Європейці досі не купують яловичину й молоко з України. Що заважає нашим виробникам постачати свою продукцію у ЄС?
Чи не щодня ми чуємо різні версії щодо українських здобутків і досягнень у сфері аграрного виробництва. Втім, ці досягнення губляться на фоні збитків, від яких реально потерпають вітчизняні господарства. Воно й не дивно в ситуації, коли потрібно продавати дорожче, щоб вижити, а купівельна спроможність населення робить ці спроби заздалегідь провальними. Єдині, хто, враховуючи інертність адаптації економіки до нового курсу, отримав додаткові прибутки та конкурентні переваги навіть на внутрішньому ринку — це експортери. Але чому ж тоді наші молоко та яловичина досі не у ЄС?
Перевірки пройшли, але…
Національна система контролю виробництва й обігу яловичини наразі ще не оцінена спеціальним органом при Європейській Комісії, який усі ветеринари знають як FVO (офіс харчових продуктів і ветеринарії). Якщо ви вважаєте, що Україна не розпочинала цієї процедури, то помиляєтеся. Ще 2010 року відбулася величезна перевірка системи контролю в Україні. І зауважень насправді було не так багато, як би того хотіли наші вороги. Всього лише обов’язкова ідентифікація всієї худоби («від бабці — до холдингу») та відповідність харчового законодавства. Той, хто слідкує за законодавчими змінами, знає: ці обидва пункти вже виконані українською ветеринарною службою. Закон про безпечність і якість харчових продуктів минулого місяця — 20 вересня — набрав чинності. А закон про ідентифікацію та реєстрацію тварин за останній рік уже встигли змінити двічі. Нібито все. Утім виявляється, за процедурою потрібна ще одна місія суворих інспекторів із ЄС. І на цей раз приймати їх має нове відомство — Держпродспоживслужба — якому власне й доведеться доводити, що рівень контролю не зменшено (ми ж нікому не скажемо за річний мораторій на перевірки) та в повному обсязі виконуються обов’язкові державні програми щодо туберкульозу, лейкозу, бруцельозу великої рогатої худоби (ми ж нікому не скажемо, що державні лікарні деморалізовані та передані на обласне фінансування, а саме вони виконували цю роботу). Тому українські експерти мають добре попрацювати й підготуватися до цієї місії.
Відсутність статусу — не перепона
Звичайно ще є кілька підводних каменів, про які варто зауважити. У Євросоюзі сьогодні всі країни-члени отримали статус (за ступенем ризику розповсюдження) з такої хвороби, як коров’ячий сказ, або, як називають його ветеринарні лікарі, — губкоподібна енцефалопатія великої рогатої худоби (BSE). Україна такого статусу не має. У багатьох виробників після вивчення прописних істин Кодексу наземних тварин міжнародного епізоотичного бюро, й руки опустилися. Воно й не дивно: в умовах війни Україна ніколи не знайде гроші (70 мільйонів на рік) на те, щоб заробити ті бали (за рахунок досліджень визначеного відсотка від загального поголів’я забитого в державі) за 5–7 років й отримати статус, аналогічний європейському. Проте й це не є непереборною перепоною. Самі європейці натякають Україні на те, що в них є регулювання про торгівлю з країнами, які НЕ МАЮТЬ статусу за BSE. Звісно, це проблематичніше (маю на увазі лабораторні дослідження, обмеження за віком продажу тварин, зачистку тканин ризику тощо), але чи це лякало колись українця? Тому ініціювати проведення місії потрібно вже сьогодні, бо до лютого 2016 року повний перелік місій буде затверджено.
