Експортні перепони

На тлі рішення Єврокомісії щодо заборони імпорту українських зернових та олійних можливості вітчизняних агровиробників реалізувати свою продукцію за кордоном значно скоротилися.  

Експорт української агропродукції нагадує задачу із «зірочкою», де х — політика, а у — економіка. Щоправда, на відміну від чистої математики, у разі продажу українського збіжжя за кордон, варіанти відповідей можуть бути несподіваними. 

Здавалося б, до питання подовження дії «зернового коридору» через постійний шантаж рф ми вже звикли. А ось рішення Єврокомісії щодо тимчасової заборони імпорту чотирьох видів агропродукції з України у п’яти країнах Східної Європи за умови збереження транзиту стало дещо несподіваним. Адже буквально за кілька днів було ухвалено рішення про подовження дії безмитного режиму для українських товарів на рік. Ба більше — протести в окремих країнах на тлі виборів змусили ЄК погодитися на порушення принципів і норм єдиного ринку ЄС. Щоправда, якби не було цього рішення, кожна з країн, які до того в односторонньому порядку заборонили імпорт агропродукції з України, значно б розширили перелік товарів. 

Про перспективи для української агропродукції в нових умовах The Ukrainian Farmer поспілкувався з експертом зернового ринку «УкрАгроКонсалт» Єлизаветою Малишко. 

— Для України дуже важливим є подовження строку дії безмитного режиму, запровадженому ЄС для української агропродукції та інших вітчизняних товарів. Також визначальним є подовження функціонування «Шляхів солідарності», адже кінцевим споживачем наших кукурудзи та пшениці є не Польща, Болгарія чи Угорщина, а Італія, Іспанія, Німеччина й інші. 

— Попри позитивне рішення щодо подовження безмитного режиму, ЄК пішла на заборону чотирьох агрокультур у п’яти країнах ЄС за умови збереження транзиту. Які можуть бути наслідки такого рішення? 

— Насправді для нас як для виробників та експортерів зерна заборони, що наразі централізовано погодила Єврокомісія, у сухому залишку означають тільки те, що у п’ять країн ми не можемо ввозити певну агропродукцію. 

Як мені пояснювали трейдери, коли ми експортували збіжжя у ту ж Польщу, ця країна далеко не завжди була кінцевим споживачем. Зазвичай польський трейдер розмитнював зерно, а далі воно прямувало до кінцевого споживача у країни Західної Європи. Як наразі це буде відбуватися, поки що невідомо. Наприклад, країни Східної Європи, у яких заборонили імпорт української агропродукції, наголошують на супроводі наших вантажів конвоями. Кажуть, що наразі від них відмовляться, натомість установлюватимуть трекери, за допомогою яких можна простежити переміщення вантажу країною й переконатися, що зерно йде в порти. 

Проте усі ці заборони призводять до зниження ціни на внутрішньому ринку України. Зокрема, після введення тимчасової заборони імпорту деяких агрокультур на території п’яти країн ЄС та невизначеністю з подовженням роботи «зернового коридору», ціни на пшеницю в нашій країні знизилися на 400 гривень, тобто усього за 10 днів вартість збіжжя впала на 10–15%. Але як впали ціни на українському ринку, так само спостерігається зниження цін і на польську агропродукцію. 

— Проте європейські аграрії отримають компенсацію… 

— До чого апелювали польські фермери? На початку сезону, розуміючи, що українські агровиробники не мають змогу вільно експортувати зерно, попри те, що ціни на збіжжя злетіли, зосередились на власній продовольчій безпеці. Але те, що польські фермери не продавали зерно на зльоті цін, — це бізнес-рішення кожного окремого підприємства. З втратами чи недоотриманою вигодою європейських аграріїв у розподіленні субсидій розберуться. Зараз Єврокомісія витратить 100 млн євро, щоб допомогти їм. А ось втрати чи недоотримана вигода українських фермерів — відкрите питання. 

— Через заборону імпорту в країнах Східної Європи українські агровиробники стикнулися з багатьма проблемами. 

