|
Погодьтесь, але більшість чоловіків в душі є романтиками й мріють осідлати граційного коня та мчати назустріч пригодам. Саме так я зустрів прекрасний світанок чудового травневого дня, утікаючи від міської метушні Києва в цікаву подорож на зустріч із відомою та цікавою людиною, також романтиком — людиною, яка любить «залізних» коней, яка більшість свого часу щодня проводить за кермом. Моїм конем у цій пригоді став легендарний автомобіль із 50-річною історією — пікап TOYOTA Hilux восьмого покоління.
Мій чудовий ранішній настрій підбадьорювала дуже приємна та комфортна атмосфера в салоні — зручна й комфортна посадка, приємне звучання аудіосистеми, відмінна керованість, ідеально налаштована підвіска та якісна шумоізоляція — наче ти не за кермом габаритного утилітарного авто із задньою ресорною підвіскою.
Перші промені сонця лише увиразнювали красу молодої весняної зелені насаджень і прилеглих полів, і лише легке муркотіння 2,4-літрового турбодизеля та легкі відголоси контакту шин із латаними й перелатаними ділянками Одеської траси часом було чутно в салоні.
Повернувши з Одеської траси та проїхавши Умань, на володаря бездоріжжя Hilux чекала його рідна стихія. Вщент розбиті дороги обласного та районного значення, а далі ще цікавіше — розбита бруківка. Рамна конструкція, посилена та енергоємна підвіска, високий кліренс і широкі котки коліс Hilux дозволяли впевнено долати перешкоди, за потреби об’їхати по обочині на значно вищій швидкості, порівнюючи з іншими авто, більшість з яких долала такі ділянки зі швидкістю черепахи та «черкаючи пузом». Ми впевнено наближалися до місця призначення.
«Ай да Ольгополь, чёрт бы тебя драл,
Запомнится мне этот городишко!
Здесь я в повозке ось сломал
Да сто рублей спустил в картишки».
Саме такими рядками всесвітньо відомий поет Олександр Сергійович Пушкін описав Ольгопіль в одному зі своїх віршів, подорожуючи з Києва до Кишинева й Одеси, а був це історичний факт чи тільки легенда — певно не відомо.
На відміну від багатьох сіл, які сьогодні ледь животіють, про село Ольгопіль, що в Чечельницькому районі на Вінниччині, цього не скажеш. У селі функціонують будинок культури, бібліотека, школа, дитсадок, амбулаторія з денним стаціонаром, готель, спортивний зал, є центральний водопровід і навіть банкомат. Центральні вулиці заасфальтовано й освітлено (а від одного кінця села до другого — понад 10 км). До пам’ятників Шевченку та Пушкіну на ландшафтну алею в Ольгопіль приїжджають весільні кортежі з усього району, а відчути принади зеленого туризму можна на рукотворному острові Тузла-2 за кілька кілометрів від села. Повсюди відчувається рука господаря. І таке саме враження складається й у сусідніх селах, де господарює агрофірма «Ольгопіль». Усе це та багато іншого сільська громада облаштовує за підтримки саме цієї агрофірми. Її засновнику й директору Павлові Каленичу село завдячує багатьма своїми здобутками.
На гербі села Ольгопіль намальовано косу, лопату та рій бджіл — це відображує стан, у якому було селище на момент створення господарства у 2000 році. «Скосили, закопали, і мертві бджоли не гудуть, а як гудуть то дуже тихо», — жартує Павло Каленич. Хоча, насправді, це ще одна мудрість — віджартуватися, приховавши справжній успіх і добробут, аби злі очі не зурочили. А сам підприємець переконаний: «Я живу тут, бо роблю улюблену справу. Треба створювати комфортні умови для проживання там, де живеш, працюєш, а не покидати все і виїжджати в місто. Якщо людина матиме роботу, дитсадок і школу для навчання дітей, місце для відпочинку, то їй не спадатиме на думку виїхати, і село ніколи не помре. Зараз модно виїжджати із села, але владі й підприємцям треба робити так, щоб у селі було модно жити. Від соціальної інфраструктури села наша агрофірма осторонь не стоїть. Тільки за минулий рік ми витратили понад 7 мільйонів 700 тисяч гривень на соціальну інфраструктуру одного села Ольгопіль — це і капітальний ремонт станції юних натуралістів, закінчуємо ремонт краєзнавчого музею, тренажерного залу, закладена алея магнолій і дороги. Адже ми налаштовані, що, незалежно з якого напрямку, з межі, на якій розташовано вивіску агрофірми «Ольгопіль», розпочинатиметься високоякісна асфальтована дорога. Все, що робиться — робиться з душею, щоб було в гармонії з красотою, культурою, все для людей. Усі мої діти також працюють у сільському господарстві, але крім виробничого процесу я їх залучаю і на соціальних проектах. Розбудова інфраструктури й духовне відродження — цілісний процес, до якого бізнес має саме що не безпосереднє відношення».
