Дорожня карта
У Баришівській зерновій компанії втримати рентабельність виробництва планують шляхом оптимізації логістики.
Поки більшість господарств розмірковувала, як виживати в умовах тотального здорожчання засобів виробництва і падіння ціни на зерно, у Баришівській зерновій компанії налагоджували нові експортні транспортні шляхи та місця перевалки вантажів. І мали рацію. Адже, на переконання операційного директора компанії Андрія Лук’яненка, нині грамотна логістика впливає на ефективність підприємства не менше, аніж агрономія. Як саме — про це в інтерв’ю.
— Пане Андрію, яким видався весняно-літній сезон для вашої компанії з огляду на погодні, економічні та інші умови?
— З точки зору погоди до 3 вересня умови були сприятливі — задовільні навесні, літо без екстремальних температурних коливань, з достатньою кількістю опадів у липні — серпні. Тому всі культури: кукурудза, соя, соняшник розвивалися добре на всіх фазах розвитку. Та вже на початку вересня різко знизилася температура, що загальмувало дозрівання культур. Це, відповідно, суттєво загальмувало збиральну кампанію. А потім пішли дощі, які до початку жовтня зупинили роботи. Погода допомогла виростити добрий урожай, але тепер завдання його зібрати й вчасно провести посівну озимих. І тут вже окрема історія. Оскільки посівні площі озимої пшениці в нас розташовані на Чернігівщині, яка перебувала під окупацією, то ми не могли якісно її доглядати частину сезону, тож урожайність отримали нижчу від запланованої на 15−20%. І це за умови, що на тих землях завжди був високий агрофон, посіви були доглянутими. Фактично ми провели вимушений експеримент, наскільки культура може розкрити свій потенціал без повноцінного живлення.
— Як вплинула війна на вашу діяльність? Яким чином долали труднощі?
— Війна особливо позначилася на нашому кластері в Чернігівській області. На Полтавщині російський військовоподібний збрід зупинився за 30 км від нашого кластера. Кластер на Черкащині був у відносній безпеці, хоч психологічно людям і там було дуже важко.
Відповідно, 2 тис. гектарів на Чернігівщині ми не змогли засіяти, натомість після втечі горе-вояк довелося розміновувати поля, а це і додаткові ризики, і економічні витрати. Сапери дістали та знищили величезну кількість боєприпасів, на щастя, ніхто не постраждав. До всього багато грошей і зусиль забрала подальша культивація полів після бойових дій. Скажу, що ми рівняли бульдозерами величезні вирви на наших полях. А ще ж треба було доглядати ці незасіяні площі: знищувати бур’яни, бо надалі це була б велика проблема на найближчі 7−10 років. Тому обробляли ЗЗР, зокрема за допомогою дронів, та дискували.
Війна вплинула на наше тваринництво. У нас більше ніж тисяча голів великої рогатої худоби. Бойові дії поламали всю логістику постачання кормів на наші ферми. Тож довелося корегувати й оптимізувати раціони, щоб зберегти продуктивність тварин. Хочу зараз сказати слова вдячності нашим працівникам. Частина їх виїхала, щоправда, пізніше повернулись. Але ті, хто залишився, витримали темп роботи, забезпечили збереження підприємства. Завдяки нашим об’єднаним зусиллям, усі працівники вчасно отримували зарплату, інколи навіть авансом. Це надзвичайно важливий чинник у будь-яких кризових умовах, адже він додає впевненості, що компанія працює, керівництво й інвестори не покинули свій колектив напризволяще. Дуже допомогли наші шведські акціонери, які частину біженців прийняли у Швеції, організували гуманітарну допомогу в Україну, зокрема на території, де велися бойові дії.
— З огляду на здорожчання майже всіх засобів виробництва, як виходили з кризової ситуації?
— Ситуацію врятували стратегія і планування. Коли на всі складові агровиробництва почали зростати ціни, у нас у на той період все: і ЗЗР, і запас пального, і найнеобхідніші комплектувальні вже були придбані. Були, щоправда, проблеми з постачанням частини засобів захисту рослин і насіння через закриття портів. Під час візиту на Закарпаття, я вивчив ситуацію зі складськими приміщення, деякі з них ми оперативно орендували під новопридбану техніку, посівний матеріал, ЗЗР. Загалом ми підготувалися заздалегідь до здорожчання всіх складових агровиробництва, і негативні наслідки були мінімальними.
