Батіг і пряник на аграрному ринку

Цієї осені ціни на пізні зернові та олійні культури стрибнули вгору і тепер кардинально відрізняються від тих, що очікували трейдери під час весняної посівної кампанії. Погодні умови, які цьогоріч завдали серйозного удару агровиробникам, є постійним виробничим ризиком у сільському господарстві. Від них залежить обсяг виробленої продукції, що в свою чергу впливає на ціноутворення.

Фермери постійно перебувають у пошуку можливостей для отримання додаткового заробітку і зазвичай досягають цього при оптимізації своїх виробничих процесів або при продажі врожаю за найвищими цінами. Аграрії укладали форвардні контракти передусім для того, аби заощадити кошти на посівній кампанії, але дійшла справа до виконання контрактів і тут наклалося одразу декілька чинників: суттєве скорочення валового збору, а відтак – і зростання закупівельних цін на споті, що зваблює деяких фермерів не виконувати «невигідні» форвардні контракти у гонитві за високими прибутками.

У форвардному договорі зазначається обсяг продукції, ціна та якісні характеристики товару, який має бути поставлений в обумовлений строк. Зважаючи на скорочення пропозиції та зростання цін, трейдери зацікавлені саме у виконанні контрактів у натуральному обсязі, а фермери пропонують покрити тільки свої фінансові зобов’язаня, і не в повному обсязі.

Втім, далеко не всі трейдери на це погоджуються, тому що їм потрібно виконувати свої міжнародні контракти, тому вони зацікавлені саме в обсязі. Більшість трейдерів розуміють, що без компромісів цого року не обійтися, тож ідуть назустріч виробникам. У таких випадках вони керуються ринковою кон’юктурою і тим, що, залишивши ціну, яку законтрактували навесні, вони швидше за все не отримають законтрактованого товару, а отримають судову тяганину, штрафи за невиконання міжнародних контрактів та втратять лояльність фермера.

Звісно, це питання слід розглядати, враховуючи характер і тривалість відносин з кожним окремим фермером. Якщо вони декілька років працюють разом, то є ймовірність, що трейдер запропонує ціну, яка стане взамовигідною для обох сторін, а головне – забезпечить виконання поставок.

Якщо ж  фермер повністю ігнорує умови договору, то у трейдера є право застосувати штрафні санкції у відповідності укладеного договору та навіть подавати на нього до суду з вимогою виконати контракт. Однак, враховуючи українські реалії, поки відбудеться судова процедура і буде визнано право трейдера на його законтрактований обсяг, фермер може продати зерно (наприклад, за готівку), або зерно можуть «вкрасти» а опісля – виступити в суді з тим, що зерна в нього немає і попросити перенести поставку на наступний рік. Разом з тим він може поплатитися й своїм рухомим та нерухомим майном – все за рішенням суду.

Якщо до цього додати ще орендну плату за землю, зарплати та інші постійні витрати, цілком можливо, що деякі фермери можуть пізнати процедуру банкрутства.

Публічний реєстр компаній, що відмовляються виконувати свої зобов’язання за форвардом, – це один з інструментів впливу на ринок (на мою думку, не надто дієвий). Я вважаю, що наявність «чорних списків» – це певного роду «батіг» для учасників ринку, який у першу чергу вдарить як по репутації кожного фермера у цьому списку, так і по іміджу України. Якщо на ринку є «батіг», то має бути «пряник»?

Як на мене, варто зосередитись на тому, аби надати інструменти, які б дозволяли керувати ризиками і фермерам, і трейдерам на паритетних умовах. Їх у світі давно вигадали і вони добре відомі крупним трейдерським компаніям – це високоліквідні ф’ючерсні та опційні біржові контракти. Наприклад, американські фермери, котрі теж постраждали в цьому році від посухи, мають можливість використовувати ці чудові інструменти для хеджування своїх цінових та виробничих ризиків.

За допомого ф’ючерсних контрактів можете спланувати, що будете вирощувати наступного року та маєте можливість захиститися від негативних цінових змін. Для того, аби в Україні стало можливим управління ціновими ризиками, вже багато чого зроблено: прийнятий новий закон, що регулюватиме біржові відносини, ринок став набагато більш зрілим та гнучким, але головним чинником обмеження розвитку біржової торгівлі залишається майже повна відсутність спекулятивного капіталу, що бере на себе ризик, якого хочуть позбавитися трейдери та виробники.

Я вважаю, саме цей рік яскраво демонструє, що така інституція, як біржова торгівля, є одним із найважливіших і найбільш необхідних інструментів для подальшого активного розвитку економіки та захисту національного товаровиробника.

Подібні ситуації будуть повторюватися,  адже глобальне потепління не дає оптимізму на майбутнє щодо очікування та рекордні опади, тож питання рекордних врожаїв відійде на другий план, а фінансова спроможність та захищеність національних виробників має бути першочеговою задачою.

Наразі вже чітко зрозуміло, що ми ще не перейшли на новий етап ринкових відносин, проте на старому залишатися вже не можна. Ми – серйозні гравці на світовому аграрному ринку, а в нас навіть немає ніяких інструментів управління ризиками. Відтак, завдання держави та ринку – надати можливість всім учасникам ринку використовувати механізм уникнення або зниження ринкових ризиків на паритетних умовах саме в Україні. Якщо його не зробити сьогодні, то в перспективі найближих 5-10 років половина фермерів буде у чорному списку трейдерів, а це призведе до ще більшої тінізації аграрного сектору.