Неодноразово агрофірма «Ольгопіль» і, власне, Пало Каленич, отримували численні нагороди та відзнаки за розвиток соціальної інфраструктури сіл, де базується господарство, як, наприклад, у номінації «Соціальна відповідальність» національного рейтингу ТОП-100 «Аграрна Еліта України» та титул «Людина року Вінниччини». Проте сам директор цим вихвалятися не любить.
Сьогодні агрофірма «Ольгопіль» має в обробітку 9800 гектарів і спеціалізується на виробництві зернових і технічних культур: пшениці, ячменю, сої, ріпаку, кукурудзи, цукрових буряків, вівсу, соняшнику. З року в рік фірма активно розвивається, і сьогодні «Ольгопіль» атестовано як елітне насіннєве підприємство, є базовим господарством Інституту фізіології та рослинної генетики України й Одеського селекційного інституту, офіційним дистриб’ютором провідної німецької насіннєвої компанії SAATEN UNION — вирощують насіння, доробляють, протруюють й обробляють фунгіцидами, мікродобривами на насіннєвому заводі, фасують і відправляють покупцям. Регіон поставки насіння минулого року становив 18 областей України і закордон. У 2015 році агрофірма була удостоєна звання лауреата державної премії в галузі науки та техніки. Компанія вбачає своє завдання в підвищенні якості сільгосппродукції та зниженні витрат на її виробництво. Це дозволяє рухатися далі, дбаючи як про розвиток господарства, так і про добробут кожного його працівника.
Якщо сьогодні в агрофірмі «Ольгопіль» працюють 145 штатних працівників, то механізаторів лише 16. Нові робочі місця створюються завдяки диверсифікації бізнесу — є переробка, млин, готель, магазини, тваринництво, ферма, ставок. Цього року на базі філії (господарства «Україна-О», що неподалік в селі Каташин) буде відкрито невеликий молокозавод, який вироблятиме продукти класу преміум — кефіри, йогурти, м’які сири, сметану, масло, молоко. Завершуються будівельно-монтажні роботи, вже завезено й буде інстальовано обладнання відомої ізраїльської фірми, зареєстровано торгову марку VILLA MILK.
Ще до приїзду в господарство, під час телефонної розмови, коли запропонував поспілкуватися про автомобілі й протестувати саме пікап TOYOTA Hilux, Павло Євгенович Каленич погодився знайти час і жартома заінтригував: «Якщо мова про автомобілі TOYOTA, нам обов’язково потрібно зустрітись і поспілкуватись, якщо ж мова була б про інший бренд, то, чесно кажучи, не знаю». Далі — коротке інтерв’ю.
— Хочу розпочати нашу розмову з дещо філософського запитання: чим для вас є час? Це — найцінніший ресурс?
— Це дуже цінний ресурс, і знаю на 100%, що час дуже дорого коштує, особливо в сільському господарстві й під час посівної та жнив! Намагаюся свій робочий графік, зокрема й завдяки моїм помічникам, спланувати як найефективніше. А як відомо, без автомобіля в наш час це не можливо.
— Який у вас водійський стаж, коли отримали водійське посвідчення? Ваше перше авто?
