Економічне розчарування товаровиробників коригує обсяги посівних площ під умовно «новими» культурами українського аграрного мас-маркета. Цінові питання наразі риторичні.
За останніх два маркетингових роки ми звикли до врожаїв «за 60». І до того ж увесь цей період знижуються посівні та збиральні площі під зерновими. Причина номер один — за визначенням, причина номер два — банально бракує грошей на посівну.
Утім, експорт дотепер зростав: у 2013/14 МР — 32 млн тонн, у 2014/15 МР — 35 млн тонн. Теоретично цьогоріч також можемо мати рекордний експорт. Можемо. Проте поки що це лише припущення.
Сподіваємося на достатньо великі початкові залишки та зниження споживання. Останнє, до речі, відбувається з об’єктивних причин, а з залишками питання складніше. Ви бачили їх наприкінці маркетингового року? Хіба можна кукурудзу із «зерновими домішками 40–50%» вважати кукурудзою? З якістю пшениці в міжсезоння ситуація не ліпша — зазвичай з нетерпінням чекають нового врожаю, щоб змішати стару пшеницю з новою. Часто залишки «на папері» просто прикривають відсутнє зерно. Як на мене, в паперових балансах зерна втрати слід збільшити вдвічі, а то й утричі — тоді матимемо більш-менш реальні залишки на початок МР.
Велике валове збирання зернових — близько 60 млн тонн, за внутрішнього споживання 28–30 млн тонн, просто змушує Україну експортувати щорічно понад половину врожаю (52–55%). За цим показником ми входимо в першу п’ятірку світових країн — експортерів зернових: постачаємо на зовнішні ринки більше, ніж споживаємо самі.
Традиційні для українського експорту зернові культури — пшениця та ячмінь. Така орієнтація дається взнаки на формулі формування цін на зернові на внутрішньому ринку, а також показово оголює численні проблеми лінійної й портової логістики, подолання яких в Україні найближчим часом, схоже, не передбачається…
Пшенична конкуренція
Ми вийшли на стабільне виробництво у 22–24 млн тонн пшениці щорічно й експорт у 9–11 млн тонн. Цьогоріч сподіваємося відвантажити за кордон до 14 млн тонн, що стане рекордом. Основним її покупцем є Єгипет — потужний світовий імпортер. Отож туди ми відвантажуємо від 15 до 25% обсягів експорту, що дозволяє українській пшениці бути номером два на єгипетському ринку, після російської. Також тут представлена румунська й французька. Іноді до тендерів приєднуються продавці зі США й Австралії. До речі, єгипетський ринок є найпоказовішим у плані конкуренції між основними постачальниками зернових на світовому ринку, зокрема української й російської пшениці. На інших ринках вони, швидше, доповнюють одна одну.
Для нашої пшениці цільовими ринками є ринки Південно-Східної Азії та ЄС, російська домінує на ринку Африки. І хоча біологічні властивості в них схожі (дається взнаки географічна близькість вирощування, подібність технологій виробництва, спільна агрономічна школа впродовж тривалого радянського минулого), та нині спостерігаємо спад активності РФ на експортному ринку на фоні високого внутрішнього споживання та зниження пропозицій пшениці на експорт у другій половині МР (загалом зі 100 млн тонн зернових — близько 21 млн). Коли баланс пшениці стає напруженішим, а попит залишається стабільним за зменшення пропозиції, починає рости ціна на внутрішньому ринку, й у якийсь момент перевищує ціну експортного попиту. Такий «ціновий синдром» російської пшениці навесні підвищує на деяких імпортних ринках попит на українську пшеницю. Оскільки багато імпортерів укладають контракти на постачання пшениці з Чорноморського регіону, це означає, що за цими контрактами може бути поставлено пшеницю з Росії, України, Болгарії, Румунії.
Нішевий ячмінь
Останнім часом «традиційний» обсяг експорту ячменю — 2,5–3,0 млн тонн за виробництва близько 7 млн тонн. А ще якихось 6–8 років тому Україна експортувала щорічно стільки, скільки нині вирощує. І це дозволяло їй протягом багатьох років бути постачальником №1 на світовий ринок. Причина спаду виробництва банальна: низька рентабельність вирощування ячменю — від 5 до 25%. За такої математики, приміром, користуючись банківськими кредитами за чинними ставками, не лише будеш у збитках, а й будеш винний кредитору. Відтак, ячмінь в Україні поступово стає нішевою культурою.
