«Медові брати» репрезентують ринку продукт місцевого значення, що має перспективу стати всесвітньовідомим.
Над створенням нашого бренду ми довго не роздумували. За основу взяли свою історію. Невигадану. Ми з двоюрідними братами близькі з дитинства. Середній із нас, Юрій, — пасічник із майже 10-річним стажем мешкає в Первомайську Миколаївської області. Саме з його пасіки й розпочалася історія нашої компанії. Спочатку вона не надто відрізнялася від інших українських бджолярських господарств: меду вистачало для себе і для друзів, а решту здавали заготівельникам й оптовикам. Додати драйву сімейному бізнесу запропонував молодший брат Євген…
Перший урожай, який ми розфасували в баночки, — всього 100–200 кг. Самі продумали дизайн етикетки бренду «Медові брати». Позитивні відгуки друзів і рідних нас підбадьорили, і з літа 2016-го почалася серйозна робота.
Медові теруари
За десять років роботи в посольстві Франції в Україні, а згодом — у власному консалтинговому бізнесі, я добре вивчив менталітет і гастрономічну культуру французів. У них є таке поняття, як «продукт місцевості», що відбиває характер і традиції певного регіону, де його виготовлено (наприклад, сир рокфор або напої кальвадос, коньяк, шампань). Так от, спочатку ці всесвітньовідомі бренди були лише товарами місцевого значення. Ідея нас надихнула, й ми завзято взялися будувати майбутнє для нашого продукту.
В Україні заведено ділити мед просто по рослинах, із чиїх квітів його зібрано: акація, липа, соняшник, ріпак, гречка, різнотрав’я. Однак мед із різнотрав’я Миколаївщини та Поділля, звідки я родом, — це абсолютно різні продукти. Навіть з однієї рослини, наприклад, соняшнику, він на Полтавщині й у Таврійських степах теж далеко не однорідний. Тому ми почали шукати перспективні місцевості, або, як кажуть французи, — теруари…
Нині ми тримаємо пасіки в трьох таких теруарах — на Миколаївщині (в природному парку Гранітно-Степове Побужжя, де дуже багато дикої ендемічної рослинності), Черкащині (у Холодному Яру, на батьківщині Богдана Хмельницького й Максима Залізняка) та Поділлі (де на кордоні Хмельницької та Тернопільської областей є заповідник «Медобори» й національний природний парк «Подільські Товтри»). Останні дві почали розвивати у 2017 році. Їх власники — молоді пасічники, які поділяють нашу філософію щодо якості. Нині на Миколаївщині та Черкащині в нас по 50 бджолосімей і 10 — на Хмельниччині…
Безкомпромісна якість
Мета, яку ми перед собою поставили, — постачати ринку продукт безкомпромісної якості. Тому не годуємо бджіл цукром, не застосовуємо антибіотики, не гріємо й не змішуємо різні меди. Ми створюємо продукт, про який можна багато чого розповісти: звідки він, чому він саме такий, чому так називається, чому на етикетці зображено саме такі квіти. До слова, кожен зразок меду ми здаємо на експертизу в Інститут бджільництва ім. Прокоповича. Саме там ми отримали сертифікати на кожну з десяти позицій, які пропонуємо ринку (навіть якщо це невеликі партії).
Сьогодні за отримання сертифіката ми робимо стандартний аналіз за вимогами ДСТУ, а також аналіз пилку. Ось, скажімо, пасічник пропонує нам липовий мед. А лабораторія показує, що липи в ньому менше як 10%. Проте вона відчувається на смак. Решта в складі — жовта акація. Така інформація дуже важлива, бо ми використовуємо її в назві меду (цей, приміром, акацієво-липовий, коли кристалізується, то стає жовтим). До речі, набагато складніше знайти родзинку в тому продукті, де не домінує жодна квітка або ж домінує така, яку важко репрезентувати на етикетці (наприклад, квітка сирійського бавовнику в меді різнотрав’я з Черкащини, який ми отримали торік у серпні). Взагалі-то серпневі меди в нас зазвичай мають назву місцевості, де їх виготовлено. Наприклад, «Степи Побужжя», «Чигиринські пагорби». Тобто ми створюємо продукт, який має коріння. З цього виникла ідея розвивати й «зелений» туризм у цих місцях. До речі, там уже розвинено звичайний туризм: на Поділлі це мінеральні курорти, на Черкащині — українська історія та культура, а в Побужжі розвинений рафтинг.