Коли галас і піар недоречні
З молоком справи набагато кращі. Всі описані вище процедури наша багатостраждальна Україна вже пройшла. Ба більше: отримала позитивний фінальний звіт, прокоментувала зауваження ветеринарів з Європи й отримала позитивний відгук. Тепер треба лише чекати завершення тривалої процедури у Європейській Комісії. Безумовно, це копітка праця не на один тиждень і навіть місяць. Однак Україна є витривалим гравцем на цьому полі й тому завжди мужньо тримала всі удари долі, розуміючи та виконуючи необхідні процедури. От тільки, певне, не варто чиновникам перетворювати рутинний процес на піар, обіцяючи сільгоспвиробникам, що експорт молока нам дозволять у найближчу середу… Мабуть, варто нагадати, що аналогічний процес відкриття експорту м’яса птиці тривав рівно рік. А подробиці стануть зрозумілими лише тоді, коли цей шлях буде пройдено. Величезна кількість дрібних нюансів виникає безпосередньо в ході проведення двосторонніх перемовин. Тому, дбаючи насамперед про державні інтереси, процес потрібно ініціювати вже тепер і без зайвого галасу. Та чи можливо таке в епоху соціальних мереж?
Державні гарантії — справа профі
Гадаю, ніхто не сумнівається в тому, що європейський споживач недаремно довіряє своє здоров’я тамтешнім компетентним службам. Тому вони вже точно не спустять українцям їхніх помилок. І помилки в такому разі взагалі неприпустимі. Хай би як ми нарікали на нашу ветеринарну службу, а вона все ж таки працює, і це не передвиборча кампанія. В разі набрання чинності нового закону система контролю кардинально змінюється, і відповідальність за відомчу систему контролю та періодичні дослідження повністю покладається на виробника. І в умовах приватної власності та фінансової відповідальності (на фоні репутаційної відповідальності) вона спрацює краще, ніж будь-яка державна перевірка. Із 20 вересня цього року тільки акредитовані лабораторії можуть бути залучені в порядку державного контролю. Ми стаємо схожими на країни ЄС (от би нам ще їх зарплати)…
Що ж до державних гарантій, то їх є, кому надавати. В новій Держпродспоживслужбі збережеться армія кваліфікованих і спеціально підготовлених європейськими вчителями спеціалістів, які надаватимуть міжнародні ветеринарні сертифікати європейського зразка, особисто пересвідчившись у правдивості вказаних даних. Досвід такої роботи по птиці у ветеринарів уже є, відтак удруге цей шлях проходити буде легше.
Від розмов — до роботи
Процедури не припинялися ніколи, але за останні півтора-два роки служба, яка повноцінно виконувала функції надання державних гарантій, перебуває у стані реформування. Звісно, це не суттєво відбивається на її повсякденних обов’язках, але магічно впливає на компетентні служби країн-імпортерів. Вони сумніваються у працездатності відомства, яке реформується третій рік поспіль. І це вже питання до уряду. Служба, яка визнана світом, має працювати. Хто б сперечався: на часі оновлення її складу (всі ми бачимо нищівні зміни між поліцією та міліцією) — людям хочеться вірити в позитивні зміни. Однак принцип роботи та визнана структура також руйнується. Всі чули про знищення карантинної ветеринарної міліції, як радянського атавізму. А от під час ліквідації африканської чуми свиней вона б точно не була б зайвою. То чого б не скористатися досвідом інших, наприклад, до особового складу звичайних патрульних міліціонерів набрати спеціально навчених ветеринарів, які до певного часу виконують звичайні обов’язки поліцейських, а в разі спалахів епізоотій стають кваліфікованими спеціалістами, які керуються законом про міліцію. Не потрібно вигадувати складну процедуру подвійного підпорядкування та фінансування підрозділів через інший центральний орган виконавчої влади.
Дерегуляційні процеси в Україні за останні роки не призвели до значного полегшення ведення бізнесу. Неможливо боротися зі щурами, збільшуючи кількість мишоловок, — потрібно просто закривати проходи й робити неможливим їх збільшення чисельності. Аналогія не зовсім повна, але тим, хто працює з дозвільними структурами, все зрозуміло. Кожен процес дерегуляції має піддаватись аналізу на причини його виникнення, історію походження та мати чіткі механізми заміни. Особливо це стосується дозвільних процедур, пов’язаних із простежуваністю. Польща вже сьогодні впроваджує регулятивні заходи для захисту внутрішнього ринку, підвищення рівня безпечності продукції сільського господарства, збільшення рівня довіри до польського на міжнародному рівні. Україна поки що не має навіть половини тих досягнень. То, як мовиться, далі буде?
Маркіян Купчинський
газета “АгроМаркет”, жовтень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
