Тваринництво

Птиця в безпеці

Птиця в безпеці

Вакцинування живими вакцинами забезпечує високу ефективність захисту птиці проти метапневмовірусної інфекції, сформовану протягом дуже короткого періоду часу.

 

Метапневмовірус (МПВ) — це збудник інфекційного ринотрахеїту індичок і причина появи синдрому опухлої голови у бройлерів, курей-несучок і птиці батьківського стада.

 

Протягом останніх років спостерігається прогресивна динаміка розповсюдження цієї хвороби.

 
 

 

Патогенез метапневмовірусу

 

Горизонтальна передача вірусу здійснюється шляхом прямого або непрямого контакту з назальними, респіраторними виділеннями від хворої птиці. На птахофабриках спостерігають високий рівень серопревалювання у продуктивної птиці. Однак слід зазначити, що наявність високих титрів антитіл у птиці не завжди супроводжується клінічними симптомами. Метапневмовірус реплікується у верхніх дихальних шляхах птиці будь-якого віку. Вірус також може уражати репродуктивні органи птиці.

 

Реплікація МПВ відбувається в клітинах миготливого епітелію носових ходів і в трахеї, спричиняючи деформацію і втрату війок слизової оболонки. Це сприяє активному проникненню вторинної патогенної мікрофлори, яка утруднює й погіршує перебіг патологічного процесу. Через 24 год після інфікування вірус може бути виявлено в носовій порожнині та трахеї птиці. Максимальна кількість вірусу накопичується за 3–6 днів після зараження.

 

Для промислових птахівничих підприємств актуальним є метапневмовірус субтипів А і В.

 

Багато вчених у своїх дослідженнях показували існування перехресного захисту вакцинних штамів за експериментального зараження метапневмовірусу субтипів А і В. Було доведено, що вплив метапневмовірусу субтипу В запобігав розвитку симптомів після експериментального зараження вірусом суб типу А. Такий перехресний захист не спостерігали за аналогічного експерименту із субтипом А і наступним зараженням субтипом В. Можна припустити, що імунізація штамами вірусу субтипу В ефективніша за штами підтипу А. Крім того, польові дослідження в різних країнах указують на те, що польовий метапневмовірус субтипу В спричиняє серйозніші клінічні ознаки і є складнішим щодо контролю та впровадження програм вакцинації.

 

Інкубаційний період в індичок, курей-несучок і батьківських стад залежить від різних чинників: інфекційний тиск польового збудника, проблеми менеджменту й біологічної безпеки, стрес, санітарно-гігієнічні проблеми тощо. Чим гірше справи з переліченими вище чинниками, тим раніше можна спостерігати розвиток клінічних проявів захворювання, пов’язаних із метапневмовірусом.

 

В індичок на відгодівлі реплікація вірусу локалізована й обмежується верхніми дихальними шляхами — фаза віремії досить коротка. Реплікація як ослаблених, так і вірулентних штамів МПВ, триває близько 10 днів. Гістологічні й імуноцитохімічні дослідження показали найвищий рівень реплікації вірусу в носових пазухах. Це спричиняє важкий риніт із підвищеною секрецією слизу, десквамацією епітелію слизової оболонки, часткову гніздову втрату війок, гіперемію, легку мононуклеарну інфільтрацію в підслизовій оболонці.

 

Також, при високому рівні реплікації патогену у носових ходах спостерігають цитоплазматичні еозинофільні тільця включення у клітинах війчастого епітелію слизової оболонки.

 

Реплікація МПВ у трахеї й легенях також можлива, однак трапляється досить рідко.

 

На 3–4-й день після інфікування розвивається катаральний риніт із гнійним ексудатом. Ці клінічні прояви супроводжуються пошкодженням слизової оболонки й значним мононуклеарним запаленням в підслизовій оболонці носових ходів. Іноді можуть спостерігатися ураження у трахеї, на кон’юнктиві й інших тканинах.

