Конкуренція за якісне зерно на внутрішньому ринку зростає. Чому агровиробники не можуть отримати за свою продукцію належну ціну?
Фермери й трейдери нині намагаються спрогнозувати свої майбутні прибутки. Всі хочуть знати, чого та скільки подарує нам цьогоріч українська земля. А хвилюватися є про що, бо починаючи з березня під впливом спекотної й доволі сухої весни всі аналітики постійно скорочували власні оцінки майбутнього врожаю. Якщо волога та сніжна зима давала підстави очікувати на майбутній експорт зерна в обсязі 47 млн тонн за загального виробництва майже 68 млн тонн, то вже тепер ці прогнози скоротились до 44 та 64,8 млн тонн, відповідно. На початок червня ProAgroGroup прогнозує на сезон 2018/19 МР виробництво пшениці в Україні на рівні 27,8 млн тонн, ячменю — лише 7,5 млн тонн, а кукурудзи — майже 27 млн тонн.
Оскільки тенденції минулого року щодо будівництва переробних потужностей в Україні найшвидше будуть збережені, конкуренція за якісне зерно на внутрішньому ринку зросте. І що більшої ваги набуватиме проблема якості (й, відповідно, адекватної винагороди), то гостріше стоятиме питання стандартизації й обліку зернового ресурсу. Щоправда, на ринку нині якось дуже тихо. Вже рік як скасовано Інструкцію про ведення обліку операцій з зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, що затверджена наказом Мінагрополітики України від 13.10.2008 №661 (в професійному обігу — Інструкція 661). Десятки семінарів і конференцій загострювали увагу функціонерів й аграрної спільноти на тому, що відсутність єдиного підходу — це ненормально й неправильно і… нуль на виході. А новий сезон, на хвилиночку, вже за місяць…
Положення кожного нормативного документа встановлюють певну систему чи по рядок дій для тих, кого, це стосується. У разі з Інструкцією 661 — правила поводження із зерном: як приймаємо, як чистимо, сушимо, відвантажуємо, рахуємо втрати, як відображаємо кожну операцію в бухгалтерському обліку. Інструкція була прямою спадкоємицею цілої низки інших таких документів, що вели свою історію з далеких часів радянської системи хлібопродуктів, накопичуючи досвід про технології зберігання зерна. І це був єдиний документ, який до того ж давав ще й принципи кількісно-якісного обліку зернового ресурсу. На всіх елеваторах бухгалтерські програми 1С були (і є) організовані з урахуванням положень Інструкції та з використанням формул і алгоритмів, які вона запроваджувала як обов’язкові. Тобто всі учасники ринку послуговувалися єдиним підходом щодо поводження із зерном і відображення відповідних операцій у бухгалтерському обліку. Що ж змінилося в бухобліку після скасування Інструкції? Здебільшого він, як і раніше, живе її положеннями. Ніхто не став вигадувати велосипед — перед початком сезону 2017/18 ринок був стурбований тим, як легалізувати той, що вже є.
Ринок самоорганізувався…
Перший і найпростіший варіант — у договорах із поклажодавцями домовляємося, що діємо за положеннями Інструкції 661 (з усіма її додатками, формулами й алгоритмами, незважаючи на те, що її скасували). Мовляв, ми так захотіли і домовилися. Інший варіант трохи складніший — коли підприємство розробляє внутрішній регламент, у якому відображає ту саму Інструкцію і, найшвидше, практично той самий набір документів. Далі домовляємося про це з поклажодавцями в договорах зберігання й працюємо. Третій варіант найскладніший: усі ключові моменти щодо втрат і їх обліку акуратно з Інструкції переносимо в договір зберігання, який стає пухким, наче один із томів повного зібрання творів класика, а разом із договором затверджуємо всі форми облікових документів, які також беремо з тієї самої Інструкції.
