Ми закриватися не будемо

Пережитий період окупації тільки зміцнив плани ТОВ «Ланагропрод» надалі нарощувати поголів’я  

За останні 30 років свинарі України витримали не одну кризу, пов’язану чи то з новим здорожчанням кормів, енергоносіїв, чи нерівноправною конкуренцією на ринку. Проте війна перевершила всі попередні виклики — чимало господарств опинилися в буквальному сенсі на межі виживання. Одне з них — ТОВ «Ланагропрод», що в Чернігівській області, понад місяць було в окупації. І тільки завдяки самовідданості працівників вдалося зберегти поголів’я. Більше з тим — нині фермери планують його наростити. Яким чином — розповів директор господарства Олексій Соболєв. 

— Пане Олексію, яким був для вашого фермерського господарства період окупації? Як вдалося зберегти поголів’я? 

— Росіяни з’явилися в Рубанці, де розташована наша ферма, 26 лютого — тоді пройшла перша дуже велика колона техніки, десь 500 одиниць, у бік Ніжина, Прилук. Як ми розуміємо, йшли на Київ. Наступного дня вони вже поставили блокпост на в’їзді в село з кількома одиницями техніки. 

До 2 березня ми загалом спокійно проїжджали цей блокпост. Річ у тім, що всі працівники живуть в Бахмачі, тож щодня автобусом їздимо до Рубанки на роботу. Але коли наші війська почали бити росіян, розгромили блокпост, ситуація змінилася. До речі, тоді стрілецькі бої точилися неподалік Рубанки, наші робочі навіть узяли в полон одного із семи російських солдатів, які заблукали й вийшли до свинокомплексу. Решту взяли наші військові. 

Але з того часу добиратися на роботу стало важко. Росіяни поставили потужніший блокпост, окопалися, перекрили всі дороги, із села нікого не випускали — стріляли по всіх машинах. Їхні колони забезпечення ходили через Рубанку постійно, тож доїхати на свинокомплекс стало практично неможливо. А після того як з подачі наших селян наша артилерія накрила їхню техніку, вони взагалі розстрілювали хати, знищили в селі всі трансформатори, тож село опинилося без світла. Були й загиблі серед місцевих.  

Але на роботу ми все одно добиралися — через поля, пересівши з автобуса на дві Ниви, попередньо впевнившись, що це безпечно. Звісно, не всі робочі їздили — дехто відмовився, бо це справді страшно. Але завдяки завідувачу свинокомплексу Віктору Філіпову, який організовував людей і всю роботу на комплексі, та ще чотирьом працівникам мінімальний догляд за тваринами було забезпечено. 

— Як їм удалося налагодити роботу на свинокомплексі? 

— На щастя, ще 22 лютого ми закупили всі премікси, шроти, тож десь на два тижні тварини були забезпечені кормами. Зернова група у нас своя, адже пшеницю, ячмінь, кукурудзу вирощуємо на власних 2 тис. гектарах землі. Готувати комбікорм можливість була — єдиний уцілілий у селі трансформатор був на свинокомплексі. Головне — не шуміти, щоб не привертати уваги ворога. Тому вмикали комбікормову установку, тільки коли через Рубанку йшли їхні колони забезпечення — тоді гул стояв неймовірний, бо бензовози з пальним супроводжували танки та БТР. Це тривало до півтори години. А перед тим вони прострілювали все навколо. Ось так ми виживали. Коли в кінці березня закінчився соєвий, соняшниковий шрот, премікси, а їх завезти в село було неможливо, свиней доводилося годувати тільки кукурудзою та ячменем. 

Аналогічно стояло завдання мінімально підтримати здоров’я тварин: працівники оглядали поголів’я — хтось уже кашляв, почався канібалізм, адже, бувало, пропадало світло, то вентиляція не працювала. А ветеринар не завжди міг потрапити на ферму, тож консультувалися з ним і робили, що в наших силах. Медикаментів чи засобів дезінфекції не бракувало. Проте повною мірою проводити дезінфекцію, як у мирний час, ми не могли — тут аби свиней швидко нагодувати. 

Наші хлопці й місцевим допомагали — хліб із Бахмача возили, бо в селі магазини були пограбовані. 

Коли 1 квітня росіяни виходили з області, це було звірство. Щоб по них наша артилерія не стріляла, рашисти годинами прострілювали лісосмуги,  розстріляли багато хат, школу, мародерили. Але їхньої техніки наші теж чимало побили, вони навіть кидали її в робочому стані. 

