Експорт українських ягід може повернутися до рівня 2015 року
Два роки тому я брала участь в організації тренінгу для виробників ягідної продукції в рамках проєкту ICT. На тренінгу був спікер від румунської компанії, яка займається закупівлею органічних ягід. До нього прозвучало питання із зали: «А якщо ми поставимо вам щось не те, як ви це визначите?». Про що можна далі говорити потенційному покупцеві з таким виробником? Якщо виробник з ходу цікавиться, як можуть викрити його ймовірний обман, він тим самим демонструє свою відверту зневагу до партнерів. Як узагалі можливо, що люди з подібною бізнес-етикою тримаються на ягідному ринку?
На мою думку, український внутрішній ринок продуктів харчування досі лишається малоконкурентним. Яскраве тому підтвердження: кількість продуктів у категорії на полицях супермаркетів. У європейських мережах представленість виробників овочів і ягід значно ширша, конкуренція між ними вища, і це спонукає тримати марку.
Поки на українському ринку в плані якості ягід можна продати все, що завгодно, стандарти в галузі підвищуватися не будуть. Не буде ні контролю за залишковими кількостями пестицидів, ні моніторингу на важкі метали. У цьому контексті бажаний прихід на українські поля великих міжнародних виробників, які задавали б стандарти й підтягували загальний рівень вітчизняних ягідників, який наразі загалом бажає бути кращим.
Водночас сподіватися, що в Україну незабаром прийдуть великі інвестиції в ягідний бізнес, поки не варто. Для великих грошей потрібна стабільність, а в Україні її немає ні в політиці, ні в економіці, ні на кордонах. Міжнародні компанії інвестують у Китай, у Марокко, в Україну інвестувати вони поки не готові.
Низька якість українських ягід — наслідок відсутності реальної конкуренції серед виробників за свого клієнта. Країни колишнього СРСР протягом десятиліть жили в умовах закритого ринку, тотального дефіциту й низьких харчових стандартів. Щойно ринок стане більш вимогливим і конкурентним, у виробників з’явиться потреба заявляти про себе й бути кращими. Поки такої потреби немає, більшість і пальцем не ворухне, аби щось змінити.
Якщо виробник орієнтується на внутрішній ринок, шанси вийти на експорт зі своїми ягодами в нього фактично нульові, адже він не ускладнює собі життя питаннями якості. Усе, що він може зробити: збути свій товар перекупникам на 30–40% дешевше, оскільки вони візьмуть на себе додаткові ризики, і плакати, що ціни на ягоди немає. Скажімо, минулого року, коли приватники збували малину по 9–10 грн/кг, переробники приймали на заморожування якісний товар від господарств за ціною 18–25 грн/кг. Якість дає змогу фермерам залишатися на плаву навіть у найгірші періоди й дочекатися свого моменту слави: цього року заморожувальні підприємства в середньому платили постачальникам 35–40 грн за кілограм малини — ціна на неї була чи не найвищою в Європі.
Стосовно експорту, не варто забувати, що Україна вийшла з ягодами на ринок ЄС у період стрімкої девальвації національної валюти. Девальвація не лише зробила ціну на українські ягоди привабливою для європейських покупців, а й істотно знизила в доларовому еквіваленті вартість ручної праці, яка має вагому частку в собівартості. Однак це явище тимчасове. Урешті-решт українські фермери муситимуть платити (а деякі вже платять) своїм робітникам на рівні західних колег. Якщо при цьому вони не працюватимуть над зниженням собівартості, то вартість вирощування українських ягід зрівняється в ціні або стане навіть вищою за вартість вирощування європейських. Відповідно, експорт українських ягід повернеться до тієї точки, з якої він почався у 2015 році.
Я говорю ягідникам на кожній конференції: якщо ми не навчимося працювати ефективно, ми вилетимо з міжнародного ринку ягід так само швидко, як і зайшли на нього.
Наприклад, офіційна статистика по Україні дає врожайність суниць садових на рівні 9 т/га. Більшість господарств мають урожайність на рівні 11–15 т/га. Є низка фермерів, які збирають 20–25 т/га, але така врожайність — це виняток, а не норма. І ось над цим потрібно працювати.