Рік 2014-й був оголошений Міжнародним роком сімейних фермерських господарств. Як реагує на цю ініціативу «годувальниця Європи» Україна?
Хвиля сімейного фермерства докотилася й до України. Ще 2012 року тодішній аграрний міністр заявляв, що «…уряд за дорученням Президента продовжує переорієнтовувати бюджетні програми на підтримку одноосібників. Так, бюджет на 2013 рік буде спрямований на розбудову кооперативів, створення сімейних ферм і залучення селянина з його потенціалом, досвідом, земельними ресурсами до валового виробництва сільськогосподарської продукції. Для нас дуже важливо, щоб розвивався середній клас, тобто одноосібники та сімейні ферми».
Та де той уряд, президент і сам міністр?
Навесні 2014 року в Мінагрополітики обіцяють усі сили зібрати на підтримку малих і середніх форм агровиробництва. «Ми посилимо стратегічні й тактичні кроки щодо створення рамкових умов для їх швидкої інтеграції в організований ринок і пришвидшеного розвитку. Навіть більш високими темпами, ніж це сьогодні демонструє великотоварне виробництво. Малі, зокрема сімейні господарства… повинні отримувати підтримку та сприяння з боку держави та суспільства», — заявляв уже теперішній аграрний міністр Ігор Швайка. Навіть стверджував, що міністерство завершує роботу щодо законодавчого закріплення сімейного фермерства як окремого суб’єкта реєстрації та господарювання зі статусом юридичної особи з відповідними фіскальними преференціями.
Минає кілька місяців, і 22 липня 2014 року в Міністерстві аграрної політики та продовольства проходить перше засідання новоутвореної робочої групи з питань розвитку малих форм господарювання на селі. До порядку денного включено три питання:
Говорили-слухали й вирішили: зважаючи на те, що особисті селянські господарства є найчисленнішими представниками сімейного типу господарювання в аграрному секторі економіки України та фактично вже працюють як сімейні фермерські господарства, виникла об’єктивна необхідність забезпечити створення правових (а навесні вже завершували роботу), економічних і соціальних передумов їх трансформації в сімейні фермерські господарства з набуттям статусу юридичної особи — виробника сільськогосподарської продукції, забезпечення їм повноцінної участі в аграрному ринку та посилення соціального захисту членів таких господарств, стимулювання створення на їх основі життєздатної системи сільськогосподарської обслуговуючої кооперації та подальшого забезпечення комплексного розвитку малих форм господарювання в сільській місцевості.
Якщо перекласти це з мови бюрократичної на «людську», то отримаємо таке: пора якось «узаконити» сімейне фермерство та підтримати його не лише на словах, бо виникла ота сама об’єктивна необхідність.
ОСГ: поманили та й забули
Насправді ота сама «об’єктивна необхідність» виникла вже давно. І знають про неї політики і чиновники також давно. Навіть була спроба знайти рішення для отієї самої необхідності через Закон України «Про особисте селянське господарство». Закон депутати ухвалили й навіть дозволили приєднати земельний пай до цього господарства: ґаздуй, чоловіче, розростайся! І державну підтримку обіцяли таким господарствам за рахунок державного та місцевих бюджетів. Щорічно! А ще обіцяли допомогти організувати в сільській місцевості кредитні спілки, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Обіцяли допомогти різними послугами, сортовим насінням, садивним матеріалом, племінною та продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською технікою й обладнанням… А ще доступними кредитними ресурсами для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбання сільгосптехніки й обладнання. А ще — в організації в сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства. А потім обіцяли забезпечити кожного ОСГешника дорадчими послугами…
Поманили владці селян перспективою, та й забули про обіцяне. Мабуть, не читали знамениту комедію Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч». Бо якби читали, то пам’ятали б слова селянина Савки: «Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день!» Ну потребує земля отих самих «ресурсів». І це теж об’єктивна необхідність!
Сімейне фермерство у світі
У світі вже давно зрозуміли роль і значення сім’ї (звісно, ми не кажемо про ту Сім’ю, від якої намагаємося нині позбутися всім миром) у сільському господарстві: із понад 570 мільйонів ферм понад 500 мільйонів належать саме сім’ям. На сімейні ферми припадає не менше як 56% виробленої сільгосппродукції. Такі господарства обробляють значну частку сільгоспземель у світі: 83% — у Північній і Центральній Америці, 68% — у Європі, 85% — в Азії, 62% — в Африці. І тільки у Південній Америці ця частка становить 18%. Чи не тому цю частину світу називають зосередженням усіляких протиріч у всіх сферах життя суспільства.
Сімейні фермерські господарства досягають високого рівня продуктивності на оброблюваній ними землі. Наприклад, за інформацією FAO, у Бразилії сімейні фермерські господарства обробляють менше ніж 25% усіх сільськогосподарських земель, але до того ж виробляють близько 40% основних сільгоспкультур. У США сімейні фермерські господарства обробляють 78% сільгоспугідь країни, виробляючи 84% усієї сільгосппродукції на суму 230 млрд доларів.
