Агромаркет

«Зелений» кіловат між рифами й тарифами

«Зелений» кіловат між рифами й тарифами
 
 

Українська біогазова промисловість переживає бум. Якщо підняти на поверхню всі проекти, що сьогодні реалізують, розробляють, вивчають і досліджують на різних стадіях протягом останніх двох років, то виявиться, що їхня кількість разів у десять перевищує зроблене у цій сфері за всі роки незалежності. Пояснення цьому просте: бізнес шукає шляхів підвищення ефективності. Один із варіантів — біоенергетика…

 

Переваги

 

Вони давно відомі: заміщення природного газу, позитивний вплив на довкілля, виробництво органічних добрив і харчової вуглекислоти, утилізація шкідливих відходів, можливість диверсифікації виробництва, чинник сталого розвитку підприємства й території, короткі строки окупності бізнесу. За оцінкою фахівців, частка продукту, виробленого біогазовою промисловістю, в енергетичному балансі країни може становити понад 20%.

 

Якщо сонячна чи вітрова станції мають коефіцієнт використання установленої потужності в найкращому разі 16–17%, то біогазова європейського зразка — 80–90%. Три об’єкти — Миронівський хлібопродукт, «Даноша» й Теофіпольський цукровий завод вже вийшли на показник 74–75%. За оцінкою компанії «Екодевелоп», станція потужністю 1 МВт•год із виробітком 8760 год може генерувати дохід в 1 млн євро/рік. Біоенергетичний ринок уважається найпростішим, бо гарантує стовідсотковий збут продукції за стабільними й твердими тарифами, оскільки діє норма закону, згідно з якою спочатку слід розрахуватися за продукцію, вироблену «альтернативниками», і лише після цього з тими, хто виробляє традиційні види електроенергії.

 

Ще один плюс цього напряму: міжнародні банки й інвестиційні компанії дуже позитивно реагують на «зелені проекти», але перш ніж ви отримаєте недорогу позику (в іншому разі задум втрачає сенс), із вас вип’ють море крові. І найперша умова кредитного успіху така: «зеленою», тобто чистою, має бути не лише енергетика, а й бухгалтерія компанії, а цього досягти в умовах українських бізнесових традицій дуже непросто.

 

Крива піднімає голову

 

Крива розвитку біогазового комплексу України на сьогодні перебуває у висхідному тренді. Якщо наприкінці 2014 року в Україні потужність біогазових установок становила 14 МВт, то станом на кінець січня 2018 року вони зросли до 40 МВт. З них 15 МВт — генерують біогазові установки, які працюють на сміттєзвалищах, решта виробляється із відходів сільського господарства. Багато це чи мало? Якщо, для прикладу, у Німеччині збудовано 14 тис. біогазових станцій, в Італії — 1,5 тис., то в Україні — лише 15 шт. Отже, ще рости й рости. І можливостей для цього сила-силенна. Маємо море сировини: зелена маса, гній, відходи переробної промисловості, закладів харчування, мільйони тонн непотребу на сміттєзвалищах. До речі, площа останніх дорівнює території Молдови. Галузь має доволі сильну державну підтримку у вигляді підвищеного з 2015 року на 10% «зеленого тарифу», який діятиме до 2030 року. Згідно із законом України про забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії, тариф для електроенергії з біомаси та біогазу підвищено до рівня 12,38 кВт•год. Також ухвалено стимуляційний тариф на тепло, вироблене не лише з біомаси, а й з біогазу.

 

У сільському господарстві біоенергетика, як правило, приписується в тваринництві та при цукрових заводах. Серед тих, що працюють, комплекси на свинофермах у компаніях «Екопрод» і «Даноша», на птахофермах МХП-1 й «Авангарду», на Теофіпольському, Глобинському та Рокитнянському цукрових заводах. Споруджуються на фермах ВРХ компаній «Екодевелоп», СпрАТ «Україна», «Журавушка», свинофермах «Запоріжсталі», «ДемісАгро», «Галс-Агро», «Даноша-2», на птахофермі МХП-2.