Тепер ширше про логістику. У перші ж дні війни ми уважно аналізували кожен порух ринку, кожен новий чинник, проробляли власні варіанти й механізми постачання, перевалки, зберігання. Як тільки розуміли, що в порту Констанци (Румунія) чи в Стамбулі якісь процеси пригальмовуються — запускався той чи інший сценарій розв’язання проблеми. Як тільки українські порти заблокували для експорту зерна, ми почали шукати майданчики під перевалку зерна в країнах Європейського союзу. Таким чином оперативно знайшли й придбали елеватор у місті Чєрна-над-Тисою у Словаччині. Щоправда, його кілька років не використовували за призначенням, та у найкоротший строк фахівці елеваторного господарства компанії його відновили, і вже через півтора місяця після придбання через нього почали перевалювати наше зерно. Тож, хоч і з певними труднощами, затримками з постачанням, питання експорту нашого зерна вдалося розв’язати. Окрім того, комерційний директор налагодив європейську логістику, орендувавши залізничні вагони та автомобілі. Це також був виклик, який заскочив нас зненацька, але і з ним ми дали раду. Словацький напрям для нас нині є стратегічною, дієвою альтернативою експорту зерна через порти. До всього хочу сказати, що нам серйозно допомогли напрацьовані бізнесові зв’язки, які компанія налагоджувала і далі налагоджує. Ми забезпечили собі вагонний парк у 88 зерновозів. Заздалегідь підписали всі контракти, домовилися про оперативне постачання.
Хочу сказати, що найголовніше — правильно використовувати резерви і можливості. Так, на ринок в умовах кризи вплинути вкрай важко. Однак коригувати власні витрати, обирати напрями розвитку, оптимізувати стратегії ми можемо. Важливо вчасно це робити.
— А що відбувалося на полях? Чи вплинули нові реалії на структуру посівних площ?
— Я вже згадував, що через логістичні затримки нам довелося змінювати план посівної 2022-го року. Сівозміну наступного року ще не затверджено, поки що це проєкт, тому про деталі говорити рано. Але дощі, безумовно, відкоригують плани посіву озимої пшениці. Також беремо в розрахунок, що ми стартували зі збиральною кампанією на 30 днів пізніше очікуваного, а також не маємо остаточних даних щодо цін на добрива, ЗЗР, насіння. Тому про деталі змін у посівних площах говорити рано.
Важливо на всіх етапах опиратися на економіку. У принципі логічно робити акцент на культури, які потребують менше добрив, наприклад на сою. Та слід оцінювати й перспективи продажів цієї культури. Аналогічний хід думок щодо соняшнику: він потребує більше добрив, але треба зважати на перспективи валового збору врожаю наступного року в Україні, ускладнену логістику, чинник «щільність-обсяг» у перевезенні та зберіганні. Тому розробляємо кілька сценаріїв. Ми спеціалізуємося на сої та кукурудзі, які становлять понад 80% наших посівних площ, маємо напрацьовані технології їх вирощування.
З точки зору економіки компанії правильним є зменшення питомої ваги в структурі площ кукурудзи та соняшнику і збільшення сої. Але треба ухвалювати рішення для конкретного підприємства залежно від попередньої сівозміни й світових та локальних цін на зерно: зі зменшенням площ під кукурудзою наступного року існує вірогідність зростання її вартості.
Є ще й погодний чинник. Теперішні затяжні дощі вплинуть на посівні площі пшениці, на рівень її врожайності. Тож аграрії переорієнтовуватимуться на збільшення площ під ярими. Особисто я знову ж віддав би перевагу сої. Проте господарствам треба усвідомлювати, чи можуть вони придбати якісний посівний матеріал, чи мають напрацьовану технологію вирощування.
Загалом я бачу, що середня врожайність сої в Україні доволі низька. Як на мене, це через те, що вітчизняні технологи, агрономи не мають достатнього досвіду та знань, як її правильно вирощувати. Це стосується сортового складу, строків сівби, підготовки насіння, захисту посівів. Можливо, краще таким господарствам переорієнтуватися на більш звичні для них культури, зважаючи на те, що можна буде очікувати кращу врожайність. Також, мені здається, нині ризиковано вирощувати нішеві культури.
— Зважаючи на ситуацію в країні, погодні умови тощо, які нині бачите найбільші виклики для агрономічної служби?
— Цього року логістичні виклики стали поряд з агрономічними. Якщо взагалі їх не перевершили. На сьогодні найголовніше завдання — зібрати врожай. Цьому протидіють затяжні дощі. Здатність господарства одночасно забезпечити достатню кількість техніки в полі визначатиме його спроможність розв’язати цю проблему.
Другий виклик — нестача потужностей для зберігання та первинного перероблення зерна. Далеко не всі елеватори не можуть працювати з декількома культурами одночасно. Поки не будуть зібрані соя та соняшник, переключитися на кукурудзу буде проблематично. Це значить, що робота техніки в полі повинна узгоджуватися з продуктивністю, оперативністю приймання елеваторів. На щастя, ми в сезон заходимо з порожніми елеваторами.
Тож підприємство, яке може оперативно розв’язувати логістичні завдання, має переваги на ринку. Це не менш важливо, ніж агрономія. Важлива тема також закупівель. Якщо є можливість збільшити обсяги придбання, об’єднавшись з іншими підприємствам, — це варто зробити. Наприклад, частину закупівель ЗЗР чи насіння ми проводимо в рамках кооперативу, який об’єднує близько 20 підприємств. Сукупний обсяг продукції великий, тож можемо мати доволі високий дисконт.
