ПСП «Пісківське» — це не лише поля та сучасні тваринницькі ферми, а й кондитерський цех, хлібопекарня, сироварня, олійниця, міні-завод із переробки сої.
У сільському господарстві, кажуть, є два види бізнесу: «вдячний» і «невдячний». «Вдячний» — це той, який своєму господарю приносить прибуток швидко і, так би мовити, без мороки. Іншими словами, зорав, посіяв (переважно соняшник і кукурудзу), зібрав, продав, накупив собі всього, що душа забажає, а взимку поїхав відпочивати в заморські країни — туди, де цілий рік літо. З весни цикл повторюється — зорав, посіяв, зібрав, продав…
Тепер щодо «невдячного» агробізнесу. Таким його вважають не тому, що він не дає фінансової віддачі (погодьтеся, такий бізнес взагалі не потрібен), а тому, що вимагає постійної кропіткої роботи, розв’язання все нових і нових проблем, а от швидкого прибутку може й не бути. А ще тут часто доводиться ризикувати, і в результаті не обов’язково може вийти «пан», буває й «пропав». За відгуками самих аграріїв, «невдячним» агробізнесом сьогодні вважається молочне тваринництво — через складність виробництва, великі витрати та низьку закупівельну ціну молока. А ще — власна переробка. Останнє, кажуть, морока ще та, саме через це більшість аграріїв вважають за краще майже за безцінь віддавати свою продукцію перекупникам. Проте є й такі, котрі в агробізнесі, як кажуть, не шукають легких шляхів. До одного з них ми й відправилися в гості.
Молоко міняли на «згущенку», «згущенку» — на солярку
|
| Катерина Машир, Валерій Колоша, Наталія Пилипенко |
Щоб дістатися до ПСП «Пісківське», яке розташоване в селі Піски Бахмацького району, що на Чернігівщині, з Києва потрібно їхати глухівською трасою. У цього шляху є свої переваги — унікальна нагода помилуватися первозданними чернігівськими лісами, до яких не дісталася руйнівна рука цивілізації. Серед такої чудової природи розташоване й ПСП «Пісківське», яким керує корінний мешканець села Валерій Колоша.
Гостей, котрі сюди приїжджають уперше, дивує все — від незвичного дизайну офісу (до речі, Валерій Петрович за професією — будівельник) до облаштування виробничих цехів, де випускають «нехитрі» фермерські продукти, яких так бракує на прилавках столичних супермаркетів.
Пригостивши нас чаєм зі смачним печивом власного виробництва, директор ПСП «Пісківське» Валерій Колоша заглибився у спогади — як усе розпочиналося. Отож, 2000 року на базі колишнього колгоспу імені Куйбишева у процесі реформування виникло приватне сільськогосподарське господарство «Пісківське».
— Тоді колгосп мав великі борги, висів на картотеці. Корови давали по 200 л молока на рік, людям роками не виплачували заробітної плати. Мене обрали головою колгоспу, отож треба було щось робити, щоб урятувати підприємство, — розповідав Валерій Калоша. — У пошуках спонсорів ми поїхали в Київ, до американського офісу реформ. Однак там сказали, що колективні господарства не підтримують, а надають допомогу лише приватним сільськогосподарським підприємствам. Що ж, вирішили — треба реєструвати ПСП. Проте грошей від американців ми так і не дочекалися…
Крутилися самі, як могли. Пам’ятаю, молоко возили на заводи, заводи грошей не платили, а розраховувалися «згущенкою». Цей товар ми віддавали баришникам, ті везли його в Мелітополь, обмінювали на запчастини, привозили їх нам, ми ремонтували техніку; також «згущенку» обмінювали на солярку й т. д. Ситуація змінилася лише тоді, коли ніжинський молокозавод не лише згодився розраховуватися за молоко грошима, а й навіть видав передоплату. І ми зрозуміли — чим більше здамо молока, тим більше заробимо грошей. Почали відроджувати ферму, зробили реконструкцію старих будівель, поставили доїльні зали «Вестфалія», забезпечили корів високоякісними кормами. Почали їздити по світу, вивчати передовий досвід. Позитивні результати не забарилися — надії справджувалися щороку. Так корова стала нашою годувальницею.
Чому фермер любить корову більше, ніж дружину
Сьогодні на тваринницьких фермах ПСП «Пісківське» утримують три тисячі голів ВРХ, з них — тисяча дійних корів. Щоденні надої становлять понад 30 літрів на корову. Мають два сучасних доїльних зали, молоко виробляють екстра-класу та для дитячого харчування, яке закуповує одна з відомих світових харчових корпорацій. Є і рослинництво, загалом підприємство обробляє три тисячі гектарів землі, з яких половина площ відведено під виробництво кормів. Також тут вирощують пшеницю, кукурудзу, сою, насіння пивоварних ячменів.
