|
| Павло Збінський |
Успіх будь-якої справи, за яку ви беретесь з усієї душею й самовіддачею, гарантований, вважає власник приватного господарства «Збінський» Павло Збінський.
Міський житель, колишній водій, інженер з охорони праці, а потім адміністративний директор фармацевтичної компанії — Павло Збінський із самого дитинства мріяв мати власну ферму. Проте в дорослому житті про неї довелося забути — було багато роботи, одруження, діти, повноцінне життя, але далеке від аграрних буднів. Проте згодом так склались обставини, що все, про що він мріяв, почало матеріалізуватися. Сьогодні пан Павло має індичу ферму, бджолярство, вирощує лохину — все, про що мріяв і навіть більше. У приватній розмові на моє запитання: навіщо вам це потрібно — Павло Збінський відповідає: «Бо хочу, щоб нашим прізвищем пишався онук. Тому й будую свою справу так, щоб із часом передати її у спадок». Про те, як все починалось і які кроки привели компанію до успіху, Павло Збінський розповів журналу «Наше Птахівництво».
– Пане Павле, розкажіть, як сталося, що ви — міський житель — вирішили перебратися в село й розпочати фермерство? Чому ваш вибір пав саме на птахоферму?
– Я завжди мріяв мати власну ферму. Хоча ні я сам, ні дружина ніколи не працювали в селі й мало що знали про сільське господарство. Та з появою дітей почали замислюватися над тим, щоб годувати їх екологічно чистою їжею. Насамперед вирішили придбати невелику земельну ділянку в селі — 0,5 га, використовували її як дачу, де вирощували різну городину. Із цього все й почалося. Вагомим стимулом для мене стала криза 2008–2009 рр., коли я вже серйозно розмірковував про власну справу. Тоді й народився в моїй голові цей проект індичого господарства. Спершу завезли 40 голів птиці. Купували її в господарстві Харківської області. Виростили — на фіналі отримали 39 індиків по 20 кілограмів кожен. Куди реалізовувати їх, ми не знали, тож більшу частину роздали друзям. На наступний раз завезли вже 150 голів птиці. До цього часу вже спрацювало «сарафанне радіо», й охочих купити в нас індика було більше, ніж ми виробляли. Таким чином ми дійшли до кількості в 500 голів.
– Коли ви будували птахоферму, то ще працювали звичайним інженером. Де брали кошти для розвитку бізнесу?
– Оскільки ми не відразу почали вирощувати індиків у кількості 500 голів, а нарощували виробництво поступово, то й кошти вкладалися поступово. Єдине, для чого довелося взяти кредит, — будівництво власного будинку поруч із пташниками. Все інше — реінвестували, і я розширював виробництво вже за зароблені кошти: будував технологічні приміщення тощо. Коли ми ще вирощували птицю, її розкупили наші клієнти — тобто я брав авансовий платіж за ту птицю, яка ще вирощувалась. На ці гроші купував корми, потрібне устаткування тощо. Так я збудував і забійний цех. Потім ми вже вийшли на самоокупність, й індик повністю на себе почав «заробляти».
– Скільки часу пройшло від старту до самоокупності?
– Близько п’яти років. Я думаю, що якби відразу вклали потрібну суму й завезли 500 голів птиці, то період самоокупності скоротився б майже вдвічі.
– А якщо відразу вкласти всю суму, скільки б інвестицій знадобилося для будівництва такого господарства?
– На сьогодні — десь 50 тис. доларів. Сюди входить: закупівля молодняку, обладнання, ветеринарні препарати, будівництво пташників, забійного цеху тощо.
– Нині тема дрібного фермерства не нова, й до вас чимало людей спробувало свої сили в індиківництві. Та успішних невеликих індичих господарств в Україні все ще дуже мало. У чому секрет вашого успіху? Ви не те що тримаєтесь на плаву, а ще й отримуєте нормальний прибуток.
– Перше — я не прагну швидкого успіху, а також одразу великих обсягів виробництва. Це дозволило нам розвиватися без залучення кредитів. Нехай ми йшли до такого обсягу виробництва довше і, можливо, важче, але без зайвих фінансових зобов’язань.
Друге — у нас сімейний бізнес. У ньому працюють віддані люди, які максимально зацікавлені в результаті й дбають про завтрашній день підприємства. Спрощене оподаткування, відсутність найманих працівників полегшують податковий тягар підприємства. І третє — ми працюємо без посередників: реалізуємо птицю безпосередньо нашому клієнтові. А це забезпечує нам щонайменше 30% доданої вартості.
Таким чином, ми не платимо відсоткові ставки по кредитах, не залучаємо додаткову робочу силу, не працюємо з посередниками — всі ці кошти залишаються в нас.
Багато невеликих господарств закрилися саме через тяжкий кредитний тягар, коли вкладали відразу велику суму грошей, а для отримання результату потрібен був час. Таким чином, господарство ставало уразливим до будь-яких найдрібніших проблем, бо за кредитами треба було платити щомісячно, а прибутку доводилося чекати.
Ще головною особливістю нашого сімейного бізнесу є те, що нам усім це цікаво. В нашому господарстві працюють моя дружина, обидві наші дочки, мій брат і мама дружини. Нікого не треба підганяти чи надихати. Кожен із нас зацікавлений в результаті й мотивований. Ніхто не працює силоміць чи по змушенню, ніхто не краде — всі працюють на себе. І цей чинник далеко не на останньому місці серед причин нашого успіху.