Дегустаційна карта
Як сьогодні зазвичай заведено рекламувати мед? Наприклад, цей мед дуже корисний для печінки, а той — для тиску… Проте ж мед — це не тільки ліки. Французи, до слова, багато років тому дійшли того, що мед, як вино, з часом, якщо його довго, але правильно зберігати, не псується, а змінюється — іншою стає його текстура, колір, смак. А дегустувати його можна так само, як і вино. У французькому сегменті інтернету я виявив, що наприкінці 1980–1990-х років двоє вчених розробили метод дегустації меду на базі тієї самої процедури з вином, використовуючи так зване колесо смаків й ароматів. Воно відоме кожному сомельє або спеціалісту з інших напоїв — кави, чаю. Ми ж переклали адаптоване під мед колесо українською мовою. В ньому вісім основних класів, а далі — підкласи й інші нотки, нюанси, акценти та відтінки, які може знайти в меді дегустатор.
Щоб випробувати це на практиці, ми залучили до процесу нашого друга Олів’є Дюфура, який займається вином. Він спочатку опирався: мовляв, не має до меду жодного відношення. Однак це й було важливо. Як нам вдалося дізнатися, дегустаторів меду взагалі у світі ніде не навчають, крім одного італійського й одного французького університетів. Тож ми просто сіли з Олів’є в його бутику та почали куштувати мед, як вино. Результатом цієї роботи стало створення медової дегустаційної карти — першої в Україні. В ній описано кожний мед, кожна позиція з гастрономічними рекомендаціями.
Крім того, об’єднавши французьке слово miel (мед) і термін «мілезим» (millésime) з виноробства, що означає рік збору врожаю винограду, з якого виготовлено вино, ми придумали поняття «міелізим» — рік збору врожаю меду (знайомі французи були в захваті й навіть радили його запатентувати).
Оскільки наші пасіки не переїжджають із поля на поле, завдяки цьому ми, наприклад, на Миколаївщині отримали гречано-коріандровий мед. Або ж міелізим 2017 року — мед акацієво-конюшиновий із Холодного Яру. Сьогодні також зростає популярність медових міксів. Ми їх теж робимо, але це не наш основний напрям. Наприклад, є мед із червоним перцем — «Гайдамацький» (на честь відомого гурту «Гайдамаки», де я, до речі, граю на ударних інструментах), а мед із маком — МакМед (нічого спільного з корпораціями, в іменах яких є цей префікс).
Самі собі маркетологи
До оформлення бренду ми не залучали жодного маркетолога чи дизайнера. Євген, молодший брат, трохи розбирається у фотошопі. До речі, на кожній банці крім повної інформації про місцевість і якості продукту «Медові брати» вказують ім’я пасічника, котрий виготовив цей мед. Найближчим часом ми отримаємо сертифікат і про те, що наша продукція не містить антибіотиків, хоча для цього доведеться провести досить дорогий аналіз. Відповідно, й ціна у нас відчутно вище, ніж та, за якою споживач може придбати мед на базарі. Хоча всю свою продукцію ми реалізуємо, про експорт поки що не йдеться. Чому? Бо меду в нас небагато — ми не женемося за великими обсягами, а прагнемо до якості. Обсяги теж важливі, але їх нарощуватимемо без поспіху. До того ж українське законодавство сьогодні обмежує можливості для малого бізнесу експортувати мед. Майбутні експортери мають отримати реєстрацію в Держспоживслужбі. Це не погано, однак, аби відповідати законодавчим нормам, потрібно інвестувати у виробничі потужності ще десь приблизно 200 тис. доларів. Таких грошей у нас, як і в більшості пасічників, немає. Тому нині наші клієнти — це насамперед ті, хто стежить за нами в соцмережах, шукаючи щось нове й цікаве, а також кав’ярні, ресторани та готелі. Звісно ж, ми маємо й корпоративних клієнтів — компанії, що беруть наш мед на презенти. Працюємо також із посольствами Франції та США. «Медові брати» прагнуть, аби в майбутньому про українські медові теруари дізнався весь світ.
P. S. Улітку 2018-го Дмитра Кушніра було запрошено національним експертом у Проект ЄС із розвитку географічних зазначень для меду в Україні. Коли об’єднана Європа визнає ті з них, що будуть зареєстровані, це дозволить малим виробникам експортувати свою продукцію з високою доданою вартістю.
Дмитро Кушнір, співзасновник бренду «Медові брати»
газета “АгроМаркет”, жовтень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