По надоях й урожайності сільгоспкультур підприємство вважається лідером у своєму регіоні. Проте, досягнувши успіхів у тваринництві та рослинництві, Валерій Колоша на досягнутому не зупинився й вирішив відкрити переробку виробленого. Отож сьогодні ПСП «Пісківське» — це не лише поля та сучасні тваринницькі ферми, а й кондитерський цех, хлібопекарня, сироварня, олійниця, міні-завод із переробки сої.
 |
|
Фото 1. Сировар Ірина Лук’янова демонструє «золотий запас» сироварні. Фото 2. Тетяна Тищенко та Микола Сад пакують печиво. |
На запитання, чи не важко одночасно провадити кілька видів бізнесу, Валерій Петрович відповів: «Важко. От якби ми просто розширювали земельний банк і, відповідно, з кожним новим гектаром збільшували свої прибутки, то було б легко. Справді, що тут складного — виростив і продав збіжжя, працівників узимку відправив на державне утримання на біржу праці, а сам поїхав на Ямайку засмагати. Красота, а не життя! А ще вночі ніхто не турбує, що корова захворіла чи вийшла з ладу лінія з випічки хліба…
Скажу, кожен новий вид бізнесу — це головний біль. Однак якщо в Україні не буде фермерської переробки, то не буде й економіки. Сьогодні Європа сприймає Україну як сировинну зону: ми виробляємо їм сировину, за що вони нам платять за європейськими мірками копійки. Проте жодна заможна держава у світі не піднялася на тому, що хтось їй дав гроші. Країни стають заможними тоді, коли розвивають власний бізнес. Тому, вважаю, в Україні патріотами є не ті, хто розмахують прапорами, а ті, хто відроджують економіку».
Зазвичай у всякого підприємця, котрий одночасно веде кілька видів бізнесу, є один найулюбленіший. Коли запитали про це пана Валерія, він не роздумував: «Звичайно, наші годувальниці — корівки!» Та й ще анекдот у тему розповів: «Розмовляють два фермери. Один каже: „Я своїх корів люблю більше, ніж дружину”. „Та чому ж це?” — здивувався інший. „Тому, що корова дає молоко, отож приносить гроші, а дружина їх витрачає”».
«Гауда» по-пісківськи
Далі ми відправилися на екскурсію переробними цехами підприємства. Насамперед нас ознайомили з роботою сироварні, приміщення якої розташовано на території ферми.
Цех із виготовлення сирів працює вже рік. Щодня тут перероблять тонну молока, з якого виходить 100 кілограмів твердого сиру марки «Гауда». Крім цього, виробляють м’які сири, сметану, бринзу й інші кисломолочні продукти. Сировар Ірина Лук’янова охоче пояснила технологію виробництва твердого сиру.
— З доїльної зали нам підвозять бочку молока, жирність якого 3,8%. Молоко зливаємо у два 500-літрові пастеризатори. Пастеризуємо за температури 63 градуси протягом півгодини, потім охолоджуємо до температури 29,5. Далі вносимо закваску, через 25 хвилин — хлористий кальцій і фермент. Усе це розмішуємо й залишаємо на 40 хвилин. Сирний згусток, що утворився, розрізаємо й вкладаємо у третій пастеризатор із водою, нагрітою до температури 50 градусів. У цій воді сирне зерно перебуває 20 хвилин. В результаті на дні пастеризатора отримуємо один широкий сирний пласт.
Поміщаємо його у спеціальні форми й ставимо під прес. Після цього сир занурюємо на 24 години у крутий розсіл. Далі — витягли, обсушили й помістили в камеру схову. А з першої сироватки, яку зцідили, у нас виходить чудовий м’який сир «Рікотта».
Після того, як сирні головки потрапляють до камери схову, їх обмащують пластифікатором — спочатку з одного боку, а коли обсохне — з другого. Таким чином, як жартують працівники сироварні, сир перетворюється на золоті зливки. Реалізовують продукт через місяць після його приготування. Однак із кожної партії в камері схову залишають по головці сиру («найстаршій» уже виповнився рік). Так створюється так званий «золотий запас» сироварні (адже, як відомо, твердий сир — це продукт, який чим більше зберігається, тим стає смачнішим, а отже, зростає його вартість).
Смак пісківського твердого сиру, як кажуть, родом із дитинства, тобто з тих часів, коли технологи ще не вміли псувати продукти смаковими добавками та консервантами.
— Якось повіз я свій сир на конференцію, де зібралися директори молокозаводів, — розповідає Валерій Колоша. — Спочатку до мого продукту вони поставилися скептично, мовляв, який там у тебе може бути сир… Однак скуштували й запитують: «Чому він у тебе такий смачний? Зізнайся, яку вносиш добавку?» А в тому то й секрет, що ніякої!
