Елеватори завжди мають резервні потужності для зберігання у вигляді рукавів і тимчасових майданчиків. А що робити пересічному фермеру, коли комора вже заповнена, а врожай і далі надходить?
Кожне агропідприємство намагається забезпечити себе достатньою кількістю складських потужностей для зберігання практично всього очікуваного врожаю. Виняток можуть становити ті культури, що зазвичай одразу продають — ріпак і частина ранніх зернових. Однак що робити, коли врожай тієї ж кукурудзи (як торік) видається несподівано великим, і місця для його зберігання бракує? Куди подіти 200–300 т, що фізично не вміщуються в жодне сховище? Задля таких випадків немає сенсу купувати рукави та спеціальні машини для їх заповнення. Можна обійтися значно простішими методами. Хтось влаштовує кагат прямо посеред машинного парку, інші шукають будь-які площі, закриті від атмосферних опадів, але всіх об’єднує одна характерна риса: більшість фермерів тішить себе думкою, що це буде короткострокове зберігання, на кілька тижнів, доки не закінчиться збирання. А потім усе можна буде розкласти набагато краще… На жаль, часто так все і зберігається до весни. І тільки холодна погода не дає зерну повністю зіпсуватися.
Щоб не потрапляти в пастку ілюзій і не ризикувати своєю власністю, варто розглянути варіанти простих укриттів, які можна швидко змонтувати й підготувати до завантаження кількох сотень тонн збіжжя. Як приклад пропонуємо розглянути просту конструкцію, що певною мірою повторює великі огороджені майданчики для тимчасового зберігання на елеваторах.
Це досвід канадського фермера, у якого потужності для зберігання є, але не в тій кількості, щоб туди помістився весь урожай. Якогось року елеватор не встигав приймати все зерно, і виникла потреба в додаткових місткостях. До того ж погодні умови спонукали до пришвидшення збирання. В результаті зерном були засипані всі можливі склади та майданчики, не залишилося жодного вільного квадратного метра. Однак збирати потрібно було й далі: очікувалося суттєве погіршення погодних умов, яке загрожувало значними втратами. Пшениця (саме цю культури слід було терміново збирати) могла осипатися, втратити якість, тому вигідніше було розв’язати проблему зберігання, ніж впустити оптимальне «вікно» для збирання.
За попередніми підрахунками слід було знайти місце для 500–550 т збіжжя, які планувалося зберігати до того моменту, коли елеватор зможе прийняти зерно. Купити реальний силос, привезти його та змонтувати не було можливості й часу. Оскільки в господарстві не було машини для завантаження зерна в рукави, то звернулися до сусідів, щоб взяти таку машину в оренду. Проте цей план швидко ускладнився, коли всі місцеві продавці рукавів сповістили про відсутність товару. Треба було чекати певну кількість днів, доки рукави привезуть, тому в господарстві вирішили піти іншим шляхом і збудувати тимчасовий контейнер власними силами.
У Сполучених Штатах Америки та Канаді продаються спеціальні комплекти для будівництва тимчасових сховищ, що значно спрощує завдання для фермера. В нашому випадку фермер придбав два комплекти, сам привіз до власного господарства й разом із двома помічниками виконав монтаж. В Україні тимчасові сховища почали пропонувати не так давно, але вже можна обирати серед кількох виробників. Отже, коли йдеться про невеликі обсяги зберігання, значно дешевше придбати необхідну кількість оцинкованого металопрофілю, стовпчиків зі сталі та замовити тент або брезент потрібного розміру для накриття.
Коли всі матеріали були на місці, край поля біля території господарства розмітили два майданчики, на кожному з яких намалювали коло діаметром 15 м, і через рівні проміжки забили в землю стовпчики. До стовпчиків приєднали листки металопрофілю, і на цьому базова конструкція була готова. На все витратили відносно небагато часу, й труднощів у процесі будівництва було не більше ніж під час складання простого столу або стільця з IKEA. Перший контейнер установили протягом 6 год, другий — протягом 3,5 год. Кількість працівників, що брали участь, була досить великою — 6 осіб, з яких один — 11-річний хлопчик, а всі інші у віці за 40 та за 50. Бригада з чотирьох 20-річних хлопців могла б впоратись значно швидше. Під час складання конструкції трохи дошкуляв сильний вітер, який постійно заважав з’єднувати металеві листи. Проте вихід знайшли швидко — підігнали машину й одним листом прикрили зону монтажу від поривів.