 

Менш серйозні респіраторні прояви інфекції спостерігаються в індичок-несучок. Проте МПВ може стати причиною зниження виробництва яєць до 70%. Крім того, протягом періоду відновлення, який триває до трьох тижнів, можливе зниження і якості яйця. В експериментально інфікованих індичок-несучок вірусна реплікація спостерігалася як в дихальних, так і в статевих шляхах аж до 9-го дня після інфікування.

 

Метапневмовірусна інфекція є причиною розвитку синдрому опухлої голови у курей. Цей синдром характеризується розвитком респіраторних симптомів, апатією, набряком голови, підочноямкових пазух й одностороннім або двостороннім периорбітальним набряком. Ці симптоми часто супроводжуються церебральною дезорієнтацією, кривошиєю, опістотонусом. Хоча смертність птиці зазвичай не перевищує 1–2%, захворюваність може досягати й 10%, а також негативно впливає на репродуктивні показники птиці.

 

Клінічні ознаки метапневмовірусної хвороби

 

У курчат-бройлерів клінічні ознаки характеризуються респіраторними проявами у 20–35-денному віці й зазвичай обмежуються верхніми дихальними шляхами (трахея, носові пазухи). Найхарактернішими симптомами цього захворювання є: чхання, кашель, виділення з носа, кон’юнктивіт і набряк пазух.

 

Інфекція, спричинена МПВ, сприяє розвитку й клінічному прояву вторинних респіраторних інфекцій у курей та індиків, що було продемонстровано з використанням низки респіраторних патогенів. Таким чином, класична клінічна картина може бути ускладнена вторинними бактеріальними інфекціями, зазвичай це — E. coli, O. rhinotracheale й ін.

 

Порушення діяльності нервової системи в курчат-бройлерів після інфікування МПВ виявити важко через короткий період життя птиці.

 

Вторинні інфекції й невідповідні умови утримання птиці — визначальні чинники ступеня тяжкості прояву клінічних ознак. Особливо добре це спостерігається на бройлерах. Стрес є пусковим механізмом в розвитку більшості клінічних ознак захворювання незалежно від типу птахівничого виробництва. Серед таких стрес-чинників це — вихід на пік продуктивності в несучок і батьківських стад, висока щільність посадки.

 

У батьківських стад і несучок клінічні ознаки ураження респіраторної системи за метапневмовірусної інфекції дуже схожі з такими в індичок. Класичними проявами впливу МПВ на репродуктивну систему курей є зменшення несучості й погіршення якості шкаралупи яєць. Також можуть спостерігатися нервові симптоми, такі як кривошия й опістотонус.

 

У невакцинованих батьківських стад бройлерів крім зазначених вище клінічних ознак може також розвиватися черепний остеомієліт. Це відбувається через поширення вторинної бактеріальної інфекції від середнього вуха. Зазвичай розвиток клінічних ознак у несучок і в батьківських стадах тісно пов’язаний із початком продуктивного періоду життя. Саме тому значно рідше можна виявити виражену клінічну картину метапневмовірусної інфекції в період вирощування птиці. З другого боку, встановити, чи був контакт птиці з МПВ, досить просто завдяки використанню ІФА.

 

Діагностика

 

Діагноз, що ґрунтується на клінічних даних, не є надійним — його можна взяти до уваги тільки як орієнтир диференціальної діагностики. Остання має містити диференціацію великої кількості респіраторних захворювань (мікоплазмоз, орнітобактеріоз, інфекційний бронхіт, низько патогенний пташиний грип (LPAI) тощо).

 

Остаточний діагноз має бути поставлений шляхом інтерпретації результатів лабораторних досліджень — серологічної й молекулярної діагностики. Слід зазначити, що молекулярна діагностика має свої обмеження. Це зумовлено коротким періодом локалізації вірусу в тканинах.

 

Найкращий варіант полягає в одночасному застосуванні кількох методів діагностики захворювання. Залежно від цілей і можливостей проведення лабораторних досліджень діагностика метапневмовірусної інфекції у курчат-бройлерів може бути проведена із запровадженням таких алгоритмів:

 

1. За можливості послуговуватися тільки методом ІФА:

 

• якщо клінічні прояви мають гострий характер і проявляються на 2–3-му тижні життя, відбір сироваток крові проводять за перших клінічних ознак і через 2–3 тижні після цього. Також треба диференціювати хворобу Ньюкасла, інфекційний бронхіт;

 

• коли спостерігаються помірні респіраторні проблеми впродовж відгодівлі та за зниження виробничих показників у кінці відгодівлі, рекомендується відбирати зразки від птиці на забої.