Визначення поняття
За визначенням FAO, сімейне фермерське господарство — це спосіб організації сільськогосподарського, лісового, рибного, пасовищного й аквакультурного виробництва, здійснюваний і керований сім’єю та зіпертий переважно на працю членів сім’ї, як жінок, так і чоловіків. Сімейне фермерське господарство включає в себе всі види сімейної сільськогосподарської діяльності й охоплює також діяльність із розвитку місцевості.
Ян Дуе ван дер Плюг із Вагенінгенського університету виділяє 10 особливостей сімейного фермерського господарства, а саме:
Таким чином, сімейні фермерські господарства є чи не головним фактором сталого розвитку сільської місцевості, адже саме вони зберігають традиційні види виробництва, традиційну культуру, сприяють збереженню сільськогосподарського біорізноманіття та раціональному використанню природних ресурсів і, водночас, є важливим фактором сільської економіки.
Запитання без відповіді
Важко сказати однозначно, чому українська влада так довго фактично ігнорує сімейне фермерство, не бачить його суб’єктом соціально-економічних відносин на селі. І згадує тільки напередодні виборів.
Колись мій знайомий пояснював цей феномен так: «Ти розумієш, зібрати чиновнику відкати з десятків, сотень тисяч власників невеликих ферм набагато складніше, ніж із декількох великих компаній. Мороки багато, та й приховати процес майже неможливо».
Може щось у тому й було правдою… «Проте ми втрачаємо можливості й досі пасемо задніх. Чому? Тому що на відміну від нас країни Центральної та Східної Європи будують економіку вільної конкуренції, нових ідей, ділової ініціативи, наполегливої праці та постійного самовдосконалення», — так ще донедавна вважав кандидат у Президенти Петро Порошенко.
І насправді, «так жити не можна!»
Сімейна ферма — це вигідно
У Міжнародному благодійному фонді «Добробут громад» (донедавна — Міжнародна благодійна фундація «Хайфер Проджект Інтернешенл») переконують в економічній доцільності сімейної ферми просто:
– родина, яка утримує 1 корову, не одержує чистого прибутку з реалізації молока взагалі;
– 2 корови — близько 300 гривень на місяць чистого прибутку;
– 5 корів — близько 550 гривень на місяць чистого прибутку;
– сімейна ферма з 10 коровами — близько 850 гривень на місяць чистого прибутку.
Це якщо тільки здавати молоко — без переробки.
А якщо сімейні ферми допомогти об’єднати в сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, якщо допомогти кооперативам створити власні переробні та збутові кооперативні підприємства, то сімейне фермерство стане ще більш привабливим. Особливо для молоді. І це чи не найважливіше й найважче завдання. Бо молодь — це перспектива для нашого села. А поки що тут мало оптимізму.
До сімейних ферм — через «Добробут громад»
Правильно було б написати: «До добробуту громад — через сімейні ферми». Однак мова про інше — про Міжнародний благодійний фонд «Добробут громад». Уже 20 років ця організація знаходить ресурси для підтримки селянських господарств: купує та роздає телиць селянським родинам, допомагає їм об’єднуватися в кооперативи, кооперативні об’єднання, будувати кооперативні молокопереробні заводи… А ще вкладає величезні ресурси у навчання сільських господарів, кооператорів, фермерів. І залучає до цієї справи широке коло партнерів: дорадчі служби, проекти міжнародної технічної допомоги, міжнародні організації та фонди, заклади освіти, науки. І навіть владу вдається зробити партнером.
І щедро ділиться досвідом, керуючись принципом: ми змогли — і ви зможете, адже все просто: треба тільки захотіти. І треба ще допомогти на старті.
Імперативи академіка Маліка
Академік Микола Малік вважає надзвичайно важливим завданням активізацію селянства в частині його участі в сільськогосподарському виробництві. Проте це неможливо зробити без участі влади. Бо тільки влада може сформувати бачення системи в аграрній сфері на перспективу й окреслити кроки реформування в найближчі роки. Поки що такого бачення немає. Тому й схему конкретних дій вибудувати важко.
Дуже важко. Хоча б тому, що держава то за обіг земель сільськогосподарського призначення (правда, вже 10 років «за»), то за його заборону (слово «мораторій» в Україні в іншому значенні майже не вживається). Варто вже завершити наші земельні «шарахання». Земельна реформа повинна забезпечити варіантність у можливостях для власників землі, як вчинити — чи працювати з вигодою самому, чи спільно з ріднею, сусідами по селу, чи віддати в оренду іншому, чи продати й шукати своє покликання в іншій сфері.
Кажучи про багатоукладність аграрної економіки, ми повинні пам’ятати існування парадигми: чим більший розмір виробництва, тим краща його економічна конкурентоздатність, але гірша соціальна місія, тоді як малим складно конкурувати на рівних, але вони зберігають кращу зайнятість селян.
Саме тому слід державі подбати про розвиток малого та середнього підприємництва, формування товарного сімейного виробництва.
Чи стануть ці ключові імперативи від академіка Маліка частиною державної політики вже найближчим часом? Скоріше за все, що ні. Бо війна. Бо порожня казна.
