28-річний Олег і 25-річна Каріна Шитікови — друге покоління фермерів із Чернігівщини. Оскільки працюють в парі, то й назву підприємства — «Олкар» — утворили від своїх імен — Олег&Каріна. Господарює подружжя на 300 га землі, з яких близько 100 га — картопля. Поля розташовані у селах Лоска та Брусилів. Офіс у Чернігові спеціалізується на продажах картоплі на ринки, в супермаркети, а ще зосереджений на її експорті в Молдову та Грузію.
Початок
Бізнес розпочав батько Олега — Дмитро Костянтинович. Він працював водієм голови колгоспу. Потім влаштувався на «швидку допомогу». Як і всі селяни, тримав город. На початку 90-х люди не бачили своїх мізерних зарплат місяцями. Щоб вижити, Дмитро Костянтинович і його товариш возили картоплю у Москву. Торгували непогано. Якось приятель попросив забрати і його мішків 10. Відвіз, продав і віддав гроші в доларах. Порахував, що виручка від поїздок у Москву суттєво більша, ніж зарплата. Звільнився зі «швидкої допомоги» — вирішив ризикнути й покладатися тільки на себе.
— Крім картоплі, батько возив у Москву і м’ясо, і ялинки. Всяко було тоді. Проблеми на перших митних постах, рекет, — розповідає Олег.
З однієї з поїздок батько привіз додому маленький трактор. Обробляли городи. Продали міні-тракторець — купили повнорозмірну машину. Змогли обробляти гектар-два.
Олег не ходив гуляти, постійно був біля батька. Було цікаво розбирати механізми. Батько навчав заробляти на життя. Коли копали картоплю, зібрав кошик бульб — отримав 10 копійок. Так хлопець заробляв на кишенькові витрати. Батько одним із перших забрав пай у колгоспі. Коли більшість сиділи і боялися розпочинати власний бізнес, Шитікови прагнули заробляти самостійно — їм це подобалося.
Олег познайомився з Каріною в селі. Вродлива киянка приїздила на канікули до бабусі. Пізніше на заздрість усьому селу стала приїздити до моторного й тямущого Олега. Приїде на вихідні за 250 кілометрів, а хлопець зайнятий — то фарбує, то ремонтує трактор. Перебрав із батьком дощенту шість тракторів, доки дав їм лад.
— Перша наша спільна покупка — прес, щоб пресувати солому людям. На тракторі їздили разом. Олег керує, я рахую тюки, — згадує Каріна. Молоді люди починали самі возити картоплю на ринок в Київ, щоб не здавати її в селі перекупникам. Везли по 800–900 кг. Було, що за поїздку виручали на тисячу більше, ніж в селі, але дорогою назад лопалося колесо, і вся тисяча витрачалася на бензин і нове колесо.
Землі
Сім років син працював із батьком удвох. Обробляли до 100 га. Самі орали, сіяли, культивували. Олег проводив за кермом у полі по 60 годин поспіль, бо треба було по посіяному пройтися й культиватором, щоб не було грудок. «Не подбаєш про ґрунти на початку сезону, коли копатимеш, руками гребтимеш, вибираючи бульби із землі», — пояснив. Два роки тому взяли невитребувані паї в сусідньому селі Лоска. Викорчовувати і ліс зі стовбурами завтовшки до 20 см, що насіявся на ріллі. Щоб не було «шахматки», мінялися з іншими фермерами. «З чорноземів перейшли на супіски — картопля чистіша, продати її легше, хоча врожайність менша, швидше зношуються всі робочі органи техніки.
Зате на супісках можна вчасно проводити хімобробки — за будь-якої погоди можна заїхати в поле та й копати можна фактично завжди», — говорить Олег.
Друга ділянка — в селі Брусилів під Черніговом. Тут вирощують картоплю спільно з партнерами. Вони теж картоплярі — Шитікови в них купували продукцію, коли своєї бракувало, а клієнтів втрачати не хотілося. Вирішили об’єднати зусилля.
 |
Технологія
Технологію підбирали під землю та погодні умови Чернігівщини. У сезоні-2016 отримали із супісків 40–50 т/га. І це на богарі. Кажуть, завдяки тому, що орієнтувалися на мінімізацію витрат й отримання перш за все якісних, товарних бульб, для чого намагаються відмовлятися від механічних обробок.
Спочатку орали польськими трикорпусними оборотними плугами Ibis Unia, потім взяли турецькі Alpler. Перші роки турецькі плуги показували себе нормально. Проте робочі частини на пісках зношуються швидко, а шукати й купувати запчастини і довго, і дорого. Все одно втратили на них 35 тис. грн і зорали цьогоріч 100 га.
— Хочемо довести технологію до такого рівня, щоб орати раз на три роки, — зауважує молодий картопляр.
Перед дискуванням чи легким культивуванням площі після оранки на зяб, уносять добрива — білоруську діамофоску в нормі 250–500 кг/га, залежно від ґрунту й попередників. Навесні нарізають гребені. Посадковий матеріал обробляють інсектицидом і садять бульби саджалкою Grimme 55 із розрахунку 1000 шт/га.
