Відчути ринок

Аналіз ринкових тенденцій і експортних можливостей минулого сезону окреслює перспективи майбутнього.  

Напередодні весни аграрії прораховують майбутні витрати й визначають структуру ярого клину. Хтось дотримується сівозміни, а хтось корегуватиме її, беручи до уваги найбільш маржинальні культури.

В інтерв’ю The Ukrainian Farmer старший аналітик компанії Barva Invest Павло Хаустов розповів про тенденції на ринку зернових та олійних. 

— За Вашими спостереженнями, яким озимим культурам аграрії надали перевагу цього сезону, ураховуючи ринкові тенденції? 

— Найбільш помітні зміни можуть бути по озимому ячменю: проміжні дані свідчать, що його могли посіяти на 52 тис. гектарів, або 10% більше, ніж торік. За сприятливих умов це додаткових 210 тис. тонн. Утім, на озимий ячмінь припадає близько 40% площ, решта — на ярий. Урожайність озимого ячменю зазвичай вища, тож співвідношення врожаю озимого-ярого зазвичай 45–55% або навіть 50–50%. 

Згідно з проміжними даними, площі під пшеницею відновляться після торішнього провалу. Утім, ми говоримо про відновлення суто проти площ у сезоні МР 2023/24. Під окупацією перебуває близько третини колишніх площ пшениці й ще більше ячменю, тож Україна наразі хронічно відстає від показників, що передували 2022 року. 

З ріпаком усе традиційно цікаво, адже офіційні дані та приватні оцінки помітно розходяться. Річ у «сірому» ріпаку, який досі є на ринку. Проста перевірка — кількість експортованого ріпаку та продуктів переробки вища за офіційно зібраний урожай. Передусім розходження фіксують у декларованій урожайності, але площі також є частиною рівняння. Якщо ж говорити про наші очікування, то ми ставимо трохи нижчі площі, ніж торік (1,2 проти 1,3 млн га). Передусім це варто сприймати як повернення до класичних рівнів, що передували росту площ у 2023/24 та 2024/25 рр. 

У підсумку: зернові трохи відновили площі, але швидше через розчарування цими культурами в минулому. Поточна ситуація на світовому ринку пшениці є багатонадійною, а кількарічні перспективи світового балансу ми описуємо як «тиха криза» з позиції все більшої залежності ринку від хорошої погоди та високої врожайності. 

— Як змінились витрати на посівну озимого клину для агропідприємств? Які озимі культури, на Вашу думку, дадуть найбільшу маржинальність? 

— Кожне підприємство має власні особливості, вибудовану вертикаль, розмір земельного банку, можливості й практичну реалізацію закупівель наперед, власну техніку. Відповідно, кожне господарство має свою унікальну структуру витрат. Завдання ускладнюється ще й тим, що кожне підприємство рахує структуру витрат по-різному: зріз по компаніях-клієнтах показав, що частина компаній може не закладати в собівартість деякі непрямі витрати, які враховують інші. Навіть витрати добрив на гектар конкретної культури можуть відрізнятись удвічі. 

Під час рішення про продажі це має прояв в очікуваннях компанії. Ми неодноразово натрапляли на ситуацію, що одна компанія не продає врожай, оскільки запропонована ціна для них на рівні самоокупності, водночас для іншого господарства вартість на момент продажу оптимальна, бо додає 30 доларів маржі. 

— Наразі у МінАПК прогнозують зменшення площ під соєю через її перевиробництво. На Вашу думку, чи справдяться такі прогнози? 

— Ми вважаємо, що площі під соєю зменшаться: у сезоні 2025/26 рр. вони становитимуть 2,2 млн гектарів. Це суттєво нижче за поточні 2,85 млн, проте це буде другий за розміром рекорд. Наближені показники були 10 років тому — у сезоні-2015/16. 

Зазвичай площі під соєю становлять 1,8–2,0 млн гектарів, а пару раз взагалі були 1,5 млн. 

Соя в Україні має волатильність площ, оскільки ми є дуже не великим гравцем на світовому ринку. У світі був прибутковий рік для сої, тож бачимо нарощення площ. У січні-лютому йтимуть жнива величезного врожаю сої в Бразилії, а світові ціни й без цього мають достатньо чинників для тиску. Тож дуже ймовірно, що фермери побачать мало перспектив по сої, що відсіє частину охочих знову планувати непритаманні для себе значні площі під цю культуру. 

— Розкажіть, будь ласка, про ринки, на яких наші олійні мають найбільший попит. 

— Більшість агропродукції експортують через морські порти України, що не було фізично можливо частину періоду з 2022 року. Втім, після відкриття самостійного експорту восени 2023-го ситуація здебільшого нормалізувалась. 