 

На думку експерта біогазового ринку Юрія Епштейна, в Україні немає біогазових станцій, які відповідали б своїм техніко-економічним обґрунтуванням, котрі визначалися на стадії проектування. Жодна з них не дотягується до стандартного виробітку 8760 год, який гарантує економічну ефективність. Максимальне досягнення — близько 7 тис. годин. Деякі з них через помилки в розрахунках і в організації виробництва досі не отримують прибутків, тож виплачують кредити власними коштами, а не з доходів від станції. Це, вочевидь, сталося через те, що господарі більше гналися за модою, трендом, а не вигодою, мовляв, ось у мене, як у Європі. Звісно, біогазові комплекси можуть бути різної потужності: від 75 кВт•год і вище. Однак малі вигідно будувати лише в тих країнах, у яких для таких об’єктів діє «зелений тариф», удвічі вищий від стандартного. В Україні все навпаки: чим менша потужність, тим вища собівартість об’єкта. Наприклад, вартість будівництва станції потужністю 200 кВт•год обійдеться у 10 тис. євро за один кВт. Об’єкт потужністю 3 тис. кВт•год коштуватиме у п’ять разів дешевше. Проте якщо річний дохід від першої становитиме 500 євро з одного кВт, то від другої — 2500 євро. А тому в Україні вигідно будувати станції не нижче ніж 1 МВт.

 

Чи можна розглядати коров’ячий, свинячий гній і курячий послід як повноцінні джерела енергії? Ефективні господарі на кожному із цих окремих продуктів свій енергетичний бізнес не будують. Обов’язково бажано додавати до сировинної маси ще й кукурудзяний силос, який є своєрідною енергетичною бомбою. За розрахунками консалтингової компанії «Акорд LTD», із площі 3000 тис. га за урожайності 45–50 т можна зібрати зелену масу, яка дасть 31 350 000 м3 газу, з котрих, своєю чергою, можна генерувати 65 740 950 кВт•год електроенергії, 43 399 Гкал теплової енергії, виробити 132 тис. тонн органічних добрив й отримати в результаті 2214 євро EBITDA на гектар. Та оскільки FAO ООН не вітає такі проекти, бо вони відволікають ресурси від розв’язання світової продовольчої проблеми, зелену масу треба використовувати в енергетичних проектах дозовано, радить Юрій Епштейн. Приміром, потреби станції потужністю 1 МВт•год можна забезпечити силосом із площі 650 га.

 

Біогазова станція дасть максимальний прибуток лише тоді, коли працюватиме як комплекс із виробництва електричної, теплової енергій і перероблених органічних добрив. Найпроблемніше питання — використання теплової енергії. Об’єкт застосування має бути поруч станції, бо передача тепла за кілометр утрачає сенс. Це можуть бути теплиці, комбікормовий завод, виробництво з гранулювання перероблених органічних добрив. Якщо власнику вдасться досягти такої комплексності, строки окупності станції можуть знизитися вдвічі й становити три-п’ять років.

 

Або план, або пропав

 

Межі дохідності починаються, як уже говорилося, з мегаватної потужності та виробітку 8760 год/рік.

 

— В Україні на сьогодні є чимало компаній, які звітуються про коефіцієнт використання установленої потужності у 75–85%. Однак якщо підрахувати, якою ціною це було досягнуто, то з’ясується, що вона мінімум удвічі перевищує витрати європейських компаній, — каже виконавчий директор «Екодевелоп» Сергій Шпак. — Це означає, що бізнес-плани були розроблені неякісно. Дуже часто трапляється, коли несумлінні підрядники пропонують замовнику рішення на той бюджет, який у нього є. Це шлях у нікуди, як мовиться, з дешевої рибки — погана юшка. І виходить так, що на одному кінці проекту — інноваційні європейські ідеї, а на другому — кустарне українське виконання. А тому ми не радимо заощаджувати на обладнанні, що потім може призвести до зменшення чи й відсутності доходу…

