Осінь минулого року не лише порадувала нас рекордним урожаєм, а й стала холодним душем для українського аграрія. Світові політичні й економічні негаразди викликали справжній цунамі на внутрішньому ринку енергоносіїв, що болісно вдарило по прибутках сільгоспвиробників. Стрімко зросла вартість доведення зерна кукурудзи до потрібної вологості й злетіли до небес ціни на мінеральні добрива. Перед землеробами відразу постало питання: яку стратегію вибудовувати під майбутню посівну? Спробуємо й ми на тлі нових викликів оцінити можливі ризики аграрія та визначити доступні рішення в цій непростій ситуації.
Виклики й завдання
Серед ключових проблем і загроз успішному рослинництву, як базисної складової агробізнесу, можна виділити такі складові:
• погодно-кліматичні зміни, що провокують обмеження у вологозабезпеченні росту й розвитку рослин протягом вегетаційного сезону (головний лімітаційний чинник у реалізації потенціалу врожайності);
• постійне зростання вартості вхідного ресурсу (енергоносії, ПММ, мінеральні добрива, ЗЗР тощо);
• динаміка зниження родючості ґрунту й проблеми незбалансованості застосування мінеральних і органічних добрив;
• порушення рекомендованих сівозмін, яке посилює деградаційні процеси в ґрунті.
Звісно, простих рішень немає, як не існує і єдиного рецепта успішності для фермера. Однак спробуємо розібратися.
Причини й наслідки
Річ у тому, що рослинництво, по суті, є багаторівневою системою відкритого типу, яка інтегрована в динамічну природно-кліматичну суперсистему (біосферу) і якій неможливо нав’язати довільні сценарії без непередбачуваних негативних наслідків. Головним доступним і безплатним ресурсом виступає біологічна родючість ґрунту, а вплив одного або кількох інноваційних елементів буває малоефективним.
Зміни клімату, порушення балансу мінерального й органічного живлення, спрощення сівозмін призводять до деградації ґрунтів й відповідного зниження потенціалу ґрунтової мікробіології. Неминуче скорочується її біологічна активність, що зумовлює необхідність компенсації поживних речовин додатковим унесенням мінеральних добрив. Традиційний ґрунтообробіток з обертанням пластів викликає механічне руйнування структури ґрунту, яку утворила коренева система рослин, що призводить до зниження її властивостей вологоутримання і вологонакопичення, а плужна підошва — відсікає міграцію вологи й елементів живлення з нижніх шарів ґрунту.
Це головні об’єктивні причини зростання витрат і ризиків у традиційному рослинництві, які знижують рентабельність до мінімального або й від’ємного рівня. Світова практика розв’язання цієї проблеми через упровадження безполицевого обробітку, з нагромадженням пожнивних решток у верхніх шарах ґрунту сприяє запуску відновлення біологічної родючості, але наражається на проблеми відсутності керівної підсистеми його реалізації. Унаслідок того, що нарощування кількості мікробіоти відбувається не лише за рахунок корисних, а й патогенних мікроорганізмів, це потребує додаткових витрат для контролю їхньої чисельності та різноманіття. З тим біота, що відновлюється, починає конкурувати з рослинами за елементи живлення. Нагромадження мікробіоти, яка не містить корисних мікроорганізмів, що фіксують або мобілізують елементи живлення, неминуче призводить до конкуренції за живлення з рослинами, а це потребує додаткових компенсаційних витрат з унесення добрив.
На жаль, сучасні рекомендації аграрної науки й практики позиціонуються й локалізуються в окремих чітко розділених напрямах (техніка і технологія, живлення і захист, селекція і насінництво, ґрунтознавство і мікробіологія, організаційно-управлінська модель і т. п.). Проте окремі частини не мають можливості, які реалізують планову кінцеву мету — це виконують їхні системні зв’язки в певній конфігурації, взаємодії й інформаційному ритмі. У цьому причина того, що в рослинництві іноді принципово неможливо досягти бажаного результату — пропорційному фінансовим, матеріальним і трудовим витратам, незважаючи на наявність висококваліфікованих фахівців і чіткість рішень в окремих елементах системи.
Комплексні рішення
На нашу думку, стала успішна модель рослинництва має базуватися тільки на енерго і ресурсоощадних технологіях обробітку ґрунту (no-till, strip-till, protill, mini-till) з доповненням її сучасними біотехнологічними рішеннями, де всі взаємопов’язані та взаємодоповнені частини системи формуватимуть цільову одновекторність, з врахуванням таких складових:
• різні природно-кліматичні умови й загальний рівень родючості ґрунтів, їх структуру й вологозабезпечення;
• систему сівозмін і ключові продуктивні фази розвитку культур, своєчасність і якість проведення підживлень та захисту рослин;
• відповідний інструментарій (технологічність і продуктивність обприскувачів), якість води та препаратів;
• упровадження широкого спектра біопрепаратів (біостимуляторів, біополімерів, біокаталізаторів, активаторів живлення, біозахисних речовин тощо) для підвищення ефективності дії захисно-стимуляційних комплексів та елементів живлення;
• сумісність агрохімічних засобів із біопрепаратами, схильність до деградації живих мікробних препаратів за дії ультрафіолету, їх синергізм і толерантність у бакових сумішах тощо.
Отже, постає потреба в розробленні сучасних комплексних біотехнологій, заснованих на принципах агросинергетики як обов’язковій базисній складовій підвищення рентабельності та зниження ризиків виробництва рослинницької продукції в сучасних умовах. По суті, агросинергетика — це спроєктована система, частини якої вступають у резонанс і взаємно підсилюють один одного, породжуючи додаткові властивості та можливості, не притаманні окремим частинам поза системою. Отриманий позитивний ефект не вимагає значних матеріальних витрат, але має бути компенсований витратами інтелектуальними. Агросинергетика здатна отримувати позитивний результат, який не лінійно пов’язаний із рівнем витрат.
Для успішного запуску комплексної біотехнологічної системи спершу потрібно визначити ключові чинники, що обмежують подальше зростання рентабельності, не дозволяють ефективно керувати ризиками та продуктивністю рослинництва. Додати в систему агротехнологічні заходи з метою відновлення родючості ґрунту, що дозволить підвищити засвоєння міндобрив (або зменшити їх кількість), обмежити потребу застосування синтетичних ЗЗР і зменшити негативне пестицидне навантаження, інтегрувати сучасні біотехнологічні елементи живлення й захисту рослин і здешевити собівартість одиниці продукції рослинництва шляхом активації природного біозахисного екрана на рівні мікробіому ґрунту.
The Ukrainian Farmer