Основний ринок збуту ріпаку — це країни Європи, зокрема Німеччина, Франція, країни Бенілюксу, Велика Британія. В період 2022-го та 2023 років значну роль мала Туреччина, але це не головний напрямок. 

Загалом ЄС є одним із найбільших імпортерів ріпаку, який переробляють на місцевих заводах на продовольчі й промислові (зокрема біодизель) потреби. Цей ринок Україна міцно втримує й у перших чотири місяці сезону вивозить основну частину експортного завдання. Потім з’являється врожай у Канаді, а ще пізніше — в Австралії. На той час Україна вже довозить залишки. Тож час і географія грають на користь нашої конкурентоздатності. 

Сою до повномасштабного вторгнення Україна активно везла в Туреччину та Єгипет, частково в країни ЄС, а також у Білорусь (яка з кінця лютого 2022-го закономірно відпала). 

Під час повномасштабного вторгнення, доки не було повноцінного глибоководного сполучення, збільшився експорт до наших європейських сусідів суходолом, зокрема збільшилось перевалювання через Румунію. Оскільки основний ринок збуту — схід Середземного моря, малотоннажні судна, які везли з портів Дунаю, дозволили втримати нашу присутність у Туреччині й Єгипті. У сезоні 2023/24 третина експорту (понад 1 млн тонн) припала на Єгипет, 700 тис. тонн — на Туреччину, понад 1 млн тонн — на різні країни ЄС. 

Сезон 2024/25 рр. розпочався три місяці тому (ми рахуємо сезон із жовтня по вересень), за цей час список імпортерів лишився традиційним, але додався Пакистан, на який наразі припадає 17% продажів (230 тис. тонн). 

— А щодо соняшнику? 

— До 2022 року ми б говорили про експорт соняшникової олії, оскільки насіння через мито й попит на вже готові продукти переробки майже не їхав за межі країни. Проте, звісно, з початку повномасштабної війни ситуація змінилась: ми отримали кроки назустріч із боку ЄС, а українські аграрії везли на експорт все, на що був попит. Соняшник ще й був уразливий, адже частину заводів закривали через ризики уражень (які спостерігали) та детонацію вибухових сполук, що містяться в технологічному процесі (зокрема гексан). 

Однак відкриття портів і виснаження запасів насіння (родючий південь частково окуповано) повернуло ситуацію в попереднє річище. З жовтня по кінець грудня 2024 року Україна експортувала не менш ніж 25 тис. тонн насіння, що на рівні звичайних років. 

Щодо географії експорту соняшникової олії: Індія є серед головних імпортерів, їхній попит дуже варіюється залежно від сезону та співвідношення вартості й доступності соняшникової олії проти інших (передусім пальмової, але також соєвої, ріпакової). 

Китай знизив імпорт багатьох культур й імпорт олії з України серед цього списку. Традиційно великий експорт іде на ринок ЄС — Бенілюкс, Іспанія, Італія, також нетипово більше купила Франція. 

До розблокування глибоководних портів Туреччина виконувала роль величезного хабу для нашої олії, придбавши понад 1 млн тонн у сезоні-2022/23 та 700 тис тонн у сезоні-2023/24. Це в –-20 разів більше за традиційні обсяги нашого збуту на Туреччину. Тож, крім Китаю, поки що немає кого виділити серед аномалій поточного сезону. 

— З ким конкурує Україна на ринку олійних? 

— Україна замикає трійку лідерів, на які припадає 85–90% світового експорту ріпаку. Перше місце втримує Канада (6,7–8,0 млн тонн), друге — Австралія, яка в останні сезони експортувала 4,7–6,0+ млн тонн, але раніше були й проблемні роки.  

Україна в сезоні 24/25 рр., на нашу думку, експортує 2,7 млн тонн, ще 0,8 переробить на олію. Решта країн сукупно експортує менше, ніж Україна. 

На ринку сої домінують Бразилія (експорт понад 100 млн тонн) та США (вдвічі менший експорт, близько 50 млн тонн). У сезоні-2023/24 Україна мала величезний урожай і, відповідно, експорт, але він становив 3,7 млн тонн. Для розуміння: у балансах Бразилії 4 млн тонн — це, по суті, статистична похибка, невелика неузгодженість серед аналітиків. Тож Україна, як й інші дрібні експортери, швидше, не конкурують, а закривають ніші, доступні завдяки географічній близькості, статусу сої (маємо частину врожаю неГМО). 

