Квантовий стрибок до діджиталізації

Часи безтурботного ведення сільського господарства давно минули. Сучасний аграрний бізнес перетворюється на гонку озброєнь новими технологіями, штучним інтелектом, Інтернетом речей, новими знаннями та пошуком нових підходів до підвищення ефективності виробництва.

У час, коли світовим трендом є «Індустрія 4.0» – наступна фаза цифровізації економіки, де головну роль відіграють аналітика великих даних (Big Data), предикативна аналітика тощо, сільське господарство є однією з найменш діджиталізованих галузей промисловості. Дуже часто, коли представники аграрного бізнесу починають взаємодіяти зі своїми ключовими партнерами (у сфері фінансів, страхування тощо), виникає помітний дисонанс між бізнес-нормами 21-го століття та подекуди існуючим у сільському господарстві статусом-кво 20-го століття.

Разом з тим ця парадигма робить аграрний сектор найбільш привабливим для численних ІТ-стартапів, готових зайняти перспективну нішу. І саме в Україні таке зрощення «ІТ + Агро» має всі шанси вистрелити найпотужніше, адже у нас ці дві галузі найсильніші.

Є навіть прогноз, згідно з яким частка цифрової економіки у ВВП передових країн до 2030 року сягне 50-60%, тоді як в Україні цей показник може бути на рівні 65% за умови правильного спрямування інтелектуального потенціалу країни.

Проте виникає запитання, чи готовий вітчизняний ринок до такого інтенсивного переозброєння? Кількість даних зростає в геометричній прогресії. Це дані, одержувані від різних датчиків, погодних станцій, дронів, супутникових знімків, хімічного аналізу грунтів. Додаймо сюди ж дані щодо ваги і вологості культури, дані від бухгалтерії, світові ціни на культуру, графіки подачі вагонів на залізниці і масу іншої інформації. Усю її потрібно, по-перше, зібрати, по-друге – обробити, по-третє – прийняти рішення, опираючись на аналіз великих даних. На ділі ж агровиробники та їхні агрономи тонуть у цих даних і в результаті зосереджуються на прийнятті кількох непов’язаних між собою цифрових рішень або воліють просто уникати їх.

Крім того, проблемами Big Data не лише в Україні, а й у світі є недостатня якість даних, непридатна форма їх використання, недостатня кількість фахівців, помилки в даних тощо. А в Україні до цього переліку додається ще погана якість або відсутність Інтернет- та мобільного зв’язку на полях, що посилює вплив згаданих вище негативних чинників або й узагалі унеможливлює ефективне застосування інновацій в агробізнесі.

Я вважаю, що ефективна діджиталізація можлива лише в разі зміни підходу до впровадження новітніх технологій у виробництво: це мають бути не затрати, а інвестиції – важливо правильно розставити акценти. Діджиталізація не може бути впроваджена точково, адже це велика павутина рішень, знань, комунікацій, технологій, де всі ланки взаємозалежні та однаково важливі.

Українському агробізнесу потрібен «квантовий стрибок» від технологій вчорашнього дня до інноваційних рішень майбутнього. Тому в першу чергу необхідно визначити, яким чином агропідприємство може інвестувати в інтегровані системи рішень і можливостей, які зроблять його кращим діловим партнером для всіх ланок аграрної екосистеми.

Ринок потребує цілісної інтегрованої системи і комплексу послуг із впровадження інновацій та супроводу на будь-якому агропідприємстві, незалежно від розмірів земельного банку. На щастя, на ринку поступово з’являються такі рішення. Інноватори та інвестори нарешті виходять за рамки «проблеми віджетів» – ізольованих інструментів і технологій, які вирішують тільки окремі проблеми, – до більш широких систем і рішень.