ФГ «Ягодинка» з 2016 року закладає лохинові плантації і до кінця 2021 розширить до 22 га

Порозумітися з лохиною

П’ять років тому родина Олександра Білявського і Віталія Котюка переорієнтувалася з м’ясного бізнесу на ягідний. Очолюване ними ФГ «Ягодинка» Романівського району на Житомирщині з 2016 року закладає лохинові плантації. Наразі збирають урожай із 10 га, а до кінця 2021 року планують наростити площі до 22 га.

У непрості 90-ті Олександр Білявський не розгубився й став займатися продажем свинини. Із часом облаштував забійний цех, придбав кілька машин, відкрив магазини. Першим його помічником, коли підріс, став син Віталій. Але кожному бізнесу свій час: наразі пропозиція м’яса велика, а попит зменшився. Того й звернули увагу на популярну ягоду.

Наскільки важко було для родини заснувати новий бізнес і чи задоволені фермери його результатами, нам розповів Віталій Котюк.

— Лохиновий бізнес потребує чималих вкладень і через те несе в собі певний ризик. Як наважилися?

— Треба було рухатись уперед. У м’ясному напрямку ми перспектив уже не бачили, бо ускладнилася реалізація, великі підприємства активно витісняли з ринку невеликих. Ми стали цікавитися, в якому ж аграрному секторі є зростання. Відповідь знайшлася: в ягідному. А що на піку? Лохина. Посадили кілька кущиків біля обійстя. Два роки спостерігали. Їздили подивитися, як ведуть свої справи ті, хто зробив ставку на лохину чотири, п’ять, десять років тому. Виявляється, не святі горщики ліплять. У 2015 році почали готувати землю під свою лохину, а 2016-го заклали перші два гектари.

— Новачкам, кажуть, щастить…

— Можливо, хоча в нас не обійшлося без помилок. Приміром, посадка. Подивилися в інтернеті — ніби нічого складного. Та одна справа дивитись, а інша — робити самому. Ґрунти під посадку обирали найбільш придатні за складом, хоча весь наш регіон вважається сприятливим для вирощування лохини. Ділянки виявилися неоднорідними: десь супіщані, а десь більш важкі. І попотіти вони нас змусили добряче: викорчовували порость, дискували, боронували, подекуди робили дренаж, щоб відвести високі ґрунтові води. Нарешті розмітили поле та агрегатом, узятим в оренду, нарізали гряди.

— Ґрунт під саджанці готували?

— Звісно, він має бути легким і кислим. Для цього завезли торф. Скрізь по пилорамах шукали тирсу. Ту, що знайшли, ще рік витримували, бо свіжу вносити не можна. Проклали в кожному ряду по дві крапельні стрічки, посадили саджанці, замульчували тирсою.

— Чому не агроволокном?

— З одного боку, агроволокно краще, бо не дає пробиватися бур’янам, значить, і пестициди можна не застосовувати, і ягода екологічніша. З іншого — тирса краще, бо, розкладаючись, вона підживлює рослини органікою й підкислює. Попередні посадки у нас під тирсою. А ті, що робили цієї осені та плануємо навесні, будуть уже під агроволокном.

— Яка схема посадки? Чи застосовуєте механізоване збирання?

— Схема традиційна: 3 м між рядами та 1 м — у ряду між рослинами. Для механізованого збирання потрібні сорти, в яких ягода дуже щільна й достигає одночасно. Наші більш тендітні, підходять для ручного збирання.

— Якими критеріями керувалися у виборі сортів?

— По-перше, це мала бути ягода для свіжого ринку — відмінного товарного вигляду, транспортабельна, смачна. По-друге, обирали сорти різних термінів достигання. Із ранніх обрали популярний Дюк, хоча потім виявилося, що він доволі вибагливий до ґрунтів та режиму поливу. Із середніх зупинилися на Блюкропі, із пізніх — на Ліберті. Останній — наша робоча конячка. Дуже врожайний, термін збирання припадає на період із хорошими цінами: перша ягода достигає на початку серпня, а основну масу збираємо із середини серпня до середини вересня.

— Підкажіть початківцям, де взяти якісні саджанці?

— Ми купували в кількох розсадниках, тож тепер можемо порівнювати. Серед виробників саджанців нам найбільше сподобалася голландська компанія «Розетта Агро», яку нам порадили, і ми про свій вибір жодного разу не пожалкували. Завжди беремо дворічки. У саджанців від «Розетти Агро» обидва пагони добре сформовані. Урожай вони дають відповідно до віку й ступеня розвитку, а не так, як траплялося мені спостерігати в інших господарствах: кущ здоровий, високий, а ягід мізер — замість очікуваних 2 кг ледве набереться пів кіло. Маємо до цієї  компанії повну довіру. Для додаткових посадок, які запланували на цю осінь, саджанці Ліберті знову замовляли в них.

