати свій товар. Отримувати гроші фермер повинен за свиней, збіжжя, молоко — це той товар, над виробництвом якого аграрій працює. А от щодо продажу ідей, світлих думок… Цей шлях для хлібороба неправильний. Хіба що нехай такий фермер перекваліфіковується на консультанта й харчується цим хлібом.
Те, що написано в підручниках з агрономії та ветеринарної справи, колись було «страшенним» ноу-хау. Якби першовідкривачі крилися зі своїми знахідками, прогрес не рухався б, галузі не розвивалися б, і теперішніх фермерів, таких як вони є, — на сучасних автівках і з дітьми, які навчаються в престижних вишах, сьогодні не було б. Суть бізнесу не в тому, щоб непорушно сидіти на клунках, а в постійному творенні продуктів, мереж збуту, споживачів. Валютою є не закам’янілий досвід, а здатність до творення. Хочете, щоб господарство мало високі врожаї? Полюйте не за якимось створеними «секретами», а за агрономом, який самотужки вміє ті секрети віднаходити. 
Кілька місяців тому до редакції нашого журналу завітав один шанований фермер. Колеги характеризували його господарство як навдивовижу успішне в застосуванні ґрунтоощадних технологій. Мовляв, чоловік і до землі дбайливо ставиться, і з економічними показниками в нього все гаразд. Проте розповідати на сторінках журналу про свій досвід цей чоловік навідріз відмовився.
А може, і не було в нього ніяких досягнень… Бо коли знання не передаються, вони вмирають.