Українському уряду дивним чином вдається так підтримати АПК, щоб і попіаритися, і нічого не витратити.
За даними асоціації фермерів, із загальної суми 6,326 млрд гривень, виділених із бюджету на підтримку аграріїв поточного року, станом на середину жовтня було використано тільки 436,2 млн. Із 1174 сільськогосподарських підприємств, що отримали таку допомогу, тільки 262 — це фермерські господарства, яким перепало аж 21,3 млн гривень.
За іншими напрямами так званої «підтримки» — картина приблизно така сама. Наприклад, на відшкодування вартості вітчизняної техніки й обладнання з 945 млн гривень використано лише 171,970 млн. І кому вони перепали, виявити неможливо, адже кошти надходять не до аграріїв, а в банки, що беруть участь у програмі.
Завідувач відділу податково-бюджетної політики Інституту аграрної економіки Леонід Тулуш стверджує: загалом на середину жовтня за програмами підтримки АПК рівень освоєння бюджетних коштів становить близько 27%. Щоправда, по деяких напрямах він вищий за цей показник, але якраз за програмами, на які було виділено найбільше коштів, їх освоєно найменше. Це програми підтримки тваринництва та фермерських господарств. За останньою взагалі використано менше ніж 2% хваленого «фермерського мільярда» — майже нуль…
Не спрацювали напрями «Компенсація відсотків по кредитах» і «Компенсація вартості об’єктів, профінансованих за рахунок банківських кредитів». Чому? Насамперед тому, що комерційні банки кредитують малих аграріїв неохоче, адже в тих зазвичай немає ліквідної застави. Якщо якийсь банк і погодиться, то за підвищеними відсотками — за ризик. Тут держава могла б виступити поручителем — але, на жаль, не хоче.
Вітчизняний — на скільки?
Ще цікавий момент: на кінець серпня не використано було понад 748,5 млн гривень на компенсацію вартості сільгосптехніки вітчизняного виробництва. Фахівці попереджали, що так воно й буде, адже великі сільгоспвиробники воліють купувати потужнішу, продуктивнішу (і нема де правди діти — якіснішу) закордонну техніку. А щодо малих, то тут діє інша завада: щоб отримати компенсацію за придбану сільгосптехніку, треба зібрати цілі стоси паперів і пройти всі сім кіл бюрократичного пекла. Тому-то програму компенсації вартості придбаної сільгосптехніки провалено: освоєно аж 172 млн із 945!
А більше й бути не могло: якщо весь обсяг проданої сільгосптехніки вітчизняного виробництва торік становив близько 1,4 млрд, а компенсується не більш як 30% цієї вартості, то виходить щонайбільше 420 млн.
Однак головна заковика тут — яку техніку слід уважати стовідсотково українською. За чинною нормою — ту, у якій ступінь локалізації не менш як 60%, тобто більшу частину деталей сільгосптехніки має бути вироблено в Україні.
Чи насправді багато в нас такої техніки? Вкрай мало, особливо двигунів. А техніка, що зібрана в Україні з іноземних складників, узагалі у цю категорію не потрапляє. Тому аграрії пропонували зменшити ступінь локалізації до 20%, але отримали відмову.
Ціновий тромб
Зауважимо, що, крім прямого фінансування галузі, є ще один дуже дієвий і визнаний в усіх розвинених кранах світу спосіб підтримки аграріїв — через зниження ставки ПДВ на їхню продукцію. Така форма непрямої підтримки аграріїв діє, за даними Євростату, у 27 країнах ЄС. Там продовольство та деякі товари першої потреби оподатковуються ПДВ на рівні близько 5%. Таким чином продовольство стає доступнішим для населення й аграрії отримують ширший внутрішній ринок для його реалізації. Крім того, сільгоспвиробники мають перевагу перед конкурентами на зовнішніх ринках: тримаючи ту саму ціну, вони водночас отримують більшу рентабельність, ніж інші.
Утім, у нас законопроект щодо зниження ПДВ на продовольчі товари хоча й давно зареєстрований у Верховній Раді, але припадає там пилом без найменшого руху. Як зауважила народний депутат, член бюджетного комітету Тетяна Острікова, опір чинить Мінфін: мовляв, знизяться надходження до бюджету.
Проте працівники Інституту аграрної економіки під час бесіди з автором цих рядків не погодилися з таким твердженням. Адже відомо й підтверджено статистичною службою, що українці надто часто відмовляють собі в купівлі найнеобхідніших продуктів через низьку купівельну спроможність. Так, молока середньостатистичний українець споживає майже вдвічі менше, ніж радять медики. Так само й з багатьма іншими продовольчими товарами, тільки хліба й олії українці споживають навіть більше за норму… Стануть нижчими ціни — зростуть обсяги продажу і всередині країни, і на експорт. Де тут втрати для бюджету? Однак таке просте міркування до уваги не береться…
Що пропонують
На думку аналітиків Української аграрної конфедерації, на законодавчому рівні потрібно визначити, які підприємства слід уважати малими, які — середніми тощо. До того ж форма власності не має бути визначальною, головні критерії — величина земельного наділу, який обробляється, сума річного доходу тощо. Адже, скажімо, широко розрекламований бюджетний «фермерський мільярд» залишився майже недоторканим, тоді як малі господарства інших форм власності залишилися без підтримки взагалі.