Мене особисто також дуже надихає той факт, що все, що я роблю й будую нині, я передам у спадок своїм онукам. Я не живу тільки у розрізі сьогодення.
До того ж нам потрібно більше, ніж гроші. Важливо, щоб від справи були позитивні емоції. Я отримую задоволення від свого бізнесу, отримую багато вдячних відгуків за консультації з індиківництва, за якісно вироблену продукцію. Це і є те багатство, що дорожче за гроші.
– Чи намагаєтесь якось диверсифікувати ваш бізнес, адже не завжди можна гарантувати стабільні прибутки в індиківництві?
– Так, обов’язково. Я ще маю бджільництво. Нещодавно ми почали вирощувати лохину й уже непогано на цьому заробляємо. Обидва ці бізнеси дуже перспективні — ніші вільні, ринок цією продукцією не насичений. Я вже не кажу, скільки перспектив може бути пов’язано з переробкою цієї продукції.
Наприклад, лохину на сьогодні реалізуємо тільки свіжою. А насиченим вважається ринок тоді, коли щонайменше 50% виробленої продукції спрямовують на переробку.
– Скільки часу у вас все це потребує?
– Лохина — сезонний бізнес. На період збору ми залучаємо додатково робочу силу (в основному це друзі наших дітей), в інший час це не потребує особливих трудовитрат. Індиківництво потребує цілодобового нагляду тільки в період посадки індичат. У цей час протягом двох тижнів ми всі по черзі наглядаємо за ними цілодобово. До посадки пташенят ми готуємось найретельніше: приміщення дезінфікуємо пінними препаратами (поперемінно за діючою речовиною). Проте, вважаю, найкраща дезінфекція — сонячні промені у приміщенні, повітря й тривалий санрозрив. Усе це в нас є. Пів року приміщення, де утримуємо індичат, пустує.
Перед посадкою пташенят прогріваємо приміщення й підлогу. На підлогу насипаємо тирсу, завершуємо аерозольною дезінфекцію. Потім вивантажуємо індичат і розсаджуємо їх по секторах — 250 голів у кожному. Це важливо для того, щоб індичата мали достатньо простору й не пошкоджували одне одного. Відразу після посадки проводимо вакцинацію.
– Корм для птиці самі виготовляєте чи купуєте?
– Рослинну сировину для корму я не вирощую та й спеціального обладнання для виготовлення комбікорму в мене немає. Раніше я закуповував рослинну сировину у фермерів у період жнив, коли ціна на неї найнижча. А нині взагалі я перейшов на таку схему роботи: закуповую в серпні потрібну мені кількість зерна на рік в одного й того самого фермера, але відвантажую його не відразу, мірою потреби.
Обов’язково регулярно здаю зерно в лабораторію. Таким чином я не витрачаюся на зберігання зерна, усушку тощо. Потім за давальницькою схемою на комбікормовому заводі із цього зерна за моїми рецептурами виготовляють корм. Усі етапи виробництва я контролюю особисто — дозування, ефективність змішування тощо.
Ще раніше я купував готовий комбікорм за віковими групами. Проте результати вирощування, конверсія корму були набагато гірші. Я не знав, яку рослинну сировину використовує виробник корму, чи кладе в достатній кількості заявлені компоненти корму тощо. Теперішня ж схема повністю прозора й передбачувана. Результати відгодівлі значно покращилися. Правильна годівля також дозволяє нам заощаджувати на ветпрепаратах, оскільки птиця має досить високий імунний статус. Витрачаємося тільки на вакцини.
– Скільки загалом птиці ви утримуєте на вирощуванні?
– На вирощуванні в нас 500 голів. Ми принципово не нарощуємо поголів’я, бо це якраз оптимальна кількість птиці і щодо біобезпеки в господарстві, і щодо бажаних заробітків.
Однак на посадку ми купуємо близько 1000 добових індичат. Потім половину з них реалізуємо в місячному віці — інші залишаємо на вирощування.
– Чому саме індича ферма? Чому не перепілка, бройлер чи інша птиця?
– Тому що з індичкою непросто. А чим складніше виробництво, тим менша конкуренція. Це дуже вагомий важіль у моєму виборі напряму виробництва. До того ж індичка — птиця всіх релігій, що дає широкі можливості для її реалізації. До нас в господарство приїжджали мусульмани, навчали, як правильно забивати птицю за їх традиціями. Тож можна сказати в нас є і не сертифікований поки що напрям продукції Халяль.
– Куди діваєте вироблений послід? Чи виникають проблеми з його утилізацією?
– Взагалі немає із цим проблем. Ми викопали й обладнали яму, де компостуємо послід. Охочих забрати його як органіку для своїх полів дуже багато. Користуюся цим для налагодження контактів із моїми односельчанами — роздаю їм послід безкоштовно. До нас регулярно приїжджає ветеринарна інспекція — перевіряють цехи, умови вирощування птиці й, звичайно, контролюють процеси утилізації посліду. Оскільки наше господарство розташоване в межах села, вимоги досить сурові. Проте ми самі зацікавлені в чистоті й екологічній безпеці, бо живимо на території господарства.
– Які ваші плани щодо розвитку? Чи нарощуватимете поголів’я? Можливо створюватимете нові бізнес-напрями?
– Поки що не плануємо збільшувати поголів’я. Та кількість птиці, що ми сьогодні утримуємо, — оптимальна. Будемо тільки покращуватись і вдосконалюватися — тобто розвиватися не кількісно, а якісно.
Вікторія Дичаковська
журнал “Наше Птахівництво”, березень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Наше птахівництво” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Наше Птахівництво