— Відомо, що «Розетта Агро» весь посадковий матеріал завозить із Голландії. Як він адаптується в Україні?

— У нас не було із цим проблем ні за осінньої, ні за весняної посадки. Більше того, саджанці, які не встигли посадити минулої осені, нормально перезимували до весни в контейнерах. А ті, які завезли в березні, через завантаженість роботою навесні висаджували до середини червня. При цьому приживлюваність не постраждала, із висаджених укорінилися майже сто відсотків.

— Що можете сказати про дорослі плантації? Чи влаштовує вас врожайність на цьому етапі?

— Висока врожайність сортів — це один із ключових критеріїв для їх відбору. У цілому, ми результатами задоволені. Скажімо, наша Ліберті дає по 11 тонн з гектара — це доволі гідний результат для лохинової плантації, закладеної у 2016 році.

Дорослими вважаються кущі лохини у віці 8 років, саме в цей час вони виходять на повне плодоношення. Подивимося, що отримаємо від ягідника через два роки. Крім того, має значення не лише загальна врожайність, а й розмір ягоди. На більші ягоди більший попит і вища ціна. У нас середній діаметр ягід 14–15 мм. Хоча розмір ягід — це не тільки й не стільки питання сорту, скільки результат правильної агротехніки. Діаметр ягід частково можна регулювати. По-перше, потрібне добре й збалансоване живлення. По-друге, має бути якісно проведена обрізка кущів, взимку або навесні. Ми помітили: якщо пошкодуєш обрізати як слід, то ягід навесні буде багато, але дрібні. А дрібні ягоди — це менша ціна.

— До речі, як ваші плантації відреагували на погодні умови цього сезону?

— У Дюка, як і в багатьох інших ранніх сортів, навесні трохи підмерзли бруньки. Щодо літньої посухи, то рятував полив. У цілому, сезон доволі вдалий. Ціна була на 20–30% вищою за минулорічну: вона повністю перекрила збитки від весняних заморозків і недобору врожаю.

— Ви хочете збільшувати площу посадок. Які сорти будете висаджувати далі?

— Однозначно Ліберті та пізній Чендлер — високоврожайний сорт, із регулярним плодоношенням, великими ягодами.

— А як щодо ранніх сортів? Чи вдалося підібрати альтернативу для сорту Дюк, який виявився доволі примхливим?

— Від додаткових площ під ранні, скоріше за все, відмовимося взагалі. В Україні їх насадили стільки, що ціна із кожним роком падає. Якщо позаминулого сезону за перші ягоди давали понад 300 грн за кілограм, то минулого — 240–260, поточного — 190–грн/кг. Натомість у пізніх сортах бачимо більшу перспективу.

— Чи є складнощі з реалізацією?

— У нас не було. Клієнтів знаходимо через інтернет. Є такі, з ким співпрацюємо третій рік поспіль. Партії вони замовляють різні: одним достатньо 100 кг, іншим потрібно 7 т.

— Ви продаєте ягоди з поля чи з холодильника?

— Залежить від побажань клієнта. Якщо він забирає наші ягоди для продажу в супермаркеті, то треба охолодити, оскільки це вимога торгових мереж. Той, хто бере ягідну продукцію для роздрібного ринку, просить не охолоджувати. Лохина має добру лежкість хоч у холодильнику, хоч без нього. Вона транспортабельна. Відвантажуємо її з поля, приміром, ввечері в п’ятницю, а в неділю нею торгують з лотків. На вигляд — щойно зірвана. Це не м’яка та ніжна малина: якщо малину вчорашню не продав, то сьогодні вона годиться хіба що на заморожування. З лохиною все значно простіше. Якось я залишив кілька пінеток з ягодами лохини, щоб подивитися, як вони зберігаються. Стояли вони в мене в холодильнику тиждень, два, навіть три. Дивовижна ягода! І майже не втратила ні товарного вигляду, ні смаку.

— Експорт плануєте?

— Працювати на експорт можна, але тоді треба шукати стабільного покупця та мати змогу формувати для нього партію хоча б обсягом 4–5 т. Співпрацювати з посередниками, які формують партії від різних виробників, невигідно. Зазвичай вони виставляють багато вимог, але мало пропонують зі свого боку. Тож поки не вийдемо на врожайність, що дозволить за кілька днів формувати партію на 4–5 т, тему експорту не підіймаємо.

— Яку ціну мали на лохину цього сезону?

— У середньому продавали ягоди по 125 грн за кілограм. Сезоном задоволені.

— Проте й зусиль скільки докладено! Хто вас консультує щодо агрономії?