Звідси висновок: нераціонально й нелогічно кидати державну допомогу на всіх гуртом. Форми підтримки аграріїв, що належать до різних категорій, мають відповідно відрізнятися. Для того, щоб кожна з наявних категорій сільгоспвиробників отримала саме те, що їй потрібно, слід як мінімум визначити на законодавчому рівні, які ці категорії і хто до них належить.
УАК пропонує такі критерії диференціації сільгоспвиробників:
• мікровиробники з площею до 20 га і валовою виручкою до 15 тис. євро. Аналітики аграрних асоціацій уважають, що держава має виділяти їм дотації на 1 грн реалізованої продукції, в рослинництві — на 1 га, у тваринництві — на 1 кг або на 1 л, а також компенсувати відсотки за банківський кредит і купівлю сільгосптехніки та застосовувати спрощену систему оподаткування зі звітуванням раз на рік;
• малі виробники з валовою виручкою до 100 тис. євро й середньою кількістю працівників не більше як 50 осіб;
• середні — до 10 тис. гектарів, дохід від 100 тис. до 5 млн євро й кількість працівників до 250 осіб;
• великі підприємства — виручка понад 5 млн євро, земельний банк у понад 10 тис. гектарів.
Певна річ, ці цифри ще можна коригувати, але якісь критерії поділу треба запровадити однозначно. І форми державної допомоги визначати за цими критеріями.
До речі, часто можна натрапити на публікації, у яких агітують на користь тільки однієї форми господарювання — агрохолдингів. Проте заступник міністра аграрної політики Віктор Шеремета на одному з форумів зауважив на цікавому моменті: запровадженням «агрохолдингізації» можна запустити процес знелюднення села. А тоді самим великим підприємствам не буде де набирати працівників, адже містяни за дуже рідкісними винятками на роботу в село не поїдуть, і там залишаться тільки пенсіонери.
Так, за словами заступника міністра, сталося в Болгарії. Тому важко не погодитися — пріоритетом будь-якої програми підтримки АПК має бути насамперед збереження (а ще краще — розвиток) села. І, як бачимо, це не лише соціальний чинник, а й економічний.
На думку багатьох експертів, ПДВ нищівним чином впливає на вітчизняну економіку. Його пропонують замінити на податок на виведений капітал. Пропозиція, як на наші реалії, дуже слушна, але не для вітчизняних політиків-бізнесменів. Адже багато хто добряче гріє руки на відшкодуванні ПДВ, і залишити себе без годівниці вони навряд чи зможуть…
Тому Всеукраїнська аграрна рада виступає з альтернативною пропозицією, яку озвучив нещодавно заступник голови асоціації Михайло Соколов: скасувати взагалі всі програми державної підтримки галузі як неефективні, натомість знизити ПДВ на основні харчові продукти — це й буде підтримка галузі.
І головне: програма державної допомоги АПК має не переглядатися щороку, а діяти без змін хоча б років із п’ять (краще — сім, як у ЄС). Бо й тепер інвестор не знає, чи варто йому вкладати капітал у певний напрям сільгоспвиробництва — а що як в уряді на наступний рік усе переінакшать і вкладення не окупляться?
Головне — назва
Через окремих народних депутатів, що реально переймаються подальшою долею українських аграріїв, пропозиції Всеукраїнської Аграрної Ради, підтримані провідними аграрними асоціаціями, було подано до Верховної Ради. Однак комітет із питань бюджету відхилив їх майже всі. Натомість парламент ухвалив у першому читанні проект бюджету-2019 у редакції, що фактично дублює помилки поточного року. Дотації знову буде виділено на ті напрями, у які аграрії не захотіли вкладатися, і, навпаки, у фінансуванні потрібних напрямів і програм відмовлено.
Наприклад, ВАР пропонувала збільшити обсяг коштів на компенсацію відсоткової ставки по кредитах, але водночас обмежити суму, яка видається в одні руки з урахуванням пов’язаних осіб: не більш як 10 млн. Таким чином, зрозуміло, відсіялися б агрохолдинги, і гроші, нарешті, могли потрапити тим, хто їх найбільше потребує — малим і середнім сільгоспвиробникам. Однак така пропозиція не пройшла.
Натомість депутати з бюджетного комітету радо підтримали іншу поправку, запропоновану групою їхніх колег (так і хочеться сказати — подільників): перейменувати програму державної підтримки галузі тваринництва. Здавалося б, що за біда? А біда в тому, що в разі ухвалення цієї поправки кошти, призначені на підтримку тваринництва, можуть витрачатися на інші цілі: виробництво, зберігання й переробку всієї сільськогосподарської продукції. Навіть реалізацію — тобто якийсь ринок теж може претендувати на державну підтримку…
Тепер спробуємо поміркувати, навіщо все це робиться всупереч здоровому глузду. На користь певним бізнесменам аграрного ринку задля отримання неконкурентних переваг? Однозначно, але не тільки. Взяти, наприклад, оту вітчизняну техніку або будь-яку іншу з тих програм, що не виконуються, бо й не можуть бути виконані — тут який сенс?
Нагадаємо — невикористані кошти державних програм наприкінці року повертаються в бюджет. А наступного року гроші знову можна виділити на таку статтю витрат, де їх не буде використано… Отакий чудовий спосіб показати щедрість і нічого не витрачати.
Володимир Колюбакін
журнал “The Ukrainian Farmer”, грудень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