Навіть попри окупацію частини території, Україна втримує позиції на ринку соняшнику. На жаль, окуповані площі — це пряме збільшення можливостей нашого головного конкурента — росії. Напередодні повномасштабного вторгнення росія вже наближалась за розмірами врожаю до України, з 2022/23 року в них більший урожай за наш. Утім, більше населення = більше внутрішнє споживання, тож в обсягах експорту олії Україна — досі лідер. 

Також по обсягах експорту нашими конкурентами є ЄС, Аргентина, Туреччина. Проте по факту це більш номінальні конкуренти, адже ринки збуту переважно різні за окремими винятками. 

— Наразі агровиробники починають планувати площі під ярий клин. Які маркери спонукатимуть до збільшення або зменшення посівних площ під тією чи іншою культурою? 

— Ми не маємо очікувань щодо розширення площ під ярим ячменем. Цю культуру часто вважають швидкими грошима. Вона не надто рентабельна, але її можна посіяти навесні, зібрати й везти на продаж уже у липні. Проте ярий ячмінь зазвичай обирають ті, хто вже звик його сіяти. Щоправда, раніше середні й великі холдинги переважно обходили його стороною. 

Площі під кукурудзою залежатимуть від цінової динаміки на зернову в наступні місяці. Наразі кукурудза — в незручному положенні, бо основна причина оптимізму — очікування приходу попиту з Китаю та ЄС. Якщо в ЄС сумнівів немає, то Китай тримає світовий ринок у напруженні. В США є популярний чинник — ближче до лютого учасники ринку дивляться на співвідношення цін соя : кукурудза. Якщо показник менший за 2,7, це підказує, що соя, на відміну від кукурудзи, менш приваблива для сівби. Ураховуючи величезну світову пропозицію сої, очікуємо, що американські фермери можуть збільшити площі під кукурудзою. В Україні таке порівняння менш актуальне, але це зайва підказка — ринок буде дивитись на перспективи культур у майбутньому й ухвалювати рішення напередодні посівної. 

Ми прогнозуємо площі під кукурудзою в Україні на рівні 3,9 млн тонн, трохи менше ніж 4,0 поточного сезону. Очікуємо на збереження нейтральних настроїв щодо зміни площ під зерновою. На жаль, маємо враховувати просування фронту, яке сталось із весни 2024-го й може тривати до посівної навесні 2025-го. 

Те, що може покращити перспективи валового збору, — вища врожайність. За тих самих площ просто «нормальний» рік із нормальною врожайністю — це +3 млн тонн. 

— Як можуть підвищитись витрати на вирощування зернових 2025 року? 

— Суха осінь 2024 року дала можливість більшості фермерів суттєво заощадити на сушінні кукурудзи. Погодний чинник працює і у зворотний бік — суха погода змусила частину фермерів пересівати ріпак (і більш обмежено пшеницю з ячменем). 

Щодо інших витрат, то передусім зазначимо девальвацію й інфляцію як чинник. 

Оптимістичне очікування швидкого краху російської економіки циркулювало в повітрі з 2022 року, тому ми розуміємо, що наразі такі новини вже сприймаються із великою долею скепсису. Проте наш макроекономічний аналіз, який ураховує регуляторні рішення й необережні заяви урядовців рф, показує, що економіка країни-агресорки справді сильно перегріта й тримається здебільшого завдяки запасу міцності, який тоншає. Цей вплив, на відміну від 2022-го та 2023-го, вже сильно відчуває й населення. 

На жаль, перегрів економіки очевидний і в Україні. Тож розвиток війни та пошук виходу з неї всіма сторонами може посилитись навіть попри недосягнення військових і політичних цілей. А це може надзвичайно вплинути на криву розвитку економіки, відповідно, і на перспективи витрат. 

— Які експортні ринки для зернової групи є традиційними та які можуть бути перспективними 2025 року? 

— На зерновому ринку основні чинники зміни звичного укладу ті самі, що й на ринку олійних — відсутність / наявність повноцінного морського експорту. Проте, на відміну від ріпаку чи сої, багато великих ринків збуту української кукурудзи та пшениці перебувають за межами Середземного моря, відповідно, довгий час були малодоступними для стабільного постачання. 

Наразі домінація пропозиції російської пшениці на ринку Єгипту й рух Каїру на прямі покупки (без частих відкритих тендерів) із росії призвів до зменшення присутності української пшениці у цій трансконтинентальній державі. 

Проте є і позитивні новини: вперше з початку повномасштабного вторгнення влітку 2024 року Україна мала повноцінний старт сезону по пшениці та ячменю. Це означає, що Україна мала можливість вести активну торгівлю в перші місяці після збирання врожаю (коли ми вивозимо 60–70% річного експортного потенціалу). Також у цей період ми мали можливість везти збіжжя на такі країни, як Індонезія, де нам важливо закривати попит до приходу австралійського врожаю (в жовтнігрудні). 

