Інтерв'ю

Війна зробила нас сильнішими

Нил Неміровченко
в. о. генерального директора ТОВ «ТАС Агро»

Кризові ситуації на кожного впливають по-різному. Хтось панікує, втрачає самовладання, бажання протидіяти обставинам. А хтось, навпаки, концентрується і, зібравши волю в кулак, йде до поставленої мети. Компанії, як люди, діють аналогічно. Війна це показала. За три місяці воєнного стану команда ТОВ «ТАС Агро» довела, що в змозі ефективно діяти в жорстких умовах. Як саме — розповів в. о. генерального директора Нил Неміровченко.

— Пане Ниле, війна вплинула на роботу аграрного сектору країни. Що вона змінила в діяльності вашої компанії?

— Від початку війни паніка серед працівників, як, власне, і в усій країні, була чимала. Поставало багато запитань, відповіді на які складно, а подекуди і неможливо було отримати. Щоб заповнити цей інформаційний вакуум, ми фактично перейшли на керування в режимі онлайн, і зараз щоденно проводимо наради з виробничими підрозділами. Створили штаб в одному з месенджерів і системно транслюємо, що відбувається в усій компанії, як ми працюємо і допомагаємо. Така комунікація відіграла значну роль, зокрема і психологічну, допомогла нашій команді оперативно вирішувати всі форс-мажорні завдання, які виникали майже щогодини.

Зміни торкнулися і виробництва. Розуміючи, що в умовах війни потреби ринку кардинально зміняться, ми буквально протягом кількох днів переформатували структуру посівних площ. Передусім скоротили посіви кукурудзи, натомість збільшили посівні площі соняшнику та сої. Адже розуміли, що кукурудзи в країні перевиробництво і маржинальність цієї культури падає. Тож, якщо до війни планували понад 50% площ засіяти кукурудзою, то сьогодні цариця полів займає лише 20% сівозміни. Значно збільшили посів соняшнику до 40% від загальної площі та сої — до 20%.

Оперативно перерозподілити посівні площі вдалося завдяки спільній з компанією «Піонер» програмі з вирощування посівного матеріалу. Зерно лежало в них на складах, і з початком війни буквально за кілька днів ми викупили майже увесь посівний матеріал.

Вдалому проведенню посівної сприяла ще й погода, а також затяжна весна й достатня кількість ґрунтової вологи. Інакше ми б не встигли відсіятися, зокрема на Чернігівщині, де після деокупації регіону певний час зайняло розмінування полів. Нині наш Північний кластер — один з найкращих за виробничими показниками. На превеликий жаль, під час наступу ворога там не обійшлося без втрат: один наш працівник загинув, один був поранений. Виробничі потужності ж вціліли.

Ми суттєво перебудували технологічні процеси. Зокрема, почали впроваджувати технологію no-till, що оптимізувало витрати пального. Адже ми розуміли, що в нас будуть не тільки проблеми з експортом зерна, а й з імпортом пального. Завдяки безвідвальному способу ґрунтообробітку нам вдалося заощадити значні кошти. За такою технологією засіяно 20% площ під соняшником, нині маємо добрі сходи. Техніку для польових робіт наймали, хоч це було дуже складно — були проблеми з її доставкою, люди боялися працювати в полі.

У той непростий час ми вдвічі збільшили зарплати агрономам, технологам — тим працівникам, які працювали в полі. Адже ефективно проведені весняно-польові роботи — запорука доброго врожаю.

Активно допомагаємо Збройним Силам України, територіальній обороні: машинами, бензовозами, зерном, пальним, ліками, розвозили людей. Чимало наших працівників стали до лав ЗСУ. Упродовж трьох місяців за сприяння нашого агрохолдингу реалізовано сотні важливих соціально-інфраструктурних проєктів для підтримки місцевих жителів, територіальних громад та захисників України. Ми закуповували для військових бронежилети, медикаменти, каски, рації і багато іншого, необхідного на фронті. Наші працівники формували і відправляли гуманітарні вантажі, налагодили виробництво тушкованки, випікали хліб, допомагали розселяти вимушених переселенців.

— Наскільки вдалим виявився перехід на нові виробничі технології?

— Ми десь ризикували, адже передпосівну підготовку провели практично на всіх площах. Кластери нашої компанії завчасно були забезпечені пально-мастильними матеріалами. Тож ми розуміли, що можемо забезпечити стабільний і безперебійний виробничий процес. Та ми порахували: якщо виконувати нашу заплановану програму, можемо не відсіятися через нестачу пального. Тому частину сої і соняшнику посіяли за новою технологією.

Новим для нас були не тільки система обробітку ґрунту, але й деякі елементи посівної. Наприклад, на деяких площах сою посіяли на глибину 8 см, хоч зазвичай сіємо на 3−4 см, щоб не втрачати енергію проростання насіння. Але бачили, що вологи мало, тому разом з компанією «Прогрейн», з якою маємо спільну насіннєву програму, пішли на такий крок. Отримали сходи нічим не гірші, ніж посіяні на 3−4 см. 

Загалом маємо непогані результати по всіх культурах. І це при тому, що ми пішли на скорочення мінерального живлення соняшнику. На кукурудзі також зменшили норми удобрення, а на деяких площах навіть зовсім їх не вносили, зокрема там, де були високі врожаї торік. Відповідно, мінеральні залишки були в ґрунті.  