Посадку ведуть на оптимальну глибину: в низовинах — мілко, щоб картопля менше витрачала енергії на проростання, на узвишшях — глибше, щоб мала доступ до ґрунтової вологи.
Посіви обробляють традиційно — фунгіцидами та гербіцидами з орієнтацією на випередження проблем, а не по факту. По листку працюють азотними добривами.
На півночі та заході Чернігівщини вологи для картоплі цілком вистачає. Є поля, які розташовані в низинах, там урожай кращий в посушливі роки. На вершинах — у дощові.
Щоб вберегти врожай від чергової хвилі шкідників, намагаються викопати картоплю якомога раніше. Копують 12 га/день. Збиральний процес триває близько півтора місяця — з вересня по середину жовтня, щоб уникнути ризику затяжних дощів, які розпочинаються на Чернігівщині восени. Хоча на супісках наслідки не такі суворі, все одно прагнуть встигнути.
Технопарк
Спочатку копали рязанськими комбайнами КПК 2-01. Їх модернізували — зробили відсів землі, каменів. Потім купили причіпний WM Kartoffeltechnik із боковим підкопом, що принципово важливо на перезволоженому ґрунті та супісках. Для нового обладнання потрібен був і потужніший трактор. Взяли «Білорус» на 130 кінських сил. Після прибирання зрозуміли, що комбайн є заважким для цього трактора. Купили потужний Case 210, а потім і самохідний комбайн WM Kartoffeltechnik.
На думку Олега Шитікова, найкращі сорти, найбільш дієві хімікати, сучасні добрива не допоможуть отримати врожай, якщо посадити рослини не точно. Вони не сформуються правильно, не розкриють потенціал, який запрограмували селекціонери: якщо посадити густо, бракуватиме елементів живлення та місця для її потенціального росту, вологи, якщо глибоко — довго проростатиме, мілко — може позеленіти. Деякі сорти у процесі росту високо зав’язують клубні: Пікассо, Ред Скарлетт, старі сорти Морфона, Агава. Це треба враховувати, коли садять картоплю.
На думку фермера, техніка, яка йде на обробіток ґрунту — дискування, оранка, глибоке розпушування, — в нормальних обсягах і з нормальними технологіями потребує трактора потужністю від 300, а в ідеалі всі 400–500 «коней».
Збирають урожай за допомогою комбайна з боковим підкопом — німецький WM Kartoffeltechnik. За способом підкопу він аналогічний до Grimme, але WM має ще й великий бункер, завдяки якому немає зайвих проїздів по полю, які потім треба заорювати.
Сорти
Підбирали такі, які підходять під землю — менш примхливі до погоди, мають гарний вигляд, добре купуються. За п’ять років перепробували понад 30 сортів! Залишили Рів’єру, Белла Росу, Ред Леді, Ланорма, Пікассо, Гранада, Мелоді.
Хочуть спробувати хіба що вітчизняний екзотичний фіолетовий сорт Солоха — він дуже популярний серед рестораторів. Ще планують взяти на пробу голландський Еволюшен і латвійський сорт Магдалену.
Олег Шитіков вважає, що ідеально для подальшого збуту вирощувати два білих і два червоних сорти. Білі — один із жовтим м’якушем, другий — із білим. Так само й червоні. Якщо споживачеві треба червоний із білим м’якушем — є, білий із жовтою — теж є.
Картоплю садять переважно другу й третю репродукцію — хочуть досягти максимальної майстерності, перш ніж витрачатимуть гроші на еліту. Відпрацьовують технологію вирощування кожного сорту в середньому 6–7 років. Є в товарних посадках сорти-довгожителі, наприклад Белла Роса. А є й такі, що вироджуються за 2–3 роки, про обіцяні 4 годі й мріяти. Виявити це можна тільки на власному полі.
Люди
На підприємстві працює переважно молодь і непогано заробляє. У сезон зарплата механізаторів становить 12–17 тис. грн. Узимку, коли не сезон, — отримують ставку. Із некваліфікованим персоналом є труднощі. Не завжди знаходяться місцеві — не поспішають іти працювати до того, з ким бігали босоніж по вулиці; другі мають власне господарство; треті — прикладаються до чарки. Доводилося возити робітників на перебирання картоплі за 60 км.
— Якось продавали картоплю компанії з Киселівки Менського району. Привозили своїх робітників, перебирали у свої сітки, вантажили своїх покупців і розраховувалися з господарством, — згадує Каріна.
Склади
«Олкар» має чотири власних склади біля Лоски, ще два — в Чернігівському районі. Їх принципово купили у приватну власність, а не орендують. Мають сумний досвід, коли вкладали в реконструкцію гроші, а наступного сезону власник відмовляв в оренді або брав гроші не тільки за картоплю, а й за землю, яку привезли на бульбі.
Товарну картоплю зберігають навалом у вентильованих складах, насіннєву — у контейнерах. Надалі для контейнерного зберігання планують облаштувати холодильну камеру. Картоплю продають до квітня. Потреби в охолодженні сховищ ще немає.