 

Слід уникати відбору проб для ІФА до 14-денного віку, оскільки існує можливість виявлення материнських антитіл. Винятком є випадки, коли метою відбору проб є саме оцінювання материнських антитіл, тоді забір зразків бажано проводити у птиці віком у 2–3 дні.

 

2. За можливості застосовувати ІФА й молекулярну діагностику (ПЛР):

 

• за перших клінічних проявів потрібно відібрати зразки (змиви з носових пазух, трахеї, периорбітальних синусів) для ПЛР дослідження;

 

• не слід відбирати проби від птиці з найважчими клінічними проявами. Рекомендується відбирати матеріал на дослідження від тих особин інфікованого стада, у яких клінічні симптоми виявлено на початковій стадії;

 

• для ІФА-дослідження потрібно відібрати зразки сироваток крові від птиці із цього самого стада у віці забою.

 

Метод контролю метапневмовірусу в бройлерів

 

Основною проблемою, пов’язаною з МПВ у бройлерів, є респіраторні симптоми. Для боротьби з названою інфекцією в курчат-бройлерів дієвим є вакцинування саме живими вакцинами. Застосування інактивованих вакцин проти МПВ не рекомендується з кількох причин:

 

• вона містить ризик із боку якості тушки на забої через неабсорбовані залишки вакцини;

 

• процес вакцинації інактивованими вакцинами та вакцинація молодих курчат масляними вакцинами спричиняє стрес, що впливає на ріст птиці й однорідність партії;

 

• імуноглобуліни класу Ys (IgYs) генеруються тільки інактивованими вакцинами або материнськими антитілами. Вони показали низьку ефективність у запобіганні інфекції дихальних шляхів в індичат й добових курчат, після зараження вірулентними штамами МПВ;

 

• метапневмовірус може інфікувати птицю з високими титрами материнських антитіл;

 

• Незважаючи на те, що материнські антитіла можуть обмежити вірусну реплікацію й екскрецію, вони не запобігають ураженню верхніх дихальних шляхів. Це пояснюється тим, що материнські антитіла працюють в період віремії, який спостерігається вже після розвитку патологічних змін в респіраторних шляхах птиці.

 

Ефективність живих вакцин в основному полягає у формуванні місцевого імунітету у верхніх дихальних шляхах, який генерується в тканинах-мішенях. Цей імунітет ґрунтується на роботі клітинно-опосередкованого імунітету й продукції секреторних імуноглобулінів класу А (sIgA) у слизовій оболонці.

 

Опубліковано багато робіт, де описано, що саме клітинний імунітет забезпечує основний захист від МПВ. Наприклад, вакциновані індичата, у яких не детектували імуноглобуліни класу G в сироватці крові, були захищені від зараження вірулентним МПВ.

 

З огляду на те, що найважливішим є формування місцевого імунітету в тканинах-мішенях, методом вибору для вакцинації є безпосереднє введення вакцини в цільові для реплікації вірусу тканини. У цьому разі для формування місцевого імунітету у верхніх дихальних шляхах найкращими методами вакцинації живою вакциною проти метапневмовірусу є інтраокулярна вакцинація, або крупнокрапельний спрей.

 

Проте Ганапас (Ganapathy) із колегами продемонстрували в лабораторних умовах ефективність вакцинації проти зараження метапневмовірусом, застосовуючи різні методи вакцинації (інтраокулярна вакцинація, крупнокрапельний спрей, випоювання). Слід додати, що в їх дослідженні випробування проводили тільки з вакцинним штамом, тому ми не можемо спрогнозувати ефективність усіх вакцин. Було зазначено, що вакцини проти МПВ не впливають на ефективність вакцинації проти хвороби Ньюкасла. Також в разі застосування вакцин проти МПВ разом із вакцинами класичних штамів проти інфекційного бронхіту (IB) не спостерігалося змін ефективності захисту проти обох захворювань.