Дуже багато рішень наші працівники приймали на місцях. Зазвичай усі працюють за розробленою технологічною картою, але війна змусила шукати нових рішень, чимало ідей надходило з регіонів.

— Війна — це завжди втрати, економічні, матеріальні. Як бойові дії позначилися на вашому матеріально-технічному стані?

— Найбільша матеріальна втрата для нашої компанії — 3600 га землі в Херсонській області, зокрема 450 га на поливі, де ми вирощували насіння. Тож цього року не зможемо працювати за насіннєвою програмою — ту територію повністю окуповано, наші землі та техніку захоплено. Зв’язку з нашими працівниками практично немає, хоч доходить інформація, що наші поля обробляють, правда, ми не знаємо, хто. З нами жодних перемовин не вели.

Натомість усі наші елеватори цілі. Тільки в північному кластері залишилося багато кукурудзи. Тому розподіляємо її між сторонніми елеваторами. До речі, на початок війни там у силобегах зберігалося понад 30 тис. тонн кукурудзи. Використовуємо технологію закладання сирого зерна в рукави, щоб збільшити темпи збирання. Коли війська агресора вибили з області, ми 21 тис. тонн розпакували, бо зерно почало нагріватися, вологість підвищилася до 24%. Та з 21 тис. тонн некондиційним виявилося лише 5 т. Загалом ми впоралися із ситуацією на відмінно.

Нині готуємося до сезону, проводимо ремонти на елеваторах, готуємо кукурудзу до продажів.

— Через блокування росією українських портів Україна не може експортувати зерно. Наскільки критичною є така ситуація для вашої компанії?

— Справді, з початком війни всі продажі припинилися. На той час у нас залишалося 154 тис. тонн кукурудзи, 5 тис. тонн сої і 3,5 тис. тонн соняшнику. Усе зерно, в основному в мішках, було розподілено між нашими кластерами на елеваторах і токах. Утім, попередня стратегія продажів зруйнувалася. Тож довелося вибудовувати нову систему продажів фактично з коліс. Нас врятувало те, що ми заздалегідь прийняли рішення не зберігати кукурудзу, бо це ризик. Торік зібрали понад 500 тис. тонн кукурудзи і продавали її прямо з поля, залишилося лише 154 тис. тонн.

Після початку війни почали працювати над побудовою нової логістики продажів. Адже залізницю перевантажено вагонами із зерном — Європа не готова до нашого експорту. І при цьому там теж скоро почнуться жнива. У нас ціна на зерно нібито є, але у внутрішній логістиці з’явилося чимало спекуляцій, на ринку виникло багато нових гравців, часто не надто чесних.

Раніше ми продавали зерно на умовах СРТ-порт, а сьогодні торгуємо на базисі DAP. Вантажимо зерно в бігбеги у напіввагони, а потім перевантажуємо в машини і веземо на заводи в Європу. Логістика дуже складна, так ми раніше не працювали. Наприклад, ми перейшли на торгівлю контейнерами — по два контейнери на платформу. Розглядаємо варіант постачань зерна річковим транспортом по Дунаю. Якщо раніше торгували обсягами 10−20 тис. тонн, то сьогодні 500−2000 т. Робимо багато продажів, але маленькими партіями.

Загалом експериментуємо, вчимося. Як і вся країна. Нині продати можна, ми навчилися це робити в теперішніх умовах. Елеватори наші працюють на повну потужність, ми навіть дещо стримуємо продажі. Головна проблема — логістика. Та й тут є вдалі рішення. Наприклад, ми почали безпосередньо контактувати із переробними заводами європейських країн, виходити на власників транспортних компаній.

— Окрім розв’язання нагальних проблем, чи працюєте над стратегією розвитку компанії?

— Наше основне завдання — створити можливості для реалізації продукції. Тому й надалі активно створюватимемо логістику продажів. Наш прогноз відновлення ринку доволі песимістичний, тож розглядаємо варіанти придбання власних перевальних потужностей, хочемо мати власні логістичні маршрути.

Окрім того, працюватимемо над підвищенням маржинальності культур, оптимізуватимемо витрати, щоб підвищити фінансовий результат. А без ринку цього не можна досягнути. Тож придивляємося й до внутрішнього ринку, хочемо забезпечити його продукцією, зокрема нішевими культурами.

Вважаємо перспективним виробництво соняшникової, ріпакової олії як для внутрішнього, так і зовнішнього ринків. Розуміємо, що перероблення значно рентабельніше, а попит на олію росте. Тому шукаємо партнерів-переробників.

— Чого найбільше навчила вас війна?

— Ми навчилися бути ще більш гнучкими, оперативно реагувати на зміни та приймати швидкі рішення. Побачили додаткові можливості оптимізації виробництва та економії ресурсів. Стали більш сконцентрованими, почали краще відчувати один одного. Ми стали згуртованішими. Наша комунікація тепер є якіснішою та системнішою, ніж була до війни.

Війна зробила нас сильнішими та стійкішими і чітко показала, з ким працюватимемо і надалі, а з ким нам не по дорозі. Сьогодні маємо міцну команду, віримо в нашу компанію, в ЗСУ та Україну. І ми обов’язково переможемо!