До цього року картоплю перебирали вручну. Тепер установили сортувальне обладнання виробництва білоруського експериментального заводу Національної академії наук Білорусі з механізації сільського господарства. Брати обладнання, що було у вжитку, не схотіли. Багато проблем із прилаштуванням агрегатів один до одного, синхронізації машин і механізмів.
Олег Шитіков пояснює вибір тим, що обладнання не просто нове, а повністю зроблене зі складників світового лідера Grimme, білоруськими є самі колеса — Білорусь не пошкодувала металу на рами, ще якісь нюанси вдосконалила. Тут значний запас міцності, який часто необхідний на відміну від аналогічних польських машин, які розраховані на обережну експлуатацію.
Фермер спочатку побачив білоруську складську техніку на YouTube. Поїхав у Мінськ на завод-виробник. Побув у підсобному господарстві, де випробовують усі агрегати, і був у захваті від побаченого.
На заводі є лабораторія, яка розробляє нові блоки. Скажімо, сьогодні машина фасує в сітку від 2,5 до 25 кг.
— Якщо буде попит, зможемо поставити блок дрібного фасування. Адже є люди, які в магазинах купують по п’ять картоплин, як апельсини, — пояснює фермер. — Якщо буде потреба і це буде економічно вигідно, білоруси готові встановити секцію, яка миє та шліфує картоплю. Всі можливості для цього є. До складу вже підведено воду й каналізацію.
— Від супермаркетів були пропозиції не лише мити й шліфувати картоплю, а й різати, чистити та запаковувати у вакуумну упаковку. Можливо, колись і до цього дійдемо — все робитимемо поступово, — пояснюють Шитікови.
Продажі
Можна отримувати чудові врожаї, прекрасно їх зберігати, але якщо немає збуту, фермер ніколи не отримає прибутку. У Шитікових проблем зі збутом ніколи не було. Секрет успіху — у не формальному й відповідальному ставленні до клієнта.
Понад 10 років Шитікови продають картоплю різними каналами збуту.
У 2006 році почали давати платні оголошення на сайти. Покупці самі приїздили на склад. Менше ніж тонну ніхто не брав. Почала напрацьовуватися клієнтська база. Попит перевищував можливості фермерів. Щоб не втрачати клієнтів, купували картоплю в сусідніх господарствах. Завжди продавали дорожче за сусідів, і тим не менше попит завжди був. Покупці за людського, відповідального до них ставлення стають постійними клієнтами й радять господарство іншим.
Половину продають восени. Половину завжди притримують. Збут іде, коли є асортимент. І червоні сорти, і білі, і з жовтим м’якушем, і з білим. Коли якихось сортів бракує, докуповують в сусідніх фермерів.
— На картоплю теж є мода, особливо на ринках. Торік найкраще брали Гранаду, — зауважує Каріна. — Є й регіональні смаки. Харків’яни просять білу всередині картоплю, у Дніпрі вважають, що біла всередині картопля — «свиняча» й принципово купують жовту. Луганськ і Донецьк раніше брали з кремовим м’якушем, за сорт Санте були готові й заплатити дорожче, аби тільки його отримати. Коли напрацювали позитивний імідж, здобули авторитет, наважилися вийти в торгові мережі. З ними в «Олкарі» працює спеціальний менеджер. Супермаркети дивляться, щоб був товарний вигляд, не було хвороб, невелика ціна й великі обсяги постачань.
Через знайомих на Шитікових вийшли покупці з Молдови. Зателефонували, коли фермери вже продали свою картоплю.
Ми все одно їх зустріли, картоплю знайшли, завантажили й відправили, — згадує Каріна. — Наступного року наші молдавські покупці вже не приїздили — легко спілкуємося по Skype. Грузини також на нас вийшли через знайомих.
— З іноземцями працювати цікаво, але є нюанси, — кажуть Шитікови. — Говорячи російською, українці, молдавани та грузини можуть мати на увазі абсолютно різні речі. Тому доводиться уточнювати, чи правильно зрозуміли. Всі нюанси намагаються прописати в контрактах. Здавалося, що це складно, але пощастило знайти в компанію хороших юриста, бухгалтера і брокера.
Майбутнє
У сезоні-2016 «Олкар» неабияк употужнився — придбали понад 15 одиниць техніки, з-поміж якої трактори МТЗ і новий Сase.
Окрім картоплі посіяли гречку, буряк, моркву та капусту по 50 соток — спробувати.
— Клієнти, коли купують картоплю, завжди заодно запитають і моркву, і буряк, і капусту, — пояснює Олег. — Є земля, є люди, є бажання. Чому не спробувати? Ми розуміємо, що для цього потрібно інше обладнання, інші режими зберігання. Однак це все можна закуповувати поступово. Краще спробувати, ніж все життя боятися, так і не наважившись.
— Ми вже розробили власний логотип і готуємося реєструвати власну торгову марку. Ми відповідаємо за якість своєї продукції й нам немає чого приховувати, — кажуть Шитікови. — Підприємство плануємо розвивати й надалі, вкладати гроші в розвиток. Наша мета — створити родинний бізнес, який би переходив із покоління в покоління.
Геннадій Гнип
журнал “Плантатор”, вересень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Плантатор” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Плантатор