— Коли робили перші кроки, послуговувалися консультаціями виїзних агрономів. Далі, коли опанували основні принципи вирощування, вирішили продовжувати самотужки, адже господарство маємо невелике. Сьогодні про лохину інформації багато, є що почитати. На початку осені робимо аналіз ґрунту і тканинну діагностику рослин (після завершення плодоношення). Ґрунтуючись на цьому, розробляємо технологічну карту підживлення й захисту. Стежимо за ринками ягід, засобів захисту, добрив, техніки. Наразі вирішили спростити собі життя, придбавши для нових посадок систему внесення добрив під час поливу від ізраїльської компанії Netafim. Раді, що можемо собі дозволити якісну інфраструктуру.

— Як часто поливаєте?

— Усе залежить від посушливості сезону. Улітку, коли найменше опадів, поливаємо через день. За годину один гектар лохини отримує до 18 кубометрів води. При цьому враховуємо, що ділянки з піщаним ґрунтом пересихають скоріше. Воду, як правило, беремо з меліоративного каналу, який залишився нам у спадок від радянських часів. Але, на всяк випадок, маємо й свердловину. Вода надходить у накопичувач, звідти розподіляється по крапельній системі.

— Тривалий час лохина приваблювала виробників тим, що не потребувала захисту від хвороб і шкідників. Щось змінилося останніми роками?

— Нічого надзвичайного поки не спостерігаємо, хоча зрозуміло, що все це справа часу: потрохи рослину «освоюють» і місцеві комахи, і місцеві хвороби. Щоб не подарувати їм такого щастя, двічі на сезон (восени й навесні) робимо викорінювальні обприскування мідьвмісними препаратами. Протягом сезону проводимо дві обробки фунгіцидами, навесні й восени через крапельний полив даємо інсектициди від личинок хрущів — це злісні вороги наших ягідних плантацій. Помітили також, що під час цвітіння атакує квітки лохини оленка волохата. Утім, завдяки особливій формі квіток лохина від цього шкідника страждає менше, ніж плодові дерева.

— Як щодо дрозофіли сузукі? Восени була інформація, що вона масово вражає ягоди лохини на заході Польщі.

— Чули про таку, але, на щастя, поки не стикалися. Будемо готуватися до зустрічі, вивчати ринок препаратів. Великих інвестицій на кшталт встановлення нетхаусів поки не планували.

— Як організоване збирання?

— Цей напружений період у нашому господарстві триває три місяці. Кілька років поспіль наймали людей із навколишніх сіл і міста Чуднів, що за 8 км від нашого села Ягодинка. Та цього року, коли ягоди стало більше, а нам із нашою врожайністю потрібно було щодня на збирання 35–40 осіб, вирішили на селян не покладатися. У кожного селянина є своє господарство, яке завжди в пріоритеті. Тож ми орендували автобуси й возили людей на збирання з Житомира, завдяки цьому проблем зі збиральниками не мали. Робочий день починався о 7:30–8:00, закінчувався о 16:30–17:00. Оплата — 10% від ринкової ціни на ягоду.

Всі наші ягоди збираємо вручну: одразу в панетки або спочатку у відерце. У відерце збирати зручніше. Та якщо замовник вимагає, щоб наліт на ягодах зберігався стовідсотково, то їх одразу кладемо до панеток. Ціна на такий товар трохи вища.

— Робота припадає на спекотний період. Як це впливає на процес?

— Людям, звісно, буває важко в спеку: хто бажає, має можливість відпочити. Щодо якості ягід, то ми проблем не помітили: навіть зібрана вдень, наша лохина добре продавалася, клієнти рекламацій не давали.

— Що вас найбільше здивувало в лохиновому бізнесі? Особливо якщо порівнювати зі свинарством, яким ваше господарство активно займалося в попередні роки.

— Передусім здивував попит на ягоду. Коли продавали свинину, то покупця треба було добре пошукати. До того ж на експорт українська свинина не йде, тож розраховувати можна лише на внутрішній ринок. Із лохиною все навпаки. Покупець завжди є, попит не зменшується, навіть попри високі для пересічного українця ціни.

— Що виявилося найважчим у вирощуванні лохини?

— Найкритичніші навантаження — період посадки й збирання. При цьому треба бути включеним у процес постійно, з ранку до вечора, у будні й вихідні. І включеним самому, не покладаючись ні на кого. Хоча… не лише в ці періоди. Якщо працюєш на результат, присутність власника важлива на кожному етапі. Знаю випадок, коли власники продали за половину собівартості свій лохиновий ягідник, оскільки поклалися на робітників і мало уваги приділяли цьому бізнесу. Нас стимулює результат, він надихає, тож поки працюємо хоч і важко, проте в задоволення.

Олена Сухорукова

журнал “Плантатор”, листопад 2020 року

^{Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Плантатор” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».}