Інший приклад здешевлення виробництва — насінництво. Наприклад, маємо власні потужності для доробки насіння сої та пшениці, що дає змогу краще контролювати його вартість, якість і сортовий склад.
— Чи бачите на ринку альтернативну заміну дорогим добривам, ЗЗР, насінню? Дехто планує взагалі відмовитися від добрив, принаймні від внесення основних, з тим, щоб підтримувати рослину тільки по вегетації.
— Питання в тому, чи може компанія переключитися з одного виду добрива на інше і чи знайде його в достатній кількості на ринку. Якщо цим займатися в останній момент, замінник знайти важко.
Що стосується відмови від основних добрив, то тут головне, на мою думку, фінансовий стан компанії. Якщо вона має добру фінансову подушку й розуміє, що може придбати добриво, його краще придбати — чим раніше, тим краще, бо ціни швидко ростуть.
Правильною буде стратегія не надто відхилятися від напрацьованої господарством технології. Якщо я вирощував пшеницю і кукурудзу, то не треба переключатися на гречку і горох, бо технологічно господарство не готове до таких різких змін.
Щодо ЗЗР, то вважаю прийнятним в такій ситуації переходити з оригіналів на генерики. За останнє десятиліття їхня якість покращилася. Якщо ними користуватися вміло, то від них буде ефект. Тим більше, що з такими недорогими препаратами можна собі дозволити діяти превентивно, адже їхнє використання — це вже зменшення витрат на гектар. Натомість коли ти користуєшся дорогими препаратами, ти рахуєш кожну гектарну копійку, можливо, десь економиш, розумно зменшуючи норми, що в майбутньому негативно позначається на фітосанітарному стані полів. Ми сповідуємо збалансовану філософію внесення ЗЗР — робимо це превентивно, плануємо і проводимо закупівлю заздалегідь.
Велике значення надаємо якості внесення ЗЗР. Кілька років експериментували з нормами виливу води. Щоправда, наші досліди на практиці показали, що по деяким препаратам норми виливу скорочувати не слід.
Міняти дорожче якісне насіння іноземної селекції на дешеве, я вважаю, нераціонально. Ми віддаємо перевагу іноземній селекції, бо вона продуктивніша. Раніше сильні позиції мали вітчизняні сорти пшениці, але вони відходять, а достойної їм заміни ми не бачимо. На жаль, даються взнаки технічні та фінансові можливості вітчизняної науки. І все ж тут, думаю, головне правило — обирати те, що підходить конкретному господарству, конкретному досвіду і технологіям вирощення.
Є ще ряд важливих чинників. Наприклад — норми висіву. Вони можуть допомогти значно скоротити витрату ресурсів. А дотримання строків сівби якщо не гарантує, то робить високоймовірним достойну урожайність восени. Строків сівби ми намагаємося притримуватися якомога точніше, покладаючись на дані з полів. За два тижні до сівби всі агрономи виїжджають на огляди й заміри показників безпосередньо у поле, формують відповідні звіти. Завдяки цьому видно динаміку і полегшується прогнозування.
— Наскільки на часі технічне переоснащення виробництва, його цифровізація?
— Хочу виділити два аспекти. Перший — виграє той, хто має можливість картографування і диференційованого внесення насіння, добрив. Без точного висіву ти не можеш визначити, скільки насіння тобі потрібно, чи треба збільшувати густоти, чи, навпаки, зменшувати. Точне внесення добрив — це спосіб уникнути перевитрат і зекономити кошти.
Наступний важливий аспект нових технологій — дрони. Ми цього року суттєво збільшили площі оброблення дронами, вони працюють якісніше у порівнянні з планерами та гелікоптерами. І ризик переущільнення ґрунту відсутній. Це дуже перспективний напрям.
— На вашу думку, як мінімальними засобами можна зробити агровиробництво рентабельнішим у теперішніх умовах?
— У підручнику з агрономії написано, що найдешевший спосіб підтримувати свої поля в доброму стані — правильна сівозміна. Цього року ми мали вимушений корисний досвід, коли частину площ, де раніше ріс соняшник, засіяли соєю. З падалицею соняшнику на сої ефективно боротися не можна, тому в нас на добрій сої виріс непоганий соняшник. Наслідки «вигрібаємо» під час жнив: коли ми проводили десикацію сої, кошики соняшника заважали рухатися обприскувачу, обривали проводки тощо, тож техніка простоювала, її частіше доводилося ремонтувати, чим було порушено виробничий цикл. Я вже не кажу про додаткові витрати на очищення насіння сої.
Немає сенсу економити на захисті та насінні. Бо не можна сподіватися на добрий результат, опираючись на щось непродуктивне. Слід планувати стратегію виробництва щонайменше на 5−7 років наперед. Сільське господарство — це гра в довгу, а не бізнес двох-трьох найближчих років.