У придбаних комплектах кількість стовпчиків була розрахована таким чином, щоб на кожні два листи металу був один стовпчик. Тобто кожен лист з одного боку чіпляється до іншого листа, а з другого — обов’язково з’єднується зі стовпчиком. До речі, забивання стовпчиків у землю видалося чи не найважчою операцією. Деякі з них вдалося заглибити в землю за допомогою міні-навантажувача (причавили зверху ковшем). Однак у тих місцях, де ґрунт на глибині був надто твердим, довелося забивати їх вручну молотом.
Заповнення
Хто б міг подумати, що для заповнення цього сховища потрібно виконувати певні правила? А вони є! Так, наприклад, щоб умістити максимальний обсяг зерна і при цьому не влаштувати свято птахам і диким тваринам, потрібно розташувати завантажувальний шнек точно посередині контейнера. А це не так просто, бо від краю огорожі до центру — 7,5 м. Щоб зерно рухалося вертикально вниз, до краю шнека має бути приєднана видовжена труба з гуми або іншого гнучкого матеріалу. Для точного контролю до краю подовжувача прив’язали мотузку, тягнучи яку можна було змінювати напрямок потоку. Якщо не дотримуватись рівномірності заповнення, металеві листи огорожі можуть деформуватись і навіть розірватися в місцях кріплення. Тому коли почали підвозити зерно, біля контейнера працювало три особи: один обслуговував зерновий транспортер, а двоє спостерігали за рівномірністю заповнення й спрямовували потік зерна в потрібний бік.
Найскладнішою частиною процесу було покласти брезент на зерновий конус. Труднощі полягали в тому, щоб натягнути брезент над вершиною, не посилаючи туди людину й не зміщуючи центр конусу вбік. Працівники, що тримали брезент із різних боків контейнера, не бачили один одного й майже не чули. Роботу ускладнював поривчастий вітер, який тягнув брезент взагалі не туди, куди потрібно. Однак коли тент натягнули, його швидко зафіксували мотузками, які зачепили до гачків, передбачених у конструкції металевої огорожі. Важливо додати, що один із листів металевої огорожі закріпили таким чином, щоб обидва його краї були із зовнішнього боку контейнера. Це значно полегшить відкриття контейнера для розвантаження. Всі інші кріпляться один до одного за такою схемою: один край всередині, другий — зовні.
Що було потім
Після того як обидва сховища накрили тентом, власник зміг оцінити таку конструкцію під час тимчасового зберігання. Сталося так, що після накриття сховищ протягом трьох тижнів ішли дощі. Тож рішення має право на життя, і навіть якщо реалізовувати його з підручних матеріалів, а не спеціальних комплектів, можна досягти прийнятної якості зберігання. Для канадського фермера кожен комплект обійшовся приблизно у 5000 дол. США. В Україні такі комплекти пропонують за приблизно таку саму вартість. Після завершення зберігання контейнер швидко демонтується й перевозиться у складське приміщення для зберігання, займаючи мінімум місця.
Наземне зберігання
Іноді трапляється так, що взагалі жодних варіантів для розміщення зерна немає. Тоді залишається розглянути наземне зберігання. Нічого страшного в цьому немає: не так давно більшість зерна у світі зберігали на земляних і глиняних підлогах. Тепер цей спосіб уважається «аварійним» через високу ймовірність втрати якості внаслідок зовнішніх загроз — впливів погодних й інших природних чинників.
У наземному зберіганні найголовнішим є вибір майданчика. Він повинен розташовуватися на високому місці, щоб там не збиралася вода. Також майданчик повинен мати нахил в 1–2 градуси, щоб забезпечити відтік води. В ідеалі необхідно влаштувати шар-підстилку з піску та цементу, але можна обійтися і звичайним трамбуванням. Цьому процесу слід приділити максимум уваги, щоб ґрунт став максимально твердим. Слід покласти на дно плівку для запобігання потраплянню ґрунтової вологи в зерно. Якщо планується насипати доволі високий конус і є підозра, що може розпочатися розігрів зерна, то потрібно помістити вентиляційні канали паралельно до поздовжньої осі майданчика. Для аерації можна використовувати низьконапірні вентилятори.
Канали, розташовані в передньому й задньому кінцях насипу, повинні виходити за його межі на 20 м. Для великих насипів (де протяжність довгої осі становить не менше як 60 м) для кращого вентилювання можна укласти перпендикулярні вентиляційні канали. І, нарешті, під час завантаження такого тимчасового сховища варто тримати шнек якомога ближче до верхівки конусу: так можна досягнути максимального кута його нахилу. Накривати чи ні — все залежить від вологості самого зерна, часу зберігання, погодних умов і фізичної можливості забезпечити укривним матеріалом.
Володимир Огійчук
журнал The Ukrainian Farmer, вересень 2019 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет–сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
