Українські виробники цукру мають найдешевший продукт у Європі, але не мають із цього жодного зиску через неспроможність вийти на зовнішні ринки.
«Наше життя не назвеш солодким» — так розпочинається чи не кожна розмова з власниками заводів і працівниками цукрової галузі. І відразу пояснюють: нині цукрові буряки вирощують, за великим рахунком, лише для забезпечення внутрішніх потреб нашої країни, а колись цукор активно вивозили, і в багатьох країнах світу його цінували за якість.
Президент асоціації виробників цукру «Укрцукор» Микола Ярчук, навпаки, висловлює оптимізм — принаймні поточного сезону показники в цілому по галузі дуже непогані.
«Цукрова кампанія 2014-го завершується, і з 333 тис. га посівів ми отримаємо близько 15 млн тонн цукрової сировини, яку переробимо найближчим часом. У сезон переробки нинішнього року вступили 48 заводів», — повідомляє він.
Завдяки напруженій роботі і аграріїв, і цукровиків поточного сезону маємо добру врожайність — понад 45 тонн/га. Також ми, нарешті, досягли європейських норм виробництва цукру з одного гектара — у межах 6,3 тонни з гектара. Це дасть змогу виробити понад 1 млн 700 тис. тонн цукру, що повністю забезпечує внутрішні потреби нашої держави у цьому продукті. Слід також мати на увазі, що перехідні залишки цукру становлять 344 тис. тонн.
Самі ж виробники говорять про те, що погодні умови допомогли успішно закрити сезон, хоча й нарікають на ціну кінцевого продукту — вона заледве на межі рентабельності.
Гравці: плюс на мінус
На сьогодні лідером із виробництва цукру серед консолідованих гравців є Агрохолдинг «Астарта», що має 8 заводів, що працюють. Крім того, холдинг має намір наступного року інвестувати в розвиток свого бізнесу додаткових 10–20 млн дол. Директор із розвитку та зв’язків з інвесторами «Астарти» Микола Ковальський підкреслив, що «Астарта» планує за ці гроші оновити парк сільгосптехніки, поліпшити логістичну систему, провести модернізацію цукрових заводів і поліпшити технології в рослинництві. Слідом за «Астатртою» ідуть ще два великі гравці ринку — агрохолдинг «Укрпромінвест Агро» (два заводи) й українська «дочка» німецького цукрового гіганта Pfeifer (два заводи).
Водночас можемо спостерігати, як ринок полишають деякі великі гравці. Так, наприклад, другий сезон поспіль не запустили виробництво такі потужні компанії, як «Кернел» і «Укрлендфармінг». Поряд із тим бачимо, як у низки заводів з’являються нові власники, що намагаються спробувати свої сили на цукровому ринку. Поки що можемо казати про чи не єдиний зразок успішного ведення цукрового бізнесу відносно новим в Україні, але не в Європі гравцем — компанією Pfeifer & Langen (Радехівський і Чортківський цукрові заводи). За твердженням директора по сировині ТОВ «Радехівський цукор» Романа Борисюка, це пов’язано з величезним досвідом компанії на світовій арені — адже Pfeifer & Langen належить 25 потужних цукрозаводів по всьому світі. «Торік Чортківський завод переробив 350 тис. тонн буряків, цього — планує заготовити 700 тис. тонн. На такі обсяги підприємство ще не виходило. Радехівський завод цього року має переробити 1,2 млн тонн (торік — 1 млн тонн). На наступний сезон у нас ще амбітніші плани — у Чорткові хочемо вийти на 1 млн тонн. Якщо для європейського виробника це звичні цифри, то для України це майже рекорд», — пояснює пан Борисюк.
Про збільшення площ під цукровими буряками на наступний сезон уже встигли заявити в корпорації «Укрпродсервіс». Цього року компанія зібрала добрий урожай цукрових буряків із площі 2,8 тис. га. Навесні 2015-го планується збільшити площі під культурою до 3,5 тис. га. На сьогодні під них уже оброблено ґрунт і внесено належну кількість рідких і сипких міндобрив. «Виходячи з наших стратегічних розрахунків, сьогодні ми не маємо наміру занадто активно поповнювати банк землі. Акцентуємо на якості виробленої продукції та максимальній віддачі кожного гектара наявної землі. Таким чином, кожен 50-й мішок цукру, вироблений в Україні, буде з наших буряків», — зазначив директор агрохолдингу «Укрпродсервіс» Андрій Баран.
Курс на газову економію
Основна проблема поточного сезону для цукрової галузі, за твердженням гравців ринку, — нестабільна політична ситуація, яка вплинула на плани компаній щодо посівних площ, термінів збирання та запуску цукрозаводів. Вона суттєво «вдарила» по прибутках цукровиків подорожчанням і дефіцитом енергоносіїв. Причому це стосується не лише газу, а й вугілля, мазуту тощо. Тому особливістю поточного сезону можна назвати те, що цукрові заводи, щоб уникнути ще більшої ціни на газ, запускалися набагато раніше, ніж зазвичай — деякі з них почали роботу ще в серпні. Адже ключову роль у зростанні ціни цукру відіграють саме витрати на газ: це близько 42–45% собівартості цукру.