Помітно змінилася географія експорту нашого ячменю. Значна його кількість (до 30%) йде в Китай, що дозволило Піднебесній стати другим імпортером цієї культури після традиційної Саудівської Аравії (близько 45%). Відтак є надія, що найближчими роками, якщо й не варто розраховувати на збільшення виробництва ячменю в Україні, то на збереження нинішніх обсягів, як і експорту, — цілком.
Як попкорн на сковорідці. І?
Цікавіша ситуація на ринках кукурудзи та сої — умовно «нових» культур для українського аграрного мас-маркета.
Якби хтось зі студентів аграрних вишів чверть століття тому на іспиті сказав би, що кукурудзу вирощуватимуть по всій території України, а в північних і східних регіонах її виробництво буде суттєво вищим, ніж у південних, та й узагалі Україна стане експортером кукурудзи №2 у світі, найімовірніше диплома йому просто не дали б. Тоді Україна кукурудзу імпортувала. У 90-х роках її вирощували в «любительських масштабах». Однак ситуація змінилася, й знадобилися нові знання й новий досвід. Перший експорт було зафіксовано в 1998-му, поступово вийшли на рівень виробництва плюс-мінус 10 млн тонн, що дозволило експортувати половину врожаю — близько 5 млн тонн щороку.
У 2011/12 МР кукурудза рвонула як попкорн на сковорідці. Хто пам’ятає, як це сталося? Випадково. Були проблеми з озимими: щось не засіяли, щось вимерзло. Слід було засіяти та пересіяти близько 1 млн га. Ніхто не вірив, що це можливо. Проте вийшло. Фактично всі ці ділянки засіяли кукурудзою. Та й погода посприяла — літо було кукурудзяне за температурою та вологою. І почалося. Минулого сезону вал сягав 23 млн тонн, що сприяло експорту понад 15 млн тонн. І ось уже з 2013/14 МР Україна вийшла на лідерські позиції у світовому експорті кукурудзи. А площі під нею досягали майже 5 млн га (до чого так прагнули учасники ринку), однак далі почали зменшуватися. Одна з причин — зниження рентабельності вирощування. Нинішній маркетинговий сезон також скоригує обсяги посівних площ під кукурудзу наступного року. Дається взнаки економічне розчарування товаровиробників. Погодні умови (посуха, якої в деяких регіонах не бачили 30–50 років) знизили врожай на 10–25%. А це істотно вплине на доходи виробників.
Експорт із доданою вартістю
Хоча й кукурудзі далеко ще до ситуації з ячменем, перерозподіл посівних площ на користь інших культур помітний. Так, паралельним темпом останні п’ять років зростало виробництво ще однієї «нової» культури — сої. На фоні зміни природно-кліматичних умов, що, як відомо, досить схожі для вирощування обидвох культур, чиновники намірилися створили у центральній частині України такий собі кукурудзяно-соєвий пояс. Загнати у нього товаровиробників не встигли, а виробництво сої зростає.
У конкуренції з кукурудзою за площі вона перемагає другий сезон поспіль. До того ж, що особливо радує, збільшується внутрішня переробка. Ось вона, мрія — додана вартість залишається в державі, й експортується не сировина, а продукт, нехай і напівфабрикат. Однак уже з доданою вартістю.
Про те, що тенденція матиме продовження, свідчить і той факт, що з’являються абсолютно нові високотехнологічні виробництва з переробки сої. Скажімо, за останній рік їх збудували агрохолдинги «Астарта» й МХП.
Тут слід розуміти, що українська соя (якщо цей термін прийнятний) відрізняється від тої, до якої звикли споживачі на імпортних ринках. Перша проблема української сої — проблема ГМО (понад 70%). Друга, не менш важлива, — низький протеїн. Можливо, ми й отримаємо нові сорти з високим протеїном, але це лише перспектива. Втім, і внутрішнє споживання, і експорт саме продуктів переробки сої — непогане спрямування. Приємно, що розвивають його вітчизняні компанії.