То може не варто й нічого сьогодні робити «на державному рівні»? Якось воно буде.
Французький романіст Анатоль Франс писав: «Майбутнє — у сьогоденні, але майбутнє — і в минулому. Це ми створюємо його. Якщо воно погане, у цьому наша провина». У тому, що ми «латифундизуємося» за зразком поганих часів Південної Америки, є тільки наша провина. Проте ми можемо все змінити сьогодні. Запланувати інше майбутнє. Адже, хто планує майбутнє, той планує його на свою користь.
Правда, у нас, окрім війни, ще й знову вибори, новий уряд, нові політики, нові віяння…
Місце у правовій системі
Хоча в аграрному міністерстві вже повідомили, що завершують роботу над законодавчим закріплення статусу сімейних фермерських господарств, насправді ж робота тільки починається. Сьогодні такого поняття не існує в українському законодавстві. Є фермерське господарство, яке колись й задумувалося як сімейне (усе тече, усе змінюється). Є відповідний закон. Є також фермери, що не хочуть повертатися до витоків, тобто, змінювати засади свого нинішнього господарювання. Чому? Тема окремої та довгої розмови.
Є особисті селянські господарства. А що їм обіцяли, нами сказано.
А де місце правовій системі сімейних фермерських господарств? Експерти пропонують вважати їх особливою формою фермерського господарства. Ось головні риси такої форми. Сімейне фермерське господарство може бути організоване із створенням або без створення юридичної особи, на земельних ділянках, наданих його членам для ведення особистого селянського та/або фермерського господарства та/або орендованих відповідно до закону, громадянами України — членами однієї сім’ї, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права й обов’язки, відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.
Таке господарства у своїй діяльності застосовує виключно працю членів однієї сім’ї й управляється членами цієї сім’ї. А для виконання сезонних й окремих робіт, які потребують спеціальних знань чи навичок і безпосередньо пов’язані з основною діяльністю, сімейне фермерське господарство має право залучати необхідних фахівців і сезонних працівників на договірних засадах.
На думку експертів, сімейні фермерські господарства не повинні потонути в бюрократичних процедурах, тому їм слід дати можливість створення та діяльності без створення юридичної особи.
Сімейне фермерське господарство без створення юридичної особи може створюватися й працювати на основі договору про створення сімейного фермерського господарства, який є формою договору про спільну діяльність, передбаченого Цивільним кодексом України. Учасники договору обирають голову господарства, який представляє його в статусі фізичної особи — підприємця — голови сімейного фермерського господарства. Остання новація потребуватиме запровадження такого статусу в законодавстві.
Сімейне фермерське господарство без створення юридичної особи буде вести спрощену систему обліку та звітності, установлені законодавством для фізичних осіб — підприємців відповідно до обраної системи оподаткування. Таке господарство пропонується визнати виробником сільгосппродукції (сільськогосподарським товаровиробником) і надати можливість обирати спеціальний режим оподаткування й бути платником фіксованого сільськогосподарського податку відповідно до норм Податкового кодексу України.
Таким чином, передбачається підвищити конкурентоспроможність таких господарств, надати їм стимули для добровільного залучення до організованого ринку. Усі ці правові новели пропонується внести як зміни та доповнення до Закону України «Про фермерське господарство». Звичайно, це не догма, це тільки початок шляху. Можуть бути інші думки. Тільки той, хто нічого не робить — не помиляється. Однак з оцією «об’єктивною необхідністю» щось треба робити!
Нова заманка чи реальність?
Отже, щоб сімейне фермерське господарство «відбулося», є чимало важливих обов’язковостей (імперативів). Додамо ще кілька.
Сьогодні сільськогосподарськими товаровиробниками (із відповідними наслідками) можуть бути тільки підприємства. Скільки б ви картоплі не виробляли, але якщо ви не юридична особа, то ви й не сільгоспвиробник. Отака дискримінація. Тому постає завдання впровадження поняття «фізична особа — підприємець — голова сімейного фермерського господарства» з усіма наслідками — належність до груп платників податків, установлення податкових ставок тощо.
Сімейні фермерські господарства мають стати повноправним учасником державних і місцевих програм. А законодавством можуть бути встановлені особливі пріоритетні їхньої форми підтримки. І якщо ми ведемо мову про наближення української аграрної політики до європейської, заходи підтримки мають бути адекватними до відповідних заходів підтримки ЄС. Звісно, у рамках наявних бюджетних обмежень важко запропонувати такі заходи, але без них не буде таких господарств. Повториться історія з ОСГ. Або селяни просто проігнорують «тему», якщо мотивація буде недостатньою.
Тому сьогодні це, скоріше за все, робота на перспективу. Не таку вже й далеку, але перспективу. Можливо, варто відпрацювати модель у декількох господарствах (й у декількох районах) через проекти міжнародної допомоги вже сьогодні, замінюючи на короткий період бюджетну підтримку проектною…
Роман Корінець, президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України
журнал The Ukrainian Farmer, вересень 2014 року
The Ukrainian Farmer
