Головний агроном ПСП «Дмитрівка» Сергій Шипов розповідає про те, що, попри всі нинішні економічні негаразди, в господарстві втілюють заплановану технологічну схему роботи. Поряд із тим тут вдаються до заходів продуманої економії там, де це не відіб’ється на агрономічних показниках.
Від полів ПСП «Дмитрівка» (Березанський р-н), що на Миколаївщині, до зони бойових дій усього кілометрів сімдесят. Головний агроном господарства Сергій Шипов згадує, що весняну посівну розпочали зі збирання уламків ракет. Однак нині завдяки ЗСУ осінньо-польові роботи проводять у більш-менш спокійному режимі. І до того ж метикують, яким чином знизити витратну частину на вирощування сільгоспкультур.
В обробітку господарства — приблизно 6000 га угідь, на яких вирощують доволі широкий як для цього посушливого регіону перелік культур: озиму пшеницю та ячмінь, озимий ріпак, соняшник, озимий горох і льон. Відверто кажучи, робити це було непросто навіть до війни, бо тутешні погодні умови швидше б личили якійсь африканській пустелі.
Скажімо, позаминулої зими на полях ПСП «Дмитрівка» випало всього 30 мм опадів. Іноді справа доходить до того, що Сергій разом із керівником господарства Віктором Шиповим готові були сіяти ярі культури навіть не в лютому, а вже в січні, щоб насіння вхопило бодай трохи вологи.
Проте щодо вологи цей сезон виявився більш-менш нормальним.
— Результати врожайності у нас цьогоріч прийнятні. Ось нині молотимо соняшник і маємо в середньому 25 ц/ га, тоді як у багатьох фермерів у регіонів урожайність становить 13–15 ц/га. Озима пшениця торік була 55 ц/га, а нині — 48 ц/га, ячмінь був 60 ц/га, тепер — 50 ц/га. Озимий ріпак вродив навіть трохи краще — 32 ц/га, проти 28 ц/га торік, — перелічує Сергій Шипов.
У ПСП «Дмитрівка», як і в більшості інших господарств України, і досі мають проблеми з реалізацією зерна ще торішнього врожаю.
— У нас лежить 2,5 тисячі тонн пшениці з того року і вся пшениця — з нового врожаю. Лежить ще чимало соняшнику й гороху, і навіть льону. Віддавати за безцінь це вирощене такою працею і з такими великими витратами ми не будемо. Утім, нині бачимо, що є якісь позитивні просування у цьому питанні. Скажімо, нещодавно нам запропонували продати 1000 тонн пшениці по 8 тисяч гривень. Це вже не по 3–4 тисячі, як раніше. Будемо думати, — розповідає Сергій.
Утім, суттєвих змін у структурі посівних площ керівники господарства не планують.
— Сівозміна є сівозміною, особливо за наших екстремальних кліматичних умов. Тому переважно всі культури займуть заплановане місце та площу. Однак ми вдвічі знижуємо посівні площі під озимим ячменем, бо цю культуру сьогодні досить складно продати. Також звертаємо пильну увагу на озимий ріпак, що має підвищений попит. Ось тепер будемо з ним «експериментувати», — каже аграрій.
Річ у тім, що погодні умови регіону є доволі складними для вирощування озимого ріпаку. Проте Віктор і Сергій Шипови мають багаторічний досвід агрономічної роботи за екстремальних умов.
— Маємо демоділянку, на якій росте до 20 гібридів озимого ріпаку. Щось із цього виберемо й посіємо за оптимізованою технологією, — пояснює Сергій Шипов.
Наш співрозмовник творчо підходить до завдання економічної оптимізації вирощування сільгоспкультур, застосовуючи напрацювання попередніх років.
— Наприклад, ми перенесли строки сівби озимого ріпаку на вересень, що є нетиповим для нашого регіону. Але підрахували, що рослини за цей час встигнуть розвинутися і нормально ввійти в період зимового спокою. Натомість пізня сівба дасть змогу відмовитися від низки хімічних обробок і таким чином заощадити кошти, — зазначає Сергій.
Доводиться також скорочувати й рівень мінерального живлення рослин.
— На тому ж ріпаку ми порахували, що нам вистачить у сумі до 100 кг/га д. р. азоту. Якщо раніше ми вносили 40 кг/га д. р. фосфору, то тепер обійдемося 20 кг/га. З фосфорними добривами сьогодні взагалі жах, що коїться: ціна однієї тонни становить 50 тисяч гривень. Причому їх везуть до нас з усього світу, наприклад, із Грузії, Латвії. Воно десь лежить на складах, у вагонах, мокне, сохне, злежується, а тоді приїжджає до нас у незадовільному стані. А його ж іще вносити потрібно. Забракуєш вже після купівлі лише одну тонну добрив і вважай 50 тисяч гривень викинув на вітер… — деталізує Сергій Шипов.
З іншого боку, надмірна економія ресурсів, на думку нашого співрозмовника, є недоречною.