Галузі переробки сої може позаздрити борошномельна. Ще б пак! Потужності втричі перевищують потребу для забезпечення внутрішнього споживання. Цілком реально завантажити ці потужності й експортувати не пшеницю, а пшеничне борошно. Як, наприклад, Туреччина: не маючи власної сировинної бази, купуючи пшеницю в Україні й Росії, стала другим у світі постачальником пшеничного борошна (після Казахстану). Й обсяг щорічної торгівлі турецьким борошном на світовому ринку становить близько 1,5 млн тонн. Україна ж торік перевершила себе й експортувала 257,5 тис. тонн (!) — це рекорд за роки незалежності.
Тенденція не може не радувати: за зниження обсягів виробництва експорт зростає. І виробники, і профільна асоціація «Борошномели України» докладають зусиль для просування борошна на перспективних ринках Південно-Східної Азії й Африки. Надії є й на попит із боку ЄС (з 1 січня 2016 року сподіваємося, що цей ринок хоча б «прочинить двері» в рамках вільної торгівлі).
Питання питань
Скільки ж коштуватиме пшениця, ячмінь, кукурудза, соя (потрібне підкреслити)? Коли ліпше продавати пшеницю, ячмінь, кукурудзу, сою (непотрібне викреслити)?
Це риторичні запитання, і на них наразі немає точної відповіді. Так само, як і немає скляної кулі в експертів й аналітиків, щоб зазирнути в майбутнє, навіть не надто далеке. Зрозуміло, що один з учасників угоди після її проведення завжди кусатиме лікті. До того ж бачимо, що біржові котирування не відображають ситуацію на ринку фізичного товару, а в ліпшому разі можуть показати якісь тренди.
Раніше, приміром, існувала теорія про чотирирічні цінові цикли (і була, по суті, цілком доречна, бо ціни піднімалися й відпускалися «за графіком»). Потім виникла інша — про вплив на ціни сільгосппродукції 16-річних циклів спаду й підйому на всіх сировинних ринках (під впливом безперервних криз останнього десятиліття і її прийняли). Врешті все це стало нагадувати великий ринковий хаос. Отож нині вельми складно говорити про якусь циклічність.
Крім того, суміжні ринки дедалі більше впливають на аграрні ціни. З тих пір як у Старому й Новому світі почали «лити зерно в бак», тобто приділяти велику увагу виробництву біоетанолу й біодизелю, зернові дістали набагато жорсткішу прив’язку до нафти. Нині ціни на неї відчутно невисокі — як і на агропродукцію. Втім, є підстави сподіватися, що низькі ціни, які встановилися влітку — на початку осені, пройдено. Спеціально не називаю цей період «дном» ринку. За жовтень помітний «відскок» цін угору. Першою досягнула психологічного бар’єру в 200 дол./т продовольча пшениця. Спасибі єгипетським тендерам GASC.
Підтягнувся і ячмінь — за 190 дол./т. Помітно підтягнулася й фуражна пшениця (182 дол./т). Але через значну її частку (понад 60%), причому, не лише в українському врожаї (в інших європейських товаровиробників теж), спред у 20 дол./т плюс-мінус до продовольчої пшениці зберігатиметься.
Що більше знижуватиметься пропозиція фуражної кукурудзи, після закінчення масового збору підросте й ціна. Зверху її, щоправда, обмежуватиме ціна на фуражну пшеницю. Підтримку кукурудзі становитиме нижчий урожай в Україні й, відповідно, нижча пропозиція на експорт. Однак це падіння пропозиції не буде таким критичним у світовому масштабі, щоб очікувати «чарівних цін», які б нас здивували.
Врешті, можна з високою імовірністю стверджувати, що ми й далі спостерігатимемо невелике зростання цін — без стрибків й інших несподіванок. Агроринок України досить потужно інтегрований у світовий ринок і великою мірою залежить від ситуації, що складається на світових аграрних ринках. А так, у цьому сезоні все добре — високі перехідні залишки й надмір пропозицій за стабільного попиту. А за кілька місяців на ринок вийде й Південна півкуля, що додатково тиснутиме на ринок Північної. Утім, як мовиться, не втрачаймо оптимізму.
Джерела: Держстат, ІА «АПК-Інформ»
Андрій Друзяка,
експерт аграрного ринку, генеральний директор ТОВ «КійАгроПродукт»
газета “АгроМаркет”, листопад 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