— У четвертому класі школи я почав їздити на мотоциклі, до того ж на важкому. І з того часу мотоцикли — це моя пристрасть і до тепер. У гаражі в мене є мотоцикл М72 випуску 1957 року. Водійське посвідчення отримав 1981 року. Мій офіційний водійський стаж триває з 1984 року, коли я розпочав свою трудову діяльність у колгоспі в с. Каташині: я отримав службове авто — це був пікап ІЖ 2715 (Москвич). Моя перша посада — керівник мехзагону з виробництва кормів. Цього самого 1984 року відбувся семінар з виробництва кормів, який організовував перший секретар обкому партії Вінниччини. Як відомо, в радянські часи була черга на автомобілі, як молодому перспективному спеціалісту в нагороду за вдалий виступ і звіт на цьому семінарі мене поставили в чергу на придбання автомобіля. Так у 1985 році я став власником новинки й дуже бажаного автомобіля на той час — ВАЗ-2107.
— Розкажіть про автомобілі, які були у вашому користуванні?
— З 1990 року вже на посаді голови колгоспу для службових цілей їздив спочатку на «Ниві», згодом — на УАЗі. До речі, УАЗом сам особисто виїжджав із воріт Ульяновського автомобільного заводу та пригнав з Ульяновська в господарство. Згодом була «Волга 3109». Усе це були радянські автомобілі. Першим імпортним автомобілем був у мене китайський позашляховик, який я називав «ХунВенБін». Знайшовся на нього покупець, я його продав і як найшвидше забув, наче дурний сон.
У 2007-му придбав Land Cruiser 105 — 7-містний позашляховик із 4,2-літровим рядним дизельним двигуном, механічною коробкою передач, повний привід, два запасних колеса, два баки та додатково оснащений лебідкою — дуже комфортний, а по прохідності наче танк. На цьому автомобілі особисто я наїздив практично 500 тис. кілометрів, жодних поломок, лише сервісне обслуговування. Сьогодні на цьому авто їздить головний агроном нашого філіалу в Немирівському районі. На тепер він наїздив на ньому вже після мене теж близько сотні тисяч кілометрів. Авто, яке старше вже 10 років і має пробіг у понад 600 тис. кілометрів, працює сьогодні наче годинник, чи це не є позитивним прикладом?
Нині ж у мене два автомобілі — AUDI Q7, тільки для дальніх робочих поїздок по Україні чи за кордон. А по роботі в межах області, на щодень — TOYOTA Land Cruiser Prado.
— Чим для успішного аграрія є автомобіль?
Автомобіль для аграрія найшвидше є виробничою необхідністю, зрозуміло, що саме позашляховики — найвідповідніший варіант. Я хотів би провести паралель з одягом: ось, наприклад, кросівки, джинси, поло — одяг, у якому мені зручно. Так і автомобіль не є для мене якоюсь статусною річчю, а виробничою потребою. І саме, обираючи автомобіль, крім цілей, для яких обирається авто, основний акцент фокусується на якості, надійності та комфорті. Автомобіль для бізнесу насамперед, як надійний виробничий інструмент — транспортний засіб має вас, а, можливо й вантаж доставити з одного пункту в інший за певний проміжок часу, від нього залежить як ваша мобільність, так і економія та планування робочого й особистого часу.
— Ідеальний автомобіль для аграрія?
На мою думку, найкращими автомобілями для аграрія є саме позашляховики TOYOTA, і з власного досвіду по співвідношенню якості, надійності, комфорту й ціни це твердження я підтримую на 100%. У моїй практиці автомобілі цього бренду ні особисто мене, ні моїх працівників жодного разу не підвели. Все що вимагається — проводити вчасно та регулярно ТО. І, мабуть, на фоні такого успішного досвіду вирізняєш усі переваги позашляховиків TOYOTA.
— Скільки автомобілів TOYOTA в автопарку господарства?
На сьогодні шість: два — Land Cruiser Prado, один — Land Cruiser 200, один — Land Cruiser 105 і два — пікапи Hilux.
— Якщо говорити про пікапи Hilux, як давно вони в господарстві, чи є пікапи інших виробників для порівняння?