 

А тому слід передусім зосередитися на розробленні високоефективного бізнес-плану. Важ ливо, щоб вартість реалізації проекту не завищували й не занижували. В останньому випадку підприємець під час експлуатації станції може мати непередбачувані витрати. Другий етап реалізації проекту — правильний вибір земельної ділянки, третій — супровід по документах і під’єднання до мереж по «зеленому» тарифу. Бізнес-план буде цікавий інвестору чи кредитору лише тоді, коли строки окупності проекту становитимуть 3–5 років, а станція потужністю 1 МВт коштуватиме 2,5–3,5 млн євро. До речі, компанія «Екодевелоп» забезпечує комплексну реалізацію біоенергетичних проектів — від розробки бізнес-планів, юридичного супроводу до залучення підрядних організацій.

 

Яким же має бути бізнес-план ефективного біогазового комплексу. Цей документ, як кажуть фахівці, слід розробляти на вихідних чинниках конкретного підприємства. Бо в біоенергетичній галузі не буває універсальних технологій, які можна впроваджувати будь-де. Бізнес-план має триматися на чотирьох китах. Найбільший із них — сировина, обсяги якої мають бути гарантовані принаймні на рік роботи станції. Другий — чітке розуміння, на яку кінцеву потужність має вийти проект і з допомогою якої технології. Третя — перспективи поводження з біодобривами, які отримують у результаті біогазового виробництва. Четверта — земельна ділянка.

 

Язик до біогазу доведе

 

Етап реалізації не менш складний. Треба йти чітко за планом, не спрощуючи й не ускладнюючи його. І головне, слід рухатися вперед за принципом «Язик до Києва доведе» — іншими словами не соромитися питати, якщо не знаєш, вивчати вітчизняний і закордонний досвід. Втім, більшість новоспечених біоенергетиків, нехтуючи цим правилом, нагадують сліпих кошенят. Важливо зберегти баланс між фінансовою та технологічною сторонами проекту, кажуть експерти. Проте ще раніше треба вибрати виробничий майданчик, попередньо домовитися з відповідними структурами про під’єднання до мереж. «Найпоширеніша помилка — придбання основного обладнання, яке становить 80–90% вартості проекту, не маючи жодних дозвільних документів на землю та на біогазове виробництво, — зауважує комерційний директор IKNET Юрій Подоляк. — Мало хто з піонерів біоенергетичного бізнесу знає, що ділянку, яку він отримав від органів місцевої влади, треба ще й перевести в категорію енергетичних угідь, а це, як і всі земельні справи, — велика морока. В таких випадках підприємець, як правило, відповідає: «Та я за місяць все порішаю…» Це часто призводить до порушень закону. Завершальний етап — здача об’єкту в експлуатацію, під’єднання його до мереж. Тут доводиться мати справу, як мінімум, із п’ятьма структурами: НКРЕ, який видає ліцензію й тариф, обленерго, яке приєднує до мереж, і Укренерго, яке контролює цей процес, Держгеокадастр й інші. «Невдалий проект — це той, який реалізується з моменту виникнення ідеї понад два роки, або виходить за рамки розробленої бізнес-моделі більш як на 30–50%. На сьогодні близько 50 компаній в Україні вже отримали ліцензію й тариф, але не можуть із різних причин працювати, бо припустилися помилок на різних етапах через невдале планування, а тому професіоналізм у розробці концепцій, бізнес-планів і їх супроводі — чи не головна умова успішного бізнесу на цьому ринку».

 

Як бачимо, разом із ринком «зеленої» енергії в Україні народжується й ринок біоенергетичного консалтингу. Схоже, вони поки що існують нарізно один від одного. Якщо нарешті з’єднаються в одне ціле, то крива біогазового розвитку в Україні протягом найближчих років може сягнути небувалих висот.

 

 

Олександр Карпенко

газета “АгроМаркет”, червень 2018 року

 

 

Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