Щодо рентабельності сирного виробництва, то, за словами керівника ПСП «Пісківське», власна сироварня — справа прибуткова, адже обладнання окупилося менш ніж за рік.
 |
| Фото 3. Незвичайна архітектура офісу ПСП «Пісківське». Фото 4. Оксана Чмир демонструє тістоміс |
Таких ласощів не випускає жодна «кондитерка»
Хлібопекарня та кондитерський цех у ПСП «Пісківське» — ще дуже «молоді» виробничі підрозділи. Хоча вони й працюють лише кілька місяців, проте успішно. Основний критерій виробництва — безсумнівна якість і жодної «хімії».
— Ці підрозділи працюють цілодобово, — розповідає економіст ПСП «Пісківське» Оксана Закотій. — Дві нічних зміни випікають вісім видів хлібобулочних виробів, денна — виготовляє печиво, зефір, цукерки («Чорнослив у шоколаді», «Курага у шоколаді» й ін.). Уся наша продукція — лише з натуральних інгредієнтів. Наприклад, випускаємо дев’ять видів печива, але для тіста кожного з них використовуємо лише маргарин, олію, борошно та цукор. Тобто жодних шкідливих жирів, консервантів чи смакових добавок. Уже потім додаємо натуральне згущене молоко чи обробляємо шоколадною, а пряники — цукровою глазур’ю.
Продукцію, яку випускають хлібобулочний і кондитерський цехи, свіженькою, можна сказати, прямо з конвеєра реалізують у власних магазинах, які відкрили в найближчих райцентрах — Бахмачі та Ніжині. Охочих придбати пісківське печиво та цукерки не бракує, адже таких смачних і натуральних ласощів не випускає жодна кондитерська фабрика (лише вдома мама може приготувати). А от хліб попри високу якість у споживачів популярний ще й тому, що відпускають його за доступними цінами. Наприклад, буханка житньо-пшеничного коштує 6 гривень, кукурудзяного, гречаного — по 8.
— Потужність виробництва хлібобулочних виробів становить до тисячі одиниць на добу, печива — 200 кг на день. Цукерки та шоколадки готуємо вручну з натурального шоколаду, начинки до цукерок виготовляємо самі з натуральних компонентів. Шоколадну продукцію реалізуємо у власному фермерському магазині в Бахмачі. Кондитерське виробництво досить прибуткове, але от випічка хліба в нас, можна сказати, поки що є соціальним проектом, — проінформувала Оксана Закотій.
У найближчих планах власника ПСП «Пісківське» Валерія Колоші — розширювати сферу фермерської переробки. Наприклад, чому би не випускати ще й ковбасу? Адже та, яку сьогодні продають українцям у магазинах, навіть не гідна так називатися, швидше, як каже сам пан Валерій, це — пістолет без кулі, але з отруйною капсулою сповільненої дії.
— Чому в Україні така велика смертність? А тому, що українців годують усім тим, що їсти не можна. На виробництво неякісної продукції видають дозволи, отож владна верхівка, на жаль, не зацікавлена у здоров’ї нації. Тому головна моя мета — випускати ті продукти, що зберігатимуть здоров’я людей. Вважаю, сьогодні тільки ми, фермери, можемо врятувати українців від численних хвороб, які виникають унаслідок вживання «хімічної їжі», — наголосив Валерій Колоша і додав: — А якщо хтось боїться переробляти продукти, скажу: мало є видів бізнесу, який, так би мовити, вистрілює відразу. Проте недаремно кажуть — дорогу здолає той, хто йде…
Інвестиція у майбутнє
Є у власника ПСП «Пісківське» і, так би мовити, улюблене дітище. Однак це не бізнес, а швидше справа для душі, для розвитку якої підприємство щедро виділяє кошти. Це — дитяча школа мистецтв.
— Школа мистецтв працює три роки й стоїть на балансі ПСП «Пісківське», — проінформувала керівник закладу Катерина Машир. — Під керівництвом досвідчених педагогів працюють багато гуртків. Це, зокрема, cоломоплетіння, гри на бандурі, танцювальний гурток, англійський клуб, художнього розпису (нинішнього року збираємося презентувати пісківський розпис), виготовлення іграшок, сувенірів, оберегів. Також ПСП утримує дитячі козацькі організації та кінно-спортивну школу. Словом, в нашому селі кожна дитина шкільного віку має заняття за своїм інтересом.
Загалом, як стверджує Катерина Машир, в селі Піски кожна дитина — це талант. Ба більше, школярі навіть намагаються зайнятися відкрити свій маленький бізнес, продаючи саморобки. Наприклад, нещодавно вони почали виготовляти так званих духмяних котиків (власноруч змайстровані іграшки, оброблені натуральними ароматизаторами — кава, ваніль, каркаде, кориця). До речі, такі своєрідні освіжувачі повітря мають великий попит у відвідувачів ярмарок, куди школярі возять свою продукцію.
Однак Валерій Колоша турбується не лише про молодь. В його планах організувати в селі будинок для людей похилого віку, який «Пісківське» візьме на своє утримання. Адже фермер переконаний, що рука, яка дає, ніколи не збідніє…
Інна Бірюкова
журнал “The Ukrainian Farmer”, лютий 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
