Для експорту живої ВРХ оптимальне кооперування кількох господарств
Стабільно високий попит на живу велику рогату худобу на світових ринках ми спостерігаємо протягом останніх 5-10 років. Так, певне сезонне збільшення попиту є, і буде завжди, але загалом воно незначне. Швидше це ‒ наслідок скорочення кількості виробників, а не через активне споживання.
Ймовірно, попит підвищився через ситуацію з ящуром у деяких країнах Євросоюзу, однак це ‒ не той чинник, що суттєво впливає на ціноутворення. Найбільше на попиті та ціноутворенні позначається війна, через що скоротилося поголів’я ВРХ м’ясного напряму. Очікується, що відновлення виробництва до довоєнного рівня в Україні стане можливим не раніше 2026-2028 років.
Вирощування м’ясної ВРХ ‒ складний і малоприбутковий бізнес для новачків, із довгим періодом окупності, якщо порівнювати з рослинництвом.
Навряд чи реально, щоб Україна найближчим часом склала конкуренцію провідним експортерам. Приміром, у нас налічується близько 200-250 тис. голів ВРХ м’ясного напряму, тоді як у Бразилії, світового лідера, ‒ понад 230 млн голів. Проте є нюанс: за якісними показниками українське м’ясо вигідно відрізняється, саме тому наша ціна вища за бразильську.
Щодо внутрішнього ринку, то попит на яловичину залишався стабільно низьким. До початку повномасштабного вторгнення спостерігалося певне зростання, але зараз воно зведено нанівець. Причини очевидні: по-перше, скоротилося відвідування ресторанів, де яловичина традиційно є преміумпозицією в меню; по-друге, український споживач віддає перевагу дешевшим і доступнішим свинині й курятині.
І державне регулювання навряд чи кардинально змінить ситуацію: наші переробні підприємства не можуть запропонувати ціну, що відповідала б міжнародному ринку. Якщо ми вийдемо на ринки ЄС або Азії, і переробники зможуть укладати експортні контракти, тоді ситуація може змінитися.
Нині найпростіший шлях збуту ‒ продаж худоби безпосередньо з ферми клієнтам, які займаються експортом. Виконати контракт на постачання 11-20 тис. голів на рік практично нереально, навіть якщо брати до уваги загальне поголів’я в країні. А одноразовий контракт на 1-2 тис. голів, найімовірніше, не забезпечить вигідної ціни, яку можна було б отримати за прямого контракту.
Оптимальним варіантом, на мою думку, є кооперування 2-5 господарств для спільної реалізації ВРХ. У такому випадку вже є реальні шанси на участь у великих контрактах (10-20 тис. голів на рік) із кращими умовами.
З точки зору логістики живу ВРХ найзручніше експортувати до Молдови, Румунії та Польщі: саме ці країни виявляють найбільшу зацікавленість у співпраці. Втім, існує серйозне обмеження: ветеринарне законодавство країн Євросоюзу наразі не дозволяє ввезення живої худоби з України, що суттєво обмежує прямий експорт.
А внутрішні ціни Молдови майже не відрізняються від українських, тому з фінансової точки зору сьогодні експорт туди непривабливий.
Якщо враховувати інші логістичні маршрути, найдоцільнішим стає морський транспорт. У такому форматі експорт до Лівану, Лівії та Єгипту залишається, на жаль, єдиним стабільним і доступним експортним вікном для живої ВРХ із України.