Два пікапи Hilux — відносно свіже придбання, вони аналогічні автомобілю, як ваше тестове авто. Теж восьмого покоління, теж із механічною 6-ступінчатою коробкою передач. Ми маємо із чим порівняти, адже в нас є три пікапи Mitsubishi L200 та два Nissan Navara. Перший Hilux ми придбали два роки й чотири місяці тому. Саме зараз цей автомобіль у Вінниці в дилера на плановому регламентному ТО, і, за інформацією цього самого дилера, наш Hilux має рекордний пробіг за такий короткий термін експлуатації — майже 200 тис. кілометрів. Не знаю, чи є це рекордом для України, але у Вінницькій області — так.
Особисто мені, як керівникові, інколи також доводиться сідати за кермо й пікапів, а з придбанням пікапів TOYOTA звичайно перевагу надаю саме Hilux. Хоча й особливих нарікань на пікапи інших виробників із нашого автопарку ні з мого боку, ні з боку наших провідних спеціалістів не виникало, але я чітко можу назвати переваги Hilux: по-перше, найкращі позашляхові властивості — краща прохідність, ефективніша система повного приводу, беззаперечно комфорт, надійність. Другий Hilux ми придбали рік і чотири місяці тому для нашого головного інженера, так би мовити, пересадили його в комфортніший і новий «офіс» — зі старого L200 на нового красеня Hilux. Ми обов’язково з ним поспілкуємося та запитаємо про його експертну оцінку.
— Чи плануєте оновлення чи розширення автопарку господарства?
Успішно господарювати — це означає, що потрібно крокувати в ногу із сучасними технологічними рішеннями, знати всі нюанси, обрати найефективніші. Не виняток й автомобілі, ми спостерігаємо і вивчаємо пропозицію на ринку, цікавимося досвідом сусідів, колег — у нашому автопарку вже є автомобілі, що мають як чималий вік, так і пробіг, а отже, закінчується їх ресурс. Якщо ж мова йтиме про пікапи, я впевнений, що це будуть саме Hilux, адже їх надійність і ефективність перевірена власним досвідом, це робоча конячка, кращого універсального позашляхового авто для аграрія, як цей пікап, я не знаю.
Володимир Іванович Халуз, головний інженер, агрофірма «Ольгопіль»
«Специфіка моєї посади пов’язана із забезпеченням безперебійної роботи нашого машинно-тракторного парку, а отже, доволі часто доводиться перевозити габаритні запчастини до нашої техніки. Саме тому повнопривідний пікап є найоптимальнішим рішенням, бо інколи доводиться доставляти запчастини безпосередньо в поле навіть по вологій ріллі. Вже один рік і чотири місяці моїм службовим авто є TOYOTA Hilux. До придбання цього авто їздив на Mitsubishi L200. А отже, я на власному досвіді можу порівняти й визначити переваги Hilux. Це і потужний економний двигун, 150 к. с. і 400 Нм забезпечують потужну динаміку як на бездоріжжі, так і на трасі. Нове восьме покоління Hilux має дуже високий рівень комфорту в салоні, зручні сидіння, кондиціонер, та особливо хочу відзначити шумоізоляцію. Підвіска автомобіля дуже добре налаштована, автомобіль невалкий, що дає змогу на досить великих швидкостях проходити повороти. Якщо в кузові є вантаж, то взагалі їдеш наче на авто з пневмопідвіскою. З найбільш габаритних і важких вантажів на цьому авто перевозили двигун від обприскувача на ремонт до Києва, а це близько 700 кг і коробку передач від трактора Т150, вагою близько 750 кг. Є такелажні петлі для надійної фіксації вантажу, автомобіль відмінно впорався з такими завданнями, щоправда, для додаткового захисту кузова використовували настил із деревини. Система повного приводу ефективніша, високий кліренс — автомобіль має кращу прохідність, у чому переконався особисто — можу проїхати там, де раніше не вдавалося, навіть після інтенсивних опадів. Щодо середньої витрати палива, то вона в межах до дев’яти літрів, зумовлена динамічним стилем їзди в основному по бездоріжжю, на трасі цей показник може становити 8–8,5 літра. Ну а щодо надійності — автомобіль ще жодного разу не підвів, тільки планово проходимо ТО. Це ж все-таки TOYOTA!
 |
 |
 |
Олександр Івчук
журнал “The Ukrainian Farmer”, червень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
