Кадрова політика в аграрному секторі

Нині часто можна почути запитання на кшталт: «Чому випускники вищих навчальних закладів не хочуть працювати за фахом, а масово виїздять за кордон?», «Де знайти професійні кадри для своєї компанії?». На перший погляд відповіді на них лежать у різних площинах, бо одні стосуються освіти, інші — економіки. Втім, це поверхневий висновок, оскільки коріння цієї проблеми виходить з одного «зерна».

Згідно з офіційними даними, більш ніж половина випускників ВНЗ жодного дня не працювали за фахом. Водночас у країнах ЄС такий показник не перевищує 10%. Причина такої ситуації у нашій державі полягає не в неякісній підготовці спеціалістів, справжні причини лежать набагато глибше. Одна з них — глобальна: держава не мотивує молодого фахівця до роботи у виробництві, на землі тощо.

Молодий спеціаліст — це амбітна особистість, він бажає отримувати достойну заробітну плату, вкладаючи у виробництво ті знання і вміння, які здобув у виші. Щороку країну залишає близько 700 тис. молодих людей. Вони виїздять, бо мріють про гарне майбутнє для себе і своєї сім’ї, професійну самореалізацію. Велика міграція молоді призводить до падіння економіки. Саме молодь у світі створює інновації та нові підходи, послуги й товари, провадить підприємництво. Без молодих людей не розвивається виробництво, не впроваджуються нові технології, не створюються нові робочі місця. Коли зменшується чисельність населення в країні, економіка не зростає, а країна стає непривабливою для потенційного інвестора.

Чи розуміють наші керманичі, що між трудовою міграцією, рівнем освіти й умовами для розвитку бізнесу існує пряма залежність? Маю щодо цього сумніви. Навчальні заклади фінансують за залишковим принципом, а технікуми, коледжі й університети, які готують фахівців, мусять, як кажуть, викручуватися самі. Тоді як, наприклад, Університет ветеринарної медицини та фармацевтики з міста Кошице у Словаччині отримує фінансування і від держави, і з Євросоюзу. Тобто в пріоритеті — молодь, майбутні фахівці.

Це і є приклад державної кадрової політики.

Разом із тим, якщо ми хочемо, щоб молоді агрономи чи ветеринари не виїжджали з країни, потрібна стратегія економічного та соціального розвитку країни. Натомість, що отримує аграрний сектор економіки, який приносить 40% ВВП? Біля курочки, яка несе «золоті» яйця, ходять із ножем. Цьогоріч агровиробники отримали непогані врожаї, утім, якщо подивитися на собівартість і на те, скільки коштів надходить на рахунки фермерського господарства чи агрокомпанії, то можна переконатися, що доданої вартості майже не залишається. У чому причини? На моє переконання, Верховна Рада зробила велику помилку, перевівши сільське господарство на загальне оподаткування. Адже торгівля — це швидкі гроші, швидкий бізнес. Сільське господарство саме по собі консервативне: щоб отримати новий сорт культури, знадобляться роки; щоб виростити корову, потрібно мінімум три роки, і так далі. Натомість ризиків — дуже багато. Додайте сюди податки, обвальну інфляцію та безконтрольні ціни на паливо й отримаєте ситуацію із собівартістю як в анекдоті, у якому син батькові на базарі казав: «Тато, кінчайте торгувати, бо вже немає чим давати решту».

Уся ця ситуація склалася через відсутність кваліфікованих кадрів у владі, кадрів із державним мисленням, умінням ухвалювати рішення на рівні макроекономіки. Тож і бачимо хаотичні дії, перетягування канату, руйнування того, що вже створено. Візьмемо хоча б ситуацію зі зняттям мораторію на землі сільськогосподарського призначення. Сформувати базис для вільного руху землі можна тільки тоді, коли відштовхуватися від людей, що є стрижнем, мають конституційне право володіти, користуватися й розпоряджатися землею — тих, хто на землі живе, працює, знає технології та зареєстровані на цій землі. Натомість маємо досить поширену практику, коли хтось, зареєстрований у Києві чи в офшорах, приїхав навесні, обробив землю, а влітку зібрав урожай — і по всьому. Від цього програють селяни, громада, бо не розвивається інфраструктура, не створюються бюджетоутворювальні підприємства, а отже, немає наповнення бюджету, і село повільно вмирає. Молодий фахівець, мотивований державою, має достатньо знань після випуску з вишу, аби підняти село, він уміє працювати на землі, на виробництві, фермі. Державі насамперед потрібно ставити акцент на поповненні села молодими фахівцями, а для цього — запевнити молодого спеціаліста в тому, що, працюючи в селі, він зможе забезпечити собі та своїй родині добре майбутнє.