Ринок, як свідчать усі ці варіанти, спромігся самоорганізуватися. Проте що далі? Єдиного системного документа так і немає. Відтак, якщо власник елеватора захоче рахувати втрати фермера/виробника по-іншому, додавши власного креативу, то матиме повне законне право це зробити. Достатньо змінити кілька рядків і кілька цифр у договорі зберігання чи у внутрішньому регламенті — і вуаля! Можна посперечатися й згадати про принцип конкурентного підходу: повезуть на той елеватор, де об’єктивніше рахують. Разом із тим обговорюваною гіпотетичною палицею «о двох кінцях» є «Укрзалізниця», яка красномовно розповідає виробнику про свої наміри щодо закриття левової частки станцій. Утім, можна тільки здогадуватися, про яку конкуренцію йтиметься в умовах, коли частина елеваторів належить агрохолдингам і використовується зазвичай лише у власних цілях, а частина — будуть просто нецікаві ринкові з погляду логістики. Тож у фермера/виробника не буде вибору.
Без прав і належної маржі
Вибір, власне, й сьогодні невеликий. Чи багато охочих дискутувати з елеваторами щодо положень договору зберігання, які їх не влаштовують? А якщо й дискутують — чи погоджуються елеватори на зміни? Практично ніколи, бо форма договору зберігання проходить кілька стадій внутрішніх узгоджень власників елеваторів. Тож одна річ, якщо такий документ відповідає загальнозрозумілій системі правил, ухвалених на загальнодержавному рівні, й зовсім інша — коли йдеться про власний внутрішній регламент й інтереси окремої компанії. Чи потрібен нам єдиний обліковий системний документ? Однозначно потрібен! Утім, він має враховувати всі сучасні реалії. Годі вже дублювати електронний облік тоннами паперових документів. Слід чітко прописати процедуру прозорого електронного обліку й відповідальність елеватора за його організацію, неможливість унесення численних коригувань в електронний облік технологічного процесу, а також відповідальність тих, хто має персональний цифровий підпис. Звісно ж, усі ці деталі потребують активного обговорення в аграрних колах і в профільних асоціаціях.
Що у нас із зерном?
І наостанок — про змішування зерна, законна неможливість якого на елеваторах, власне, й спричинила скасування обговорюваного документа. Ми сьогодні, зауважу, не сперечаємося про те, скільки за фактом класів і якого зерна народить українська земля. Мова про те, що в деяких культурах, згідно з вітчизняними стандартами, їх є по кілька в принципі (пшениця — шість класів, ячмінь — три класи, кукурудза — три класи тощо). Логічно, що зберігається все це багатство окремо — принцип поділу зерна на класи базується на якісній відмінності, і вона, що цілком логічно, відбивається в ціні.
Ні для кого не є секретом, що зерно для експортних партій на портових терміналах міксували завжди. Цілком зрозумілим є прагнення трейдерів максимально спростити й без того тернистий шлях до експорту через перешкоди логістики, бюрократії та нестабільних податкових норм. Оскільки ми експортуємо 60–70% вирощеного врожаю, ця чималенька частина нашого агровиробництва має красиво й без проблем, зокрема й репутаційних (як для компаній, так і для держави) виїхати до своїх покупців різними шляхами — водними, автомобільними та залізницею. Та для цього слід актуалізувати стандарти на зерно. Проаналізувати всі варіації стандартів якості, що є найбільш запитуваними на ринках збуту української зернової продукції — і відобразити їх у стандартах внутрішніх. Тоді горезвісне змішування відбуватиметься в момент приймання зерна на лінійний елеватор і враховуватиметься за прозорим технологічним ланцюжком. А з елеваторів у порти відвантажуватиметься товар зрозумілої вже експортної якості. І, відповідно, в трюми завантажаться однорідні партії зерна. А сільгоспвиробники, у свою чергу, нарешті матимуть чітке розуміння, чому отримують за своє зерно відповідну ціну.
Анна Халімончук, Марія Колесник, аналітики аграрних ринків
газета “АгроМаркет”, червень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