За словами пана Ярчука, із 48 запущених у роботу цукрозаводів 26 переходять на нові види палива, а в найближчі 2–3 роки майже всі заводи мають перейти на альтернативні види палива. «Найбільші консолідовані гравці українського цукрового ринку активно переводять своє виробництво з газового на вугільне пальне. Так, на вугілля перейшли заводи «Укрпромінвест Агро», два заводи «Астарти». Дехто (наприклад, Чортківський цукровий завод) — переходить на мазут. Певні підприємства обрали для себе гібридну схему й почали працювати на системі вугілля + газ, солярка + газ», — підтверджує тенденцію експерт консалтингової агенції «ААА» Олексій Матвійчук.
Директор по сировині ТОВ «Радехівський цукор» Роман Борисюк каже, що модернізація Чертківського та Радехівського цукрових заводів дозволила значно заощадити на газі, який за останній час подорожчав на 50%. «Сьогодні на Радехівському заводі ми витрачаємо лише 27 кубометрів газу на тонну переробки, а це майже так само, як і на європейських заводах», — констатує фахівець.
Крім лідерів галузі на альтернативні джерела переходять і менші гравці. Так, на Кашпирівському заводі говорять, що вартість газу сьогодні надто висока, щоб вести мову про зниження собівартості цукру. Тож єдиний резерв для впливу на цей показник — це перехід до новітніх технологій, зокрема й зменшення енерговитрат. На заводі розповіли, що рік тому на переробку тонни цукрових буряків витрачали 43 кубометри газу, тепер же, провівши модернізацію, знизили цей показник до 30 кубів, а згодом прагнуть вийти на рівень 27–28 кубометрів газу на тонну переробки.
Експорт: тернистий шлях до мети
Собівартість цукру, виробленого в Україні у 2013/14 маркетинговому році, становила, за даними Миколи Ярчука, у середньому 7500 грн/т, а в новому сезоні, зважаючи на зростання цін на енергоносії та інші ресурси, зросла до 9,5–10 тис. грн/т. Водночас «завдяки» обвалу гривні український цукор нині найдешевший на всьому пострадянському просторі. «Якщо вартість тонни цукру в Росії та Білорусі становить 690 дол., у Молдові — 700 дол., то в Україні — лише 680 дол.», — сказав пан Ярчук. Що, своєю чергою, може стимулювати експорт із країни, але лише за умови високої якості продукту.
Директор по сировині Чортківського та Радехівського цукрових заводів Роман Борисюк стверджує, що певні вітчизняні компанії готові конкурувати з європейськими виробниками, але їх занадто мало. Адже у Європі дуже високі вимоги — це має бути продукція І–ІІ категорій. «У Радехові продукція І категорії, у Чорткові — поки що другої. Якщо ж дивитися правді в очі, експорт цукру в Європу — питання навіть не завтрашнього дня. З одного боку, вони й самі забезпечені продукцією, із другого — у нас у цілому смішні обсяги експорту — лише 20 тис. т/рік — це крапля в морі. Якщо ж Європа дасть квоту, припустимо, на 100–200 тис. тонн, то ми будемо стояти першими в черзі за нею», — зазначає пан Борисюк.
Внутрішні квоти на виробництво цукру найближчим часом можуть лишитися незмінними. Також є квота на безмитний експорт цукру з України у Євросоюз в обсязі 20,07 тис. т/рік у рамках Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Наскільки відомо, ця квота не втратить сили й у 2015 році.
Керівник із розвитку бізнесу в СНД німецької компанії Südzucker AG Олексій Угаров, посилаючись на зміни аграрної політики ЄС у цукровій галузі, зазначив, що Євросоюз скасував усі квоти й відкрив ринок для зовнішніх країн світу щодо постачання цукру-сирцю. «На тлі високої врожайності в сирцевої зоні — Бразилії і т. д., ціни на цукор різко впали. Тому сьогодні в галузі мало, хто заробляє. І ця ситуація, швидше за все, триватиме років три-чотири, поки цукровиробники не адаптуються до нових умов політики ЄС в цукровій галузі», — уточнив він.
Із метою стимуляції експортних потоків цукру на початку листопада 2014 р. українські виробники підписали меморандум на період 2014/2015 МР і 2015/2016 МР, одним з основних положень якого є створення на кожному цукровому заводі експортного фонду продукції, виробленої з бурякової сировини, в обсязі 20% загального її виробництва та прийняття активних заходів із розширення експорту цукру. Зазначені обсяги цукру зберігатимуться на складах його виробників.
«Ми ведемо перемовини про те, щоб відправити 400–450 тис. тонн цукру на експорт. Ураховуючи ситуацію з доларом, у нашій продукції дуже зацікавлені країни Сходу, Африки та ЄС. Ми вже спробували вивезти в межах європейської квоти 20 тис. тонн українського солодкого продукту й отримали схвальні відгуки про його якість», — прокоментував пан Ярчук.
Єдине, що може суттєво скоригувати роботу заводів наступного року, це імпорт сировини з-за меж країни, про який заявляють певні посадові особи. «Потрібно перестати говорити про необхідність завезення цукру-сирцю з-за кордону, адже, якщо ми почнемо імпортувати, то це фактично вб’є галузь — слід буде вже наступного року зменшити посіви на 100–150 тис. га, а це є неприпустимим», — критикує ці наміри Микола Ярчук.
Ірина Глотова
журнал The Ukrainian Farmer, грудень 2014 року
The Ukrainian Farmer