По кукурудзі дуже цікавий рік — Україна до старту сезону-2024/25 змогла вивезти накопичені запаси, які лишались через порушення логістики на тлі повномасштабного вторгнення. Проте робила це, зокрема, й тому, що в наших європейських конкурентів на Балканському півострові також проявились погодні проблеми (і проблеми з якістю). Як наслідок, ми не мали типового міжсезоння й активно везли кукурудзу впродовж усього літа, у вересні й далі без паузи везли новий урожай. 

Також варто зазначити Індію: країна, яка ніколи не вирізнялась помітними апетитами на кукурудзу, купувала в України як у сезоні-2023/24, так може подвоїти цей обсяг (до 1 млн тонн) поточного сезону. Причина — проблеми з урожаєм і паралельно підвищення попиту. 

Однак із найбільш публічної теми варто вкотре згадати Китай. Країна, яка раніше своїм попитом тягнула світові ціни вгору, цього року суттєво скоротила апетити та ще й перемкнулась на бразильську кукурудзу. 2025 року попит має бути ще меншим, уряд КНР ще й бореться проти альтернативних схем завезення зерна (через митні зони з подальшою переробкою). Утім, наприкінці січня Китай має розподілити квоту на закупівлю між державними та приватними компаніями, і з того моменту попит (хоч і менший, ніж зазвичай) має знову з’явитись на ринку. Під цей майбутній попит у грудні українські трейдери активно підкуповували кукурудзу, що спричинило суттєве пожвавлення на ринку та підвищення цін. Утім, оскільки частину покупок точно зроблено під майбутній китайський попит, а розмір цього попиту викликає занепокоєння, факт розподілення квот може не спричинити очікуваної нової спіралі підвищення цін. Для цього мають скластись кілька чинників, зокрема торгова війна між КНР та США призведе до того, щоб попит китайських покупців безальтернативно падав на українське зерно. Проте, якщо збігу обставин не буде, китайські торгові компанії можуть стримано поводитися, адже вони шукатимуть час для примноження ефекту імпорту та максимізації маржі. Поки що ціни в Китаї падали, в ціни експортерів підвищувались, що не сприяє апетитам імпортерів. 

— Чи вдалось агропідприємствам покращити свою економічну ситуацію з початку повномасштабної війни? Які чинники найбільше б’ють по економіці підприємств? 

— Повномасштабне вторгнення застало український аграрний ринок посеред сезону. Як наслідок, попри всі спроби, фермери все одно не мали можливості реалізувати наявні запаси зернових та олійних культур. Менший урожай-2022 та великі перехідні запаси все одно давали значний надлишок. Тільки під кінець сезону-2023/24 (де з осені 2023-го був повноцінний морський експорт) фермери змогли реалізувати все накопичене зерно і завдяки активному попиту на деякі культури навіть вийшли на історично мінімальні перехідні запаси. Все це приводило до накопичення значної фінансової подушки в той час, як напрями для інвестицій обмежено воєнними ризиками, скороченням кваліфікованих кадрів тощо. 

Тож у своїй більшості виробники фінансово забезпечені, і це їм дає сприятливі умови для ухвалення рішень про час реалізації продукції. Фермери дуже успішно, як кажуть на ринку, «пересиджують трейдерів» — мається на увазі, що, попри об’єктивні чинники неможливості закупівельних цін постійно підвищуватись, фермери під час зупинки тренду просто перестають продавати: таким чином скорочена пропозиція балансує обмежений попит. Нейтральні та висхідні тенденції на світовому ринку врешті нормалізують ситуацію на українському ринку, дають можливість трейдерам платити вище і, відповідно, фермери теж активізують пропозицію. Це не завжди спрацьовує, не всі виробники мають змогу та доцільність «сидіти», але така тенденція зайвий раз показує, що виробники мають можливості вичікувати на сприятливі моменти, а не зливати врожай із відчаю. 

Утім, варто зазначити, що частково поточну ситуацію спричинила відсутність достатнього резону інвестувати «зайві» гроші. Крім воєнних ризиків і браку кадрів, очікування подальшої девальвації та інфляції також зменшує бажання продавати зайві обсяги за гривню. Це негативний сигнал для економіки загалом — держава має бути зацікавлена в тому, щоб населення витрачало зароблені гроші, а бізнес реінвестував прибутки. Проте в моменті можна порадіти за більшість вітчизняних виробників, які, попри найбільшу війну, яку Європейський континент зазнав за останні 80 років, міцно стоять на ногах і не лише підтримують громаду, а й забезпечують продовольчу безпеку світу.