 

Ефективними і вже звичними програмами вакцинації, які проводять для курчат-бройлерів, є ті, у яких живі вакцини вводять інтраокулярно або великокрапельним спреєм в період з 0-го по 7-й день життя.

 

Штам 1062 для контролю метапневмовірусу

 

Живі вакцини проти інших захворювань, таких як хвороба Ньюкасла, зазвичай оцінюються на основі сероконверсії, отриманої із застосуванням ІФА. У цьому разі сероконверсія потрібна для захисту від хвороби Ньюкасла, оскільки цей вірус уражає різні тканини й органи птиці (трахею, легені, ендотелій судин, шлунок, мозок тощо), водночас МПВ у бройлерів має тільки одну тканину-мішень —миготливий епітелій верхніх дихальних шляхів. Через це немає потреби в синтезі високого рівня IgG, аби забезпечити хороший рівень ефективності, що й довели у своєму дослідженні Ганапас (Ganapathy) і Джонс (Jones) у 2007 році.

 

Для підтвердження своєї гіпотези вони провели дослідження на SPF-курчатах, які були вакциновані на 2-й день життя двома вакцинами субтипу B від різних виробників. Після цього на 21-й і 49-й дні життя також було проведено експериментальне зараження. Дві вакциновані посадки птиці показали захист без будь-яких істотних розбіжностей із боку запобігання прояву клінічних ознак, хоча існує значна різниця в показнику середнього значення титрів антитіл, виявлених методом ІФА до і після експериментального зараження. Ці результати були аналогічними до результатів Хавєра Санза Корелла із колегами, опубліковані у 2015 році. Вони також порівнювали ефективність роботи та рівень сероконверсії двох вакцин субтипу В проти МПВ, проте на тест-системі ІФА CIVTEST TRT.

 

Міжнародне епідемічне бюро у своїх рекомендаціях щодо контролю метапневмовірусу не зазначило жодного методу для контролю ефективності вакцинації проти МПВ на основі ІФА.

 

Розуміння механізму роботи вакцинного штаму й особливостей формування імунітету проти МПВ дає нам чітке уявлення про успіх проведеної вакцинації. Найбільш об’єктивним способом оцінювання успіху програм вакцинації є порівняння зоотехнічних результатів вакцинованих і не вакцинованих посадок птиці.

 

Одне з досліджень в галузі вакцинопрофілактики бройлерів проти метапневмовірусу було проведено в Бразилії на птахофабриці, де раніше спостерігалися гострі клінічні прояви цього захворювання. Польові дослідження показали, що після вакцинації птиці в добовому віці штамом 1062 субтипу В методом крупнокрапельного спрею показники на фабриці значно поліпшилися. Птиця також була одночасно вакцинована в інкубаторі й проти інфекційного бронхіту (штам H120) методом крупнокрапельного спрею. Це дослідження було проведено на одній птахофабриці протягом чотирьох послідовних циклів: два — перед застосуванням вакцини на основі штаму 1062 підтипу B, два — після вакцинації. Результати цих досліджень в динаміці наведено в таблиці.

 

Таким чином, застосування живих вакцин показало високий рівень ефективності розв’язання проблеми протягом дуже короткого періоду часу. А вакцина на основі штаму 1062 субтипу В являє собою відмінний варіант для швидкого та ефективного контролю проблем, пов’язаних із МПВІ у бройлерів, несучок, батьківських стадах і індичок.

 
 

Хав’єр Санс Корелла, продакт-менеджер DVM Corporate Group, підрозділ птахівництва Hipra (Іспанія).

Переклад: Ольга Іващенко, представник технічної підтримки в країнах СНД, Laboratorios Hipra Sa

журнал “Наше Птахівництво”, березень 2017 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Наше птахівництво” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Інші статті в цьому журналі
Наше Птахівництво
Наше Птахівництво
Наше Птахівництво
2
Статті з журналу:

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