З 28 березня ми не могли потрапити на свинокомплекс, бо село було оточене повністю. Два дні свині були голодні. Як тільки наші зайшли в Рубанку, ми одразу поїхали на ферму і цілодобово працювали, щоб надолужити згаяне. 

— Що було для вас найважчим у цей період? 

— Найбільше переживав за працівників. Бо втратити мільйони гривень через загибель свиней і втратити людей — це велика різниця. Коли рашисти почали розстрілювати місцевих, бити по будинках, ми зібралися в офісі в Бахмачі, я запропонував: давайте не будемо їхати, бо життя людей важливіше. Але мої сказали: треба якось рятувати підприємство. І ще: «…краще мати роботу, ніж не мати. Тоді ми завжди матимемо шмат м’яса, щоб прогодувати сім’ю. А сидіти вдома і чекати чогось… Це не вихід, ми будемо їздити». Хоч дехто й відмовився. Але ж я не міг змусити їх працювати, під кулями їхати на ферму. Бо, бувало, й на БТР ворожий наскакували, й машини інших фермерів розстрілювали… 

— Якими були загальні втрати на свинокомплексі в період окупації? 

— Вийшли з мінімальними втратами, хоч падіж свиней збільшився. Якщо зазвичай стандартний відсоток відходу 1,5 — з різних причин, то в період окупації він зріс до 2,7%. Тобто з 4 тис. голів 100 ми втратили. У мирний час це великий відсоток відходу, а за тих умов — уважаю, ні. Бо взагалі розраховував, що втрати будуть 50%, а коли вони почали звірствувати в кінці березня, думав, що поголів’я не вдасться зберегти. 

Тут ще й розташування ферми зіграло роль: свинокомплекс — за селом, збоку від центральної дороги, де ходила їхня техніка. Коли наші партизани почали їх трохи накривати, вони техніку ставили в селі між хат, боялися за село відходити. Тому їм не до нас було. 

От тільки кормів бракувало. Уже коли лишилося саме зерно, прирости впали на понад 50%, конверсія корму збільшилася. Але врешті-решт, коли можна було реалізовувати свинину і ціна на м’ясо зросла до 57–58 грн/кг, ми компенсували втрати. 

— Коли змогли розпочати реалізацію свинини? Яка нині ситуація з продажами? 

— Реалізацію живця розпочали з 16 квітня — і все продали. Раніше від м’ясокомбінатів до нас ніхто не хотів їздити, бо все навкруги було заміновано. Ми як відгодівельне підприємство завозимо поросят вагою 25 кг з «Української вольниці» й дорощуємо їх до 110 кг. Востаннє перед війною завезли в січні, тож у період окупації свині були вагою 70 кг. Окрім того, ще з минулого завозу лишилися 125-кілограмові тварини. Але ми все реалізували, бо попит на свинину великий, який не встигаємо задовольняти. Тож поки що реалізацію припинили. 

Натомість після окупації вже збудували новий сарай на 700 голів: 1 липня завозимо нових поросят, тобто збільшили потужності. 

— Як ви наважилися на будівництво в умовах війни? 

— Ми це планували раніше. Обладнання — вентиляцію, бункери, кормороздавачі тощо — завезли ще до Нового року. Приміщення було готове — тільки треба було змонтувати обладнання. Тож вирішили поставити — чого воно буде лежати на складі? 

Поготів ми бачимо, що зерно знецінюється, бо його не можуть експортувати. Відповідно собівартість вирощування свинини зменшилася. Невідомо, скільки це триватиме. А якщо ціна на зерно знову впаде? Ми ж також виробляємо зерно — вистачає й для потреб свинокомплексу, а 4 тис. тонн йде на продаж. Тож коли ціна на свинину почала збільшуватися, ми подумали: навіщо зерно продавати, якщо можна збільшити поголів’я і через свиней його пропускати? Це збільшить вартість зерна і, відповідно, принесе прибуток свинокомплексу. А нове зерно вже на підході, бо скоро жнива. До речі, і ярину ми всю посіяли після розмінування. 

— Не так давно відгодівельні підприємства пережили кризу, багато припинило існування — через різке здорожчання кормів, енергоносіїв. На вашу думку, якою є тепер перспектива відгодівельників? 

— Ціна на свинину зросла, бо збільшився на неї попит. З кількох причин. Насамперед закрилися кордони, тож уже з Польщі контрабандну продукцію не завезеш. Плюс відпало багато свинокомплексів з окупованих територій. Водночас зменшилися надходження з підприємств Дніпропетровської, Харківської областей — м’ясокомбінати туди не хочуть їхати, бо бояться обстрілів. Тож на ринку є певний дефіцит свинини. 

Відповідно, коли є дефіцит свинини, є й дефіцит поросят. Відтак поросята зросли в ціні. Якщо в лютому ми купували по 72 грн, то нині ціна зросла до 90 грн. Тому не думаю, що хтось наважиться з нуля почати відгодівельний бізнес. 

Якщо війна триватиме, то свинина буде тільки дорожчати. Бо м’ясокомбінатам дуже важко знайти свинину, а замовлень на м’ясо багато. Тож свинарі будуть із прибутком. А чи буде галузь розвиватися… Будуватися, мабуть, небагато ризикне. Навіть у Центральній Україні, хіба що на Заході. 

— Як ви плануєте розвиватися в найближчій перспективі? 

— Думаю, будемо нарощувати поголів’я. Уже готовий фундамент під нове приміщення. Якби не війна, ми б його збудували. Щодня стежимо за новинами, за ситуацією на фронті, віримо в наші Збройні сили. Як тільки виженемо рашистів із країни, обов’язково збільшимо стадо на 2 тис. голів. Упевнений, ми закриватися не будемо. Ми не одну кризу пережили. 

— На вашу думку, чим «Ланагропрод» вирізняється з-поміж інших підприємств? 

— Наше підприємство працює з 2004 року. Перші будівлі реконструйовані з колишніх корівників. Пробували працювати зі свиноматками — в нас не пішло. Вирішили відгодовувати. Знову переробляли приміщення — вентиляція, щілинна підлога, кормороздавачі. Загалом максимум автоматизації, мінімум людської праці. Нині поголів’я зросло до 4200 голів. Ми маємо високі виробничі показники: середні прирости 900 г, коефіцієнт конверсії корму — 2,7. Я задоволений цими показниками, яких ми досягаємо якісними кормами. Маємо добрих партнерів, постачальників преміксів, ветеринарних препаратів. Так, премікси нам постачає компанія «ПРОФІМІКС», ветеринарні препарати — «Українські ветеринарні технології», «ЮНІВЕТ ГРУП». Маємо якісне станкове обладнання HOG SLAT, вентиляційну систему SKOV, яку нам постачає компанія «Агроклімат Україна». Завдяки цьому створено добрі умови для вирощування тварин. 

Наші працівники добросовісно виконують свою роботу, у нас кістяк колективу давно сформований, з 2007 року люди не міняються. Від них залежить якісний догляд, якісно приготований комбікорм — це на 90% гарантований успіх. Ветлікар у нас на своєму місці, який стежить за здоров’ям поголів’я. 

Думаю, головне — любити свою роботу, чесно виконувати обов’язки, постійно бути в процесі, за всім стежити. У свинарстві не буває дрібниць. Є керівники, які далі кабінету не виходять. Я п’ять днів на тиждень буваю на комплексі. В гумових чоботях, у спецівці. Якщо треба, допомагаю своїм працівникам. Я знаю кожен станок, у якому стані поголів’я. Тому кожен працівник — від рядового до керівника повинен вдаватися в ситуацію й доповнювати один одного. Оцим ми й вирізняємося.  

ГОВОРИТЬ ЕКСПЕРТ  

Валентин Парамонов, регіональний представник з технічних питань та оптової торгівлі північного регіону, УВТ  

— В основу діяльності нашої компанії покладено стандарти та правила, що забезпечують ефективний менеджмент і якість роботи на всьому ланцюжку постачання ветеринарної продукції від виробників до клієнтів. Наша компанія забезпечена відповідними приміщеннями, обладнанням, фахівцями та суворо дотримується умов зберігання й транспортування ветеринарної продукції відповідно до їхніх властивостей і вимог нормативної документації. 

Компанію «Українські ветеринарні технології» вважають одним із найкращих роботодавців понад 170 працівників у п’яти представництвах: Харкові, Києві, Одесі, Хмельницькому та Львові, які працюють у всіх регіонах України. Штат працівників компанії укомплектовано достатньою кількістю кваліфікованого персоналу, здатного на належному рівні вирішувати професійні завдання відповідно до своїх посадових обов’язків. 

Уже понад 16 років наша команда надає допомогу клієнтам і партнерам у лікуванні та профілактиці захворювань тварин, а також догляді за ними й утриманні, також надає професійні консультації щодо керування безпекою поголів’я та успішного розвитку бізнесу. 

Ми пропонуємо широкий набір інструментів для відтворення свиней, корів від французької компанії IMV — світового лідера в репродуктології, ветеринарні препарати від компанії «Сева Санте Анімаль», «Ветоквінол», Zoetis, KRKA й інших.