— Є моменти, від яких просто не можна відмовитися, такі як, скажімо, якісні фунгіциди. Якщо ми використовували басфівські Іншур Перформ та Систіва на озимому ячмені, то робимо це й тепер. Інакше сенсу вирощувати цю культуру за наших умов я не бачу. Так само — я розповідав про досить пристойний урожай соняшнику — багато в чому він залежить від вибору гібридів. Так, дуже добре себе показав «тридцятий» Піонер, — зазначає головний агроном ПСП «Дмитрівка».
Зазначимо, що ПСП «Дмитрівка» належить до тих господарств в Україні, які одними з перших випробовують на своїх полях інноваційні рішення відомих компаній-виробників. Наприклад, тут зафіксували реальний приріст урожайності озимого ячменю від застосування найновішого фунгіцидного протруйника. Так само впевнено тут і далі застосовують оригінальні ЗЗР, бо ті забезпечують гарантовану економічну ефективність.
Загалом у господарстві планують знижувати норми висіву озимої пшениці до 2,5–3 млн/га. Своєю чергою, озимий ячмінь висіватимуть не з міжряддями 19,5 см, а вдвічі ширшими, пропускаючи один рядок. Як стверджує Сергій Шипов, за одночасної економії посівного матеріалу рослини краще кущитимуться, і можна буде вийти на як мінімум не гірші показники врожайності.
До речі, чимало сучасних сортів озимої пшениці також мають високу схильність до кущіння, і цим можна і потрібно скористатися, знижуючи норму висіву. Зокрема, навіть існують окремі технології вирощування озимої пшениці, які передбачають нижчу норму висіву восени з подальшою оцінкою реального стану посівів навесні. Якщо ті добре пережили зиму, то належне азотне підживлення та застосування листкових стимуляторів дає змогу стимулювати кущіння і надалі отримати врожай не гірший, ніж як це було б із вищою нормою висіву.
— Ну, а ріпак ми сіємо не F1, а F2, щоб зекономити на посівному матеріалі. Намагаємося в принципі скоротити витрати, проте це не завжди доцільно. Якщо ми можемо для контролю шкідливих комах використовувати інсектициди-генерики, то з фунгіцидами та гербіцидами цього краще не робити. Адже для наших умов важливо, щоб не було післядії на посіви наступних культур, — розповідає аграрій.
За його словами, тепер значно кращий вигляд має справа забезпечення паливно-мастильними матеріалами.
— Якщо ще не так давно солярка коштувала 60 гривень за літр, і її ще потрібно було дістати, то сьогодні буквально на завтра вам привезуть додому потрібну кількість по 45 гривень. До того ж, якщо раніше це було румунське пальне, то тепер кажуть, що ізраїльське, мабуть, вищої якості. Тобто на сьогодні ця проблема не є актуальною, — каже він.
Про те, як господарству вдалося отримати нову сівалку Horsch Maestro, можна написати окрему книгу, і ця історія яскраво ілюструє те, за яких складних умов сьогодні доводиться працювати і українським аграріям, і дилерам сільгосптехніки.
— На початку війни вже замовлена й оплачена нами сівалка застрягла на півдні й дивом уціліла. Продавцеві якимось дивом вдалося її звідти витягти й забрати на Київ. Однак поблизу Києва розпочалися бойові дії, і вона поїхала на Львів. Ми її довго не могли забрати через те, що неможливо було орендувати трал — усе було зайняте. Потім вона вирушила на Вінниччину, і вже там разом із продавцями ми її доукомплектовували та вивчали. І ось, нарешті, вона таки потрапила до нас, — розповідає Сергій Шипов.
Про те, що в Новій Каховці застрягла ціла оплачена партія рідких добрив, аграрій уже не згадує. Мовляв, потім уже після війни розберемося. Головне сьогодні — перемогти й повністю звільнити територію України.
— Люди, які у нас працюють, наші земляки, власники паїв — усі розуміють, що триває війна. Ми провели зібрання і домовилися, що до кінця року здійснимо всі виплати за оренду паїв у повному обсязі. Кому терміново потрібні гроші — тому даємо зараз. Дасть Бог, продамо зерно за прийнятною ціною і все буде добре. Головне — щоб настав мир і з України прогнали окупантів. Зі свого боку ми допомагаємо чим можемо, — переконаний Сергій Шипов.
Справді, як би там воно не було, але сидіти склавши руки колектив ПСП «Дмитрівка» не збирається і труднощів не боїться. Достатньо сказати, що посівну тут розпочали з того, що повивозили тракторами з полів уламки ворожих ракет. І хоча гармати лунають буквально за 70–80 кілометрів від місця розташування господарства, хліб вирощувати таки потрібно. І дуже добре, що Шипови не збираються порушувати усталену технологію вирощування сільгоспкультур заради разової економії. Тут як удосконалювали агрономічний процес, так це і робитимуть. І ми не маємо сумнівів, що все у них вийде, попри війну і попри всі нинішні негаразди.
The Ukrainian Farmer