— Так. Наразі ми спостерігаємо черги на кордонах, і проблем насправді значно більше, ніж здається. Велика надія є на електронну чергу, що має впорядкувати ситуацію. Є проблеми з наявністю митно-ліцензійних зон, на яких має перевантажуватися українське збіжжя з вагонів, щоб везти його далі європейською вузькою колією. Є й невизначеність і щодо процедури розмитнення й інших «правил гри». Були прецеденти, що зерно, яке вже перебувало на території іншої держави, повертали до України, і тоді його доводиться розмитнювати й навіть сплачувати за це ПДВ, адже тепер воно стає імпортом, попри походження. У будь-якому разі всі ці чинники здорожчують логістичну компоненту й негативно позначаються на внутрішній ціні зерна, як наслідок — на доходах агровиробників. 

— Трейдери кажуть, що наразі зерно, що вже завезли в країни Східної Європи, навіть попри укладені контракти, неможливо реалізувати. Відмовляються його брати й покупці з країн Західної Європи, з якими до того в них були сталі відносини, мотивуючи відмову нібито низькою якістю зерна, хоча в попередні роки такої проблеми не існувало. 

— Якщо брати тільки ринкову компоненту, збирання кукурудзи в нас відбувалося за доволі нестандартних умов — у переважній більшості взимку. Тому певні проблеми з якістю могли бути, особливо наприкінці сезону. Адже зернову вищої якості продають у першу чергу. Але за наявних цін на зерно та дорожнечі логістики експортери навряд чи відправляли за кордон збіжжя сумнівної якості. Бо, попри всі труднощі, є вибір і пропозиції. 

Якщо ж компанія уклала експортні контракти й опікується власною репутацією, навряд чи вона відправила зерно неналежної якості. Тому тема якості зерна може стати одним із важелів впливу щодо обмеження імпорту з України. 

— Чи не може бути одним із таких інструментів фраза, зафіксована в офіційному комюніке ЄК щодо можливості подовження строку дії заборони імпорту агропродукції з України? 

— Звісно, Єврокомісія лишає для себе можливості, залежно від цінової кон’юнктури, результатів виборів і з урахуванням нового врожаю, подовжити заборону імпорту з України з одночасним збереженням транзиту. 

— Але ж ми також очікуємо на новий урожай, до того ж у нас велика кількість перехідних залишків. 

— Це доволі складне питання. Ми не знаємо точно, яка кількість залишків урожаїв минулих років лишилася на тимчасово окупованих територіях, скільки було знищено внаслідок боїв, скільки українського зерна вкрала росія тощо. За балансом, з яким працює «УкрАгроКонсалт», наразі Україні лишилося експортувати до 1–1,5 млн тонн пшениці та до 8 млн тонн кукурудзи. Зрозуміло, що це опорні цифри, але повного розуміння щодо реальної кількості зерна на сірому ринку немає. Тобто залишки є, і в разі припинення роботи «зернового коридору», невідомо, що з ними робити. Звісно, можна закласти збіжжя на зберігання, але це — додаткові витрати. 

До того ж буквально за два місяці ми отримаємо новий урожай ячменю та пшениці. За нашими оцінками, у 2022/23 МР Україна експортує близько 44 млн тонн, а за підсумками 23/24 — усього 32 млн тонн. Тобто логістичний тиск зменшиться, але без роботи «зернового коридору» буде доволі складно. Адже до повномасштабної війни 90% української агропродукції експортували морем. В Італію та Іспанію везти зерно було вигідніше через глибоководні порти Великої Одеси, ніж суходолом, навіть якщо агровиробництво розташоване на території Заходу України. 

— Заступник міністра економіки Тарас Качка на Брюссельському економічному форумі оцінив втрати українських агровиробників через рішення польського уряду заборонити імпорт у 143 млн доларів на місяць. 

— Коли ціна на внутрішньому ринку за десять днів знизилася на 400 грн/т — це вже реальні втрати. Плюс — додаткові витрати на логістику та сурвеєрів, щоб довести якість зерна. Найшвидше, нові умови битимуть не по великих, а по середніх агровиробниках, бо агрохолдинги завжди користуються послугами міжнародних сурвеєрів. 

— Рішення ЄК передбачає розслідування щодо якості партій українського зерна. Але такі розслідування можуть тривати роками… 

— Потрібно бути готовим до всього, ураховуючи попередній досвід і досвід сьогодення. Найгірший сценарій — заборона на імпорт соняшникової олії, адже доволі великі обсяги йдуть через Європу. Поготів, що наступного року багато аграріїв роблять ставку саме на соняшник, адже насіння цієї олійної має попит навіть у нашій країні. Завжди багато залежало від дипломатичних навичок наших міністерств. І нині — це ще більше. 

— Україна має намір стати членом ЄС. Але чи готовий агропромисловий комплекс країн Східної Європи, які ініціювали заборону імпорту українського збіжжя, не лише бачити нашу активну присутність на ринку, а й конкурувати з нашими агровиробниками, не завжди маючи вертикально інтегроване сільське господарство та можливості для зберігання? 

— Можливо, вони й готові до євроінтеграції України. Проте багато хто керується досвідом останніх 5–6 років, коли левова частина нашого експорту прямувала через глибоководні порти. Тому європейці й не вважали за потрібне підлаштовувати свою логістичну інфраструктуру під українські потоки. Інфраструктура в багатьох портах Східної Європи була налаштована під мінімальні експортні партії. Та й залізничні колії в них не пристосовані до потужного експорту збіжжя, який демонструє Україна, коли в найкращі роки за кордон ішло до 50 млн тонн нашої агропродукції. Усе це їм було не потрібно, адже логістика була побудована з урахуванням внутрішніх потреб. Тому нині як Україні, так і Європі доводиться підлаштовуватися під нові умови. Зокрема, українські комерційні компанії долучаються до проєктів на кордонах з ЄС, зокрема будують термінали на територіях країн Співдружності. 

— І це доволі вигідні інвестиції, ураховуючи те, що термінали можуть приймати збіжжя з нашої «широкої» колії й перевантажувати на «вузьку». 

— Насправді ті, хто наразі вклався в логістику на тлі масових збитків аграріїв, у короткостроковій перспективі навіть виграють. Якщо за 5–6 років до повномасштабного вторгнення основний прибуток осідав в агровиробників, тепер він перемістився в логістичний сектор. Проте, думаю, що наступного сезону ситуація знов перевернеться. Адже в нас скоротилися площі під пшеницею, багато хто замислюється над доцільністю сівби кукурудзи. Відповідно, обсяги перевезень зерна також скоротяться. Тож компанії, які впродовж повномасштабної війни зосередилися на логістиці, не отримають тих прибутків, на які розраховують. 

Судячи з того, що надходять новини з європейських метеорологічних агенцій, повториться ситуація з посухою й подальшою втратою врожаю, наступного року ЄС не просто зніме обмеження на імпорт агропродукції з України, а боротиметься за нашого агровиробника. 

— Ми не можемо оминути тему подовження дії «зернового коридору». 

—У мене щодо цього питання є стриманий оптимізм. Адже в подовженні його дії зацікавлені всі сторони переговорів, навіть російська, яка намагається продавити певні рішення на свою користь. Ба більше, там накопичилася велика кількість зерна: частково — власний урожай, а частково — вкрадене українське зерно. І те, що Україна обмежена в імпорті, розширює для росії географію експорту збіжжя, зокрема в країни Африки. 

Свої інтереси є і в Туреччини, й ООН опікується продовольчою безпекою. Тобто зацікавлених сторін більше, і вони мають доволі потужні позиції. Тому я думаю, що кінець кінцем сторони домовляться. Інша справа — ефективність роботи інспекційних комісій через затягування перевірок російською стороною, яка вигадує будь-які приводи, розпочинаючи з браку катерів, які мають проводити інспекцію, і закінчуючи необхідністю святкувати католицькі, православні та мусульманські свята. Тому в умовах «зернового коридору» ми будемо постійно стикатися із затягуванням роботи інспекцій. Це та реальність, з якою нам поки що доведеться жити. 

— В умовах обмеженого експорту шляхами солідарності та «зерновим коридором» чи є в нас альтернатива, окрім дунайських портів? 

— Стабільний й надійний — тільки Дунай. І ті черги, що наразі спостерігаються на під’їздах до Рені та Ізмаїла, є прямим свідченням цьому твердженню. Проте 90% агропродукції з дунайських портів іде через Констанцу. Отже, за кінцевим рахунком, наразі в нас усе кільцюється на Європі. 

— Чи є потенціал розширення потужностей цих портів? 

— Наразі, як мені здається, дунайські порти працюють уже на межі можливостей, про що також свідчить черга із суден у Сулимському каналі. Звісно, задля збільшення потужностей потрібно проводити щорічне днопоглиблення, яке зазвичай робить держава. 

Дунаєм можуть проходити судна з максимальним завантаженням на рівні 5 тис. тонн, що відвантажують прямим методом в автівки або вагони. І якщо там і ставлять банки, то не більше як на 5